Читанка для Мануеля

* * *

Той, ти знаєш, Лонштайн і я теж нічого не казали, бо розповіді про оці мікрозаворушення аж ніяк не створювали в нас враження, ніби вони служать чомусь великому, і слід визнати, що й сам Маркос розповідав про них немов для розваги в паузах між окремими телефонними дзвінками, бо після Лорана йшли Люсьєн Верней, Ґомес — усі, для кого опівнічна пора видавалася найкращою для телефонних розмов, надто якщо телефон мій. Великою захисницею криків та інших збурень виявилася Людмила, що з величезною втіхою поглинала омлет і, мабуть, розвеселила й Маркоса, сказавши, що діяльність групи — vox populi[43], а надто коли розповіла про двох додаткових охоронців порядку в кожній театральній залі (помнож на їхню кількість лише в Парижі й додай Марсель, Ліон та решту міст), в усякому разі, на думку Людмили, що належала до акторського цеху, останній крик у театрі «Chatelet» саме тоді, коли романтичний тенор самозабутньо й палко виспівував арію, сповнену нашіптувань і окриленості, спричинився до одного з тих розгардіяшів, які завжди призводять до супровідних явищ, тобто чергового суду, статей у газетах, численних і розмаїтих цивільних і пенітенціарних наслідків.

Ми ще балакали про ці речі, коли якийсь хлопець, нікому не відомий і, як виявилося, родом з Тальки, відчинив нам двері квартири Патрісіо, і ми всі одразу допалися до мате і грапи, передаючи Мануеля від рук до рук, бо цей маленький брахіцефал вирішив улаштувати свої протести й тепер верещав, о другій годині ночі, й таке інше, тож сідай, малий, на коника, / поїдемо до слоника, а тим часом Сусанна користалася з миті відпочинку, скачи, скачи завзято, / там завтра буде свято. Худий і похмурий, Патрісіо, здавалося, вважав за звичайну річ, що стільки люду приперлося до нього такої пізньої пори без ніякої очевидної причини, крім південноамериканських почувань та їхньої сили, я маю на увазі й Людмилу, що вигадала для Мануеля цілий театр, для Мануеля і, можливо, ще й для мене, бо цього вечора я не мав із нею іншого спілкування, крім омлету, я перетворив стіл у міст до Людмили й колотив омлет, міст, гм, гм, скільки цибулі, гм, хоча, хай там як, навіть на самоті ми розмовляли не дуже багато, однаково поставав сірий бетонний мур і, мабуть, ще вищий, ніж тепер, коли чувся Сусаннин сміх, діалог Лонштайна і Фернандо про отруйні гриби, а Маркос немов з далекої відстані спокійно споглядав нас, як, здається, завжди, коли намагався щось роздивитися, тобто крізь сигаретний дим, очі напівзаплющені, волосся спадає на обличчя. Отже, чому мені здавалося, ніби ігри Людмили з Мануелем (вона буцімто наслідувала механічного солов’я китайського імператора абощо) становили й для мене якусь зашифровану мову, останній поклик, так само як і ретельно збитий омлет теж якимсь чином правив за поклик, міст надії, жалюгідні речі, які й далі можуть лишитися в нас, дарма що ми вже будемо з іншими, які нейтралізують самотність удвох, прямий погляд, перше слово першої фрази першого, нескінченного прощання. Потім коліщатка механічного солов’я розлетілися на всі боки, Людмила вдає міма, паяца, розповідає про все з допомогою пальців, ліктів та інших хитрощів, які створюють у Мануеля чуття щастя, дедалі подібніше до сну, і Сусанна не може не скористатися цією нагодою, щоб потихеньку не підняти його з килима на підлозі й перенести в супроводі міма Людмили до спальні (процесія з китайськими ліхтариками, тріумф справжнього солов’я). Андрес дивиться їм услід і неквапом шукає сигарету; Патрісіо й Маркос розмовляють упівголоса, звичайно, про Веремію, не минає і двох хвилин, щоб хтось із них не брався за телефон, ці люди прагнуть зробити революцію на основі телефонних номерів, не забувай про мурах (вони тут дуже настирливі), скажи своєму братові, щоб він надсилав фрукти, ет, телефонні романтики, кібернетичні криптографи. Той, ти знаєш, теж перебував на довжині цієї досить іронічної хвилі й думав, що Андрес, як і завжди, трохи відстав, занадто поглинутий безпосередніми діями Людмили, хай там як, він дотримується варіанта світу, який інші, кордовці й телефонно-кібернетичні буеносайресці («скажи йому, нехай зателефонує Моніці о восьмій годині»), розуміють по-іншому, як і багато інших латиноамериканців, які по-своєму нарешті почали розуміти щось у світі. Бідолашний Андрес, невдача спіткала його ще покоління тому, він, здається, не ввійшов достатньою мірою в jerk і twist[44] речей, щоб можна було охарактеризувати його як-небудь, хлопець і досі брав участь у танго світу, танго величезної більшості, хоча, парадоксальна річ, саме ця величезна більшість почала казати «досить» і ступила на шлях. Ох-ох, глузував той, ти знаєш, величезна більшість ще не зрозуміла цього прекрасного образу, чи, може, зрозуміла, але не почала втілювати на практиці, на одного Патрісіо чи Маркоса припадають тонни таких, як Андрес, міцно пов’язаних із Парижем і танго своєї доби у своїх симпатіях та естетиках, у своєму приватному лайні, вони й досі плекають літературу, сповнену декоруму, а також національних та муніципальних премій і стипендій Ґугенгейма, музику, що шанує характеристики інструментів та межі їхнього використання, вже не кажучи про закриті структури і ордени, отакої, треба, щоб для них усе було закрите, хоча згодом вони завзято аплодували Умберто Еко, бо він у моді. «Краще почекай мене в крамничці мадам Боньєр», — порадив Маркос одному типові, що, мабуть, погано чув його, бо він повторював уже втретє, але терпець, який виявляв Маркос в розмовах по телефону, був, власне, терпінням святого з ікони, думав Андрес, що дрімав і занурився в отруйні гриби, Лонштайн і Фернандо й далі каталогізували їх для району Тальки, Чильяна і Темуко. Я ніколи й не думав, що твоя країна така багата на гриби, захоплювався рабинчик. Звичайно, я навіть можу показати тобі атласи, запропонував Фернандо. Ти повинен прийти й побачити мого гриба. У тебе є гриб? Так, у моїй квартирі. В твоїй квартирі? Звичайно, і вас усіх я теж запрошую, пора перейти до серйозних справ. Сусанна і Людмила надто вже ревно перейнялися завданням приспати Мануеля, що, здавалося, сподівався нових вистав міма Людлюд і не давався роздягнути, дай мені цю ніжку, витягни це з рота, нарешті голий, але й далі хробачок, що плазує і на череві, й на спині, йому дають намиста і браслети, запихають у рота ложечку заспокійливого, Мануель заснув, а вони й далі сидять коло колиски, курять і чекають, бо знають його хитрощі, діляться враженнями про Фернандо, що видавався добрим типом, трохи наївним, на думку Сусанни, почекай, коли за нього вчепляться твій чоловік, Лонштайн і Маркос, ти побачиш, на що буде схожа його наївність. Справді, погодилася Сусанна, власне, він для цього й прийшов, хтось, безперечно, прислав його, хлопець видається напівпровінціалом, але тут це триває не довго, поглянь на мого сина, яке диво, Мануель зітхнув уві сні, його рука, посмикуючись, опускалася вниз по животу, аж поки намацала членика; хлопчик легенько підтримував його двома пальцями і трохи розтулив стегна. Бач, які обіцянки, розсміялася, аж зігнувшись, Сусанна, проте Людмила дивилася серйозно, Мануелеві, певне, щось снилося, хтозна, що сниться в такому віці, може, це сновиддя, спроектовані в майбутнє, і Мануель спить із якоюсь гондураською мулаткою абощо. Можливо, кивнула Сусанна, але правда тут ось яка: в тебе хвороблива уява, зразу видно, що ти співвітчизниця Шопена, його ноктюрни завуальовують тобі обличчя могильним павутинням, ти, гондураська мулатка, бідолашний Мануельчик. Сміятися мовчки — це смерть, надто для Людмили, бо що ширше вона роззявляла рота, то гучніше її ніс видавав звуки, схожі на звук корнета, тож Патрісіо був змушений прийти, щоб угамувати лави, якого біса, що за сепаратистський і дискримінаційний гінекей, чоловіки потребують самиць, але чого ви так регочете? Ох, точнісінько, як я, слухайте, в дев’ять років моя тітка витягала з мене душу вимогою «поклади обидві руки під подушку», а кат його знає, що вона виробляла своїми руками під претекстом, що старша віком і незаміжня. Ходімо, негритянки, там є отруйні гриби, від яких мені вже сипонуло морозом поза шкірою, Андрес або сумує, або спить, і побачимо, чи ви зварите нам мате, перше ніж ми надаємо вам копняків у зад.

— Ну, справжній мачо, — всміхнулася Людмила Сусанні.

— Ти, — сказав Патрісіо, — повинна домовитися з нею, і нехай приходить щосуботи або щонеділі й допомагає нам готувати недопалки і надгорілі сірники.

— Вона не в курсі, дурисвіте, — мовила Сусанна, побачивши приголомшене обличчя Людмили. — Але не забариться ввійти в нього, бо ми говорили про це в living[45], про мікродосвід Ґомеса і Люсьєна Вернея в ресторані на вулиці Бак, де Ґомес працював мийником посуду.

— Ми, латиноамериканці, завжди щось миємо в цьому хтивоповійному місті, — буркнув Лонштайн. — У цьому є якийсь знак, указівка, якої я не годен збагнути, щось герметичне в детергентах. Ти побачиш, що й тобі доведеться щось мити, тільки-но тобі знадобляться гроші, — обернувся він до Фернандо. — Можлайново, машини, який-небудь синій комбінезон чудово пасуватиме тобі, а от мені дістався тяжкий жереб.

— Інколи мені важко збагнути, що ти кажеш, але повернімося до гриба витких рослин…

— Хвилиночку, — мовив Патрісіо, — ви обидва вже дев’ять місяців розважаєте мене своїми грибами, а Людмилу сьогодні треба навчити мистецтва виготовляти надгорілі сірники, тому погляньмо, як швидко ти впораєшся з мате, й перейдімо до поважних справ, ти, Маркосе, знаєш подробиці, вже не кажучи про пісню, що є втіхою мого життя.

— Я саме казав їм, — терпляче пояснив Маркос, — що, оскільки Ґомесові завжди довіряли в тому бістро, а кухня міститься коло самого кутка, де продають сигарети, йому було не важко замінити двадцять пачок сигарет «Gauloises» і двадцять коробок сірників на ті, що їх приготували оці крихітки. Моніка вела перед, купивши коло шинкваса томатного соку, а Люсьєн Верней із телефону на розі подзвонив власникові, щоб відвернути його увагу, річ не така й проста. Потім Моніку заступив Ролан, щоб не дати власникові дедуктивно поєднати телефонний дзвінок + томатний сік + панамський мийник посуду — три речі, однаково неприємні, якщо придивитися бодай трохи.

— Нехай розповідає, — махнув рукою Андрес, — потім скажемо, якої ми думки про це.

— Усе почалося майже одразу, один клієнт із тамтешнього кварталу попросив коло шинкваса сигарети і склянку вермуту, він, здається, вряди-годи снідав у бістро і був приятель власника. Уявіть собі мить, коли він відкрив пачку сигарет і побачив, що всі вони неоднакові, він витяг одну, бо таким людям годі так швидко збагнути, що впав усталений лад, і побачив смердючий недопалок. Прибіг власник, Ролан зацікавився дивною пригодою, яка спіткала клієнта, дістали іншу пачку, потім ще одну, і всюди видніли більш або менш скурені недопалки. Слід сказати, що спершу їх приголомшили не так самі недопалки, як незайманий вигляд пачки, здається, щойно з фабрики: Моніка і Сусанна виробили метод, більше я нічого не скажу, і, до речі, лишайте свої недопалки в попільничці, дівчата на днях приготують ще одну партію.

— Вони завербували мене, — призналася Людмила Андресові.

— Серед цього всього коло шинкваса почулось якесь ревіння, одна стара прийшла по сірники, бо хотіла запалити сигарету, щоб забити смак тієї гидоти, яку там п’ють і яка складається з суміші пива і лимонаду. Монотонна рекурентність, як сказав би оцей, але досить ефективна, бо на п’ятому надгорілому сірнику стара заревіла й перекинула коробку на шинквасі, з п’ятдесяти сірників лише три були ще не використані, тож бідолашна бабуся закликала у свідки все створіння і зчинила несосвітенний ґвалт, а власник не знав, де взяти рук, щоб виривати собі волосся. Показався Ґомес і, бездоганно вдавши ідіотський вираз, приглядався до того, що відбувається, а Ролан підлив олії до вогню й заговорив, що все в цій країні роблять через зад, і яскраво висвітив війну чотирнадцятого року, колонії, євреїв, поліомієліт і хіпі. Телефонний дзвінок до поставника сигарет і сірників, другий етап скандалу, голос власника в будці не поступався басу Шапяпіна. Тепер, коли ця витівка мала успіх, як кажуть, принаймні в трьох аналогічних випадках, вона вже вийшла на площину журналістики, без чого не мала б реальності, як пояснив Маклюен,

але, на щастя, ми могли розраховувати на інших інфільтрованих у двох бістро в Бельвілі і в парку Монсо, мораль — стаття в газеті «France-Soir», яка всім дала змогу запитати себе, що діється тепер із сигаретами, цими досконалими штучками, які забезпечують упевненість, що ти таки прокинувся, що ти нормальний і маєш уряд, який контролює віжки державної колісниці, а потім з’являється бажання сказати, мовляв, щось не клеїться, не годиться так швидко викладати півтора франка і впевнено виходити з пачкою тоненьких циліндричних сигарет у кишені, бо, діставшись до своєї скромної домівки, ти бачиш, що там повно слимаків або локшини з соусом.

— Це безперечно краще за отакий інфантилізм, — проказав я, зморений сном. — Слухайте, коли-небудь у поліції вже втомляться від вас, і ви побачите, як вас виметуть аж за кордони, тож я отримуватиму листівки з Бельгії і Андорри.

— Ти, здається, докладаєш особливих зусиль, щоб не розуміти, — дорікнула Сусанна, подаючи мені ще міцніше мате.

— Ніяких зусиль він не докладає, — пояснила Людмила, — це виходить само собою.

Маркос приглядався до нас немов здалеку, натомість Сусанна й Патрісіо прагнули сварки зі мною, і ми засперечалися про те, навіщо жити, якщо не маєш нічого, крім байдужості, / це наче вірш болеро, / принаймні Людмила допоможе нам скласти більше коробок сірників, / о так, о так, / поглянь на Фернандо, він тільки-но прибув і вже краще за тебе розуміє, що відбувається у Франції, / гаразд, мені це ще коштує зусиль, / я гадав, ніби запротулив вас, але ж ви логобіфуркуєтеся з другого боку, / поясніть про гриб, / неможливо, гриб розмножується з другого боку екзегези, / дай йому свіжий мате, / мате вже немає, / і так далі, аж поки ми збагнули, що вже двадцять хвилин на четверту і дехто з нас завтра працює, але, перше ніж ми розійшлися, Патрісіо дістав вирізку й дав її Маркосу, що передав Лонштайнові, а той — Сусанні. Переклади Фернандо, звелів Патрісіо, і в Уругваї група лівих екстремістів викрала документи з посольства Швейцарії. У п’ятницю на посольство Швейцарії в Монтевідео здійснили напад четверо ґерильєро, належних до Збройного Східного Революційного Фронту (FARO), екстремістського крила крайньої лівої організації «Тупамаро». — Журналіст так часто вживає слово «крайній», що не дає змоги побачити поміркованих. — Чотири напасники під’їхали до посольства на краденому авто. Протримавши посла і службовців посольства з піднятими руками, — адже вжиті в статті слова про «шанобливе ставлення» мають означати руки, підняті вгору, — вони покинули приміщення, забравши документи, дві друкарські машинки і один фотокопіювальний пристрій. Це перший такий напад, здійснений на іноземне посольство в Монтевідео, де протягом останніх місяців відбулися численні напади на банки і казарми. Агентства «Франс Прес», «Асошіейтед Прес» і «Ройтер». — Мате змінив би твоє сприйняття, я не можу знати про все.

— Молодці тупамарос, — вирік Патрісіо.

Під час перекладу Лонштайн показував щось на кшталт проекту вірша Фернандо, що цієї ночі набував усебічної освіти, а я розважався тим, що знову запитував Маркоса, а надто Патрісусанну, в чому полягає сенс цих більш-менш ризикованих витівок, здійснюваних групою французів і латиноамериканців, надто після цього повідомлення з Уругваю, яке просто мініатюризувало їх, уже не кажучи про безліч інших повідомлень, прочитаних цього пополудня; як і завжди, там ішлося про численні тортури, вбивства та ув’язнення в різних латиноамериканських країнах, і Маркос мовчки дивився на мене, немов упирав мені в зад, а тим часом Сусанна підійшла до мене з виделкою в кожній руці, немов переконуючи, що крики в кінотеатрах по-своєму не менш ризиковані, ніж крадіжка друкарських машинок у швейцарського посла, а Патрісіо, здається, очима благав у Маркоса дозволу абощо (хлопці, мабуть, дуже добре організовані ієрархічно, хоча зовні, на щастя, це не впадало у вічі), щоб вилити на мене одну з тих словесних ніагар, які Лонштайн прозвав аргумобразами, і, нарешті, коли Людмила заснула на килимі і я зрозумів, що вже справді потрібно йти, той вірш чи кат його знає що став переходити від рук до рук, і я дізнався, про що він, тільки тоді, коли Патрісіо, трохи заскочений несподіваним змістом, передав його Сусанні, звелівши прочитати вголос. Завдяки цьому ми, перше ніж розійтися, мали Лонштайнів привілей на

Картки для живлення IBM.

На узбіччі шляхів

зупиніться,

привітайте їх,

запропонуйте узливання

(traveler's cheque are welcome)[46].

«ESSO» «BP» «YPF»

«ROYAL DUTCH» «SUPERCORTEMAGGIORE»*

Знаки на узбіччі шляