Читанка для Мануеля

* * *

«ЦІЛУЮ, КОКА», хоча, мабуть, жіночка, що підписалася, звалася не Кокою, так само й Оскар навряд чи звався Оскаром, це було лише його третє ім’я, але, крім цих подробиць, телеграма для втаємничених була напрочуд конкретною, як іронічно констатував той, ти знаєш, і раптом, поміж двох тупотінь Мануеля в кав’ярні на площі Веремія стала майже відчутною, цілую, Кока, і banana do Brasil, люди, які вирушали в усіх напрямах, щоб підготувати врочисті зустрічі. Про це вже в іншому бістро розмовляли той, ти знаєш, і Лонштайн: адже Лонштайн більше знав про Веремію, ніж можна було б уявити собі з огляду на властиві йому іконоборчі, а інколи вочевидь реакційні позиції. Отак, сформулювавши в аргентинській манері те, що рабинчик називав криптовливанням і космоанальним периблуком, той, ти знаєш, зрештою таки визначив параметри слів «ЦІЛУЮ, КОКА», далекий слід зародився ще в пансіоні доньї Ракелі в Сантос-Пересі, провінція Ентре-Ріос, із допомогою буеносайрески Коки (що звалася Ґладіс) і преверемії королівських броненосців і бірюзового пінгвіна.

— Екзотика відчиняє всі двері, — пояснював рабинчик. — Якщо, наприклад, ти запропонуєш едельвейс президентові Танзанії, він прийме тебе протягом двадцяти чотирьох годин, так само й ідея про бірюзового пінгвіна видається мені досить антарктихимерною. Додай до цього інші сили, що їх ті типи не відчували, окрім хіба Маркоса, та й то ледь-ледь, бо яке уявлення може мати той самий Оскар про те, що чинить; скажімо, одного разу він послав Маркосові газетну вирізку задля чистої мальовничості, тож у такому разі тільки я повинен усвідомити інтраргентинські латентності й трансфузії. Ти, певне, вже збагнув, що я маю на увазі виправний заклад для неповнолітніх у Ла-Платі, тому абсурдному місті.

Той, ти знаєш, не збагнув нічогісінько, але, ні про що не здогадуючись, уже звик погоджуватися, щоб рабинчик і далі викладав кабалістику.

— Такі речі, як місяць уповні, — пояснював Лонштайн, — мій гриб, що росте, й неповнолітні дівчата, які тікають із виправного будинку, — ану спробуй пояснити їх таким типам, як Ґомес і Ролан, що й це може бути Веремія: таж вони тобі очі заплюють, і саме тому я боюся завтрашнього дня, коли нас уже не буде, а вони лишаться самі. Поки що є контакт, із ними ще можна розмовляти, але лихо полягає в тому, що саме вони коли-небудь виполють тебе. Так само й Маркос, ось побачиш. Нарешті.

— Принаймні поясни мені, що то за бірюзовий пінгвін.

— Атож, — злобно скривився рабинчик, — ніхто не запитує мене про гриб, що росте за кілька кварталів звідси, зате всі ексцесоласують і конвулижуться з приводу якогось найпоширенішого виду. Пінгвіни, як на мене, огидні, тож запитай краще Патрісіо, й він пояснить, що робив Оскар під час страйків у Росаріо і кордовського заколоту.

То була добра ідея, бо Патрісіо полюбляв докладно розповідати про такі речі, і хоча роль Оскара в тих подіях була вкрай темна, надто для поліції й аргентинської розвідки, проте не для Маркоса чи Ередіа. Проблема полягала в тому, щоб діяти далі й не спалитися, та коли стало очевидним, що вся діяльність Оскара в Буенос-Айресі звелася до вибухів цілої низки опалювальних казанів, одна відповідальна особа зробила все необхідне, щоб він притьмом перетворився в стипендіата блискучого Аргентинського товариства зоофілії й подався в Ентре-Ріос начебто з метою дослідити сечовивідні шляхи сови та інші не менш поважні теми. Саме тоді він і оселився зі своїми книжками та пінцетами в пансіоні доньї Ракелі, наганяючи страх на численних доньок господині флаконами з формаліном, ущерть напханими різними комахами, і оповідками про вампірів та перевертнів, які він полюбляв розповідати в патіо серед ночі, коли сяяв місяць уповні. Ґладіс тієї пори працювала стюардесою в компанії «Aerolíneas» і вже не мала змоги часто навідуватись до Сантоса-Переса, щоб забезпечувати Оскарові плям-плям нижче пояса, він засмутився і став шукати когось іншого, і шукав не далі Моньї, третьої доньки доньї Ракелі, гладухи, що спершу не хотіла заходити до Оскарової кімнати через сови у формаліні, але вже допомагала йому вкладати їх у слоїки й розглядати їхні підшлункові залози або хромосоми, бідолашні створіння. Ночі з вовкулаками в патіо пансіону були теплі й напоєні жасмином, дівчата рано закінчували працю на кухні і шиття, телевізор працював лише для дідів-бабусь і кота Порото, пансіонери загадково відкривали переваги деяких крісел, загублених серед рослин і колон, раптом зникали всі дівчата, і тому о пів на одинадцяту донья Ракеля, витерши рушником останню тарілку, виходила, проминувши нескінченні коридори й патіо — провінційну шахівницю осяяних місяцем і затінених клітинок, — аж до брами на вулицю, поміж кущами лігуструму й герані до неї долинало невиразне бурмотіння, і зрештою йшла до ліжка, приголомшена подіями, але спершу казала собі, як виразно чули за кущем жасмину Оскар і Монья: «Курва вас породила, однакові геть в усьому». Але що могла вдіяти донья Ракеля супроти вовкулак і менад, породжених повним місяцем, та й, зрештою, все закінчувалося тим, що доньки виходили заміж за комівояжерів або банківських службовців, які цінували недільні гарячі м’ясні страви і свіжі й дешеві кімнати пансіону.

Але повний місяць осявав не тільки патіо Сантоса-Переса, бо тієї самої пори Оскар послав Маркосу одну вирізку, і отримав натомість іншу, радше астрологічного характеру, й послав разом з нею низку запитань про можливе використання талантів старого Колінза, і саме відтоді Лонштайн почав змішувати всі дані в один метаверемійний салат, і той, ти знаєш, мав розкласифікувати їх по-новому, ставлячи з одного боку астрологічну вирізку з газети «Horoscope» і посланця до Оскара, а з другого — проблему старого Колінза і фальшивих доларів. У першій частині містилися вже подана інформація про пансіон доньї Ракелі, а також вирізка, яку Оскар послав Маркосові, вона прибула разом із повідомленням про старого Колінза й першою робочою гіпотезою на основі королівських броненосців і бірюзового пінгвіна; тому, ти знаєш, і рабинчику найцікавішою видалася вирізка про місяць уповні в

— «Несподіване вимкнення струму, — прочитала французькою Сусанна Моніці та Ролану, — призвело до несамовитої сутички між персоналом виправного закладу і неповнолітніми дівчатами, що останнім часом поводилися надто неспокійно. — Оскар казав про місяць уповні, а ти зараз почуєш офіційне пояснення й заодно помилуйся стилем репортера: — Раптова пітьма спровокувала справжній хаос, одна група дівчат одразу стала тікати й метнулася на кухню, щоб спробувати висадити двері й вийти на вулицю. Натомість інші ув’язнені виламали ґрати одного кухонного вікна й вискочили через утворений пролом на пустку, яка тягнеться до 41-ї вулиці. Швидке втручання поліції, — я уявляю собі завзяття поліцаїв, які передбачили певні можливості, — перешкодило масовій утечі, зрештою коштом величезних зусиль пощастило відновити порядок. — Гм. — Тільки-но дізнавшись про події, інспектор Хорхе Шу, начальник регіонального департаменту поліції в Ла-Платі, прибув на місце подій разом із підпорядкованим йому персоналом, а також підкріпленнями з казарми пожежників і комісаріату. — Хлопці як один зголосилися бути добровольцями, додав Патрісіо. Читай далі, Сусанно, ця частина дуже цікава. — Почалася справжня генеральна битва, — а ви знаєте, що таке генеральна битва? — під час якої поліція була змушена докладати мужніх зусиль, щоб відновити порядок, бо дівчата були в украй знервованому стані. — Господи банане, мовив Патрісіо, якого клопоту завдадуть вони через дев’ять місяців черницям у лікарні. Це він про мужні зусилля поліцаїв і пожежників, пояснила Сусанна Моніці й Роланові. — Нарешті, коли начебто відновився спокій, 24 дівчат перевели до осідку жіночої бригади, де їх оглянули лікарі; їх утримували там, аж поки влада вжила належних заходів. — Ніхто ніколи не дізнається, чому репортер ужив прислівник «начебто», але слухайте кінець, це найкраще в цій статті. — Секретар Загальної ради у справах неповнолітніх не надав значення цим подіям, — звісно, дитячі забавки, — зазначивши, що така реакція з боку підлітків, утримуваних у виправному закладі, досить поширена напередодні карнавалу. Натомість начальниця закладу повідомила, що він розрахований на 80 місць, проте насправді в ньому перебуває 196 підлітків, а в найближчі дні чекають ще 56 дівчат. — І, кажу я, паскудство на додачу, або, як каже репортер, — причиною зла стали рекламні оголошення про карнавальні бали, вивішені сусідніми клубами; саме ці оголошення довели утримуваних до нестями. — Дивіться, що таке «третій світ», ви, нащадки Корнеля й Расіна. Ба, мовила Моніка, невже ти думаєш, що в деяких «родинних вогнищах» паризьких передмість ситуація краща, я трохи знаю про це, як мала чотирнадцять років, мої чутливі батько-мати відрядили мене до черниць у невеличкий рай поблизу Страсбурга, бо їм уже набридло заставати мене за читанням Сартра й Камю, ви хоч уявляєте собі аморальність новітніх часів, черниці були бідолашними дурепами, сповненими доброї волі й гидкого смороду, зрештою, як і завжди, вони милися, не скидаючи сорочок, ave Maria, не став незручних запитань, це називають менструацією, але про це не говорять, сестра Ґонорина дасть тобі шмат тканини і скаже, як прикладати його, можливо, це все через повний місяць, як каже Оскар, я пригадую, що було тепло, мене застукали з романом Селіна, закамуфльованим під підручник ботаніка Евільєра й Монтері, мене покарали, як і п’ятьох інших дівчат за не менш поважні провини, на лихо для черниць, ми були дуже популярні серед найменших, але передусім, звичайно, через місяць уповні, бо, як подумати, все сталося так, як у твоїй вирізці, хоча без поліції та пожежників, Мете і Ґертруда зламали замок зали, де нас замкнули, ми вийшли з криками та співами на двір, де росли помаранчі, найменші, що вже мали лежати в ліжках, проскочили повз сестру Марі-Жанну, і от ми всі співаємо, галасуємо і кружляємо поміж помаранчевих дерев, як-от у тому польському кінофільмі, черниці налетіли, мов літаки, що йдуть у піке, хапали нас за коси і одяг, били нас і стали не менш істеричні, ніж ми, малі почали кричати і плакати, проте не хотіли покидати нас, а всі великі раптом спустилися по дереву, що росло коло вікна дортуару на другому поверсі, я ніколи не забуду дерева, обвішаного дівчатами — білими плодами, що падали один за одним і гасали по подвір’ю, першою, зрозуміло, з’явилася з паском сестра Клодина, інші черниці подіставали невідомо звідки мотуззя і батоги й заходилися нас шмагати і припирати до стіни трапезної, бо ми вибігали через двері великої зали, де вони могли замкнути нас, малі розбіглися з криком і плачем, тож під стіною лишилося не більше двох десятків великих дівчат, сім черниць батожили нас, мов одержимі, ми не мали чим захищатися, і раптом я побачила, що Мете вже голісінька, здерла з себе сорочку й накинула її на голову сестрі Ґонорині, Ґертруда вчинила так само, і черниці просто оскаженіли, лупцювали нас, мов на смерть, і тут я раптом почула, як ляснуло щось мокре, і побачила, як червона ганчірка вдарила сестру Фелісію по обличчю, це називають менструацією, четверо чи п’ятеро дівчат шмагали гігієнічними серветками по головах черниць, я роздяглася, як і майже всі великі дівчата, ми билися скрученими сорочками, підбирали з землі огидні розтоптані серветки й намагалися влучити ними просто в пику, на подвір’ї показався з палицею садівник, проте сестра Марі-Жанна крикнула йому не заходити, тут можна аж плакати від сміху, яка дилема для тієї дебілки, нас бачив голими чоловік, а Мете побігла аж до садівника і стала спереду, щоб не дати йому вийти, вона була найвища поміж нас і мала високі повні груди, виставила їх під самий ніс садівника і співала на все горло, черниці позбігалися захищати мораль приголомшеного телепня, почалася остання істерія, ридання, ми одразу відчули втому, стали тікати й повертатися в дортуари, волочачи сорочки по землі, почувалися сумними переможцями під місяцем уповні між помаранч, через тиждень я повернулася додому, і, якщо ваша ласка, Мете сьогодні — одна з найкращих танцівниць у «Лідо», ця дівчина зробила кращу кар’єру, ніж я.

— Коли ти скінчиш свою біографію, — озвався Ролан, — ми, можливо, поговоримо про щось корисне, бо я й досі не розумію, чому Оскар прислав ці вирізки та місяці вповні, що так збуджують вас.

Бо він поет, подумав той, ти знаєш, проте помилився, Оскар нидів серед абсолютної прози зі старим Колінзом і Товариством зоофілії, вигаданим зі стратегічних міркувань, проблема полягала в ефективному поєднанні старого Колінза з королівськими броненосцями і бірюзовим пінгвіном (і Оскаром, ofcors[71], бо ж Оскар мав супроводити екзотичних тварин аж до Парижа, решта була вже клопотом Маркоса); якщо узагальнити

Це було не дуже важко; Ґладіс забезпечувала контакт зі старим Колінзом після таємного візиту Оскара до нього, бо його часта присутність у Берналі могла пробудити підозри в поліції, і старий погодився поставляти Ґладіс фальшиві долари за суму, яку насилу зібрало Товариство зоофілії, бо складалося лише з чотирьох членів, і то разом з Оскаром і Ґладіс; ідея була ось яка: долари старого Колінза були більш ніж палені на місці, відколи один міняйло в центрі виловив банкноту, не таку зелену, як made in Washington[72], проте хитрощі старого не зазнавали надмірної критики на більш незайманих теренах, тож двадцять тисяч доларів, що вистеляли подвійне дно ізотермічних контейнерів, виготовлених навмисне для членів Товариства зоофілії, могли без ризику опинитися в череві літака «Aerolíneas», компанії, завжди готової дати іноземцеві змогу ознайомитися з найкращими представниками культури і розмаїттям національних продуктів, у даному випадку парою королівських броненосців і одним бірюзовим пінгвіном, що, з огляду на тендітність своєї будови, мали подорожувати в грубих ізотермічних контейнерах під наглядом і постійною опікою ветеринара Хосе-Карлоса Оскара Лемоса, що опікуватиметься, крім того, й делікатними операціями вивантаження, реадаптації до іншого середовища і врочистою передачею під нагляд зоологів Венсенського лісу, які на двох сторінках зі штампом, сфальсифікованим руками Колінза, зі зворушливою вдячністю приймали щедрий дар Товариства, і ця подяка зрештою спонукала трохи заскоченого службовця авіакомпанії «Aerolíneas» заявити, що він дуже радий надати дозвіл — а більшого й не треба — узяти на борт названих тварин, так само як і вченого, що супроводить їх, хоча він, звичайно, повинен заплатити за своє місце готівкою ще на землі.

— Оце й усе, — підсумував Патрісіо, задоволений виразністю свого пояснення. Той, ти знаєш, подякував йому, що іншого міг він учинити?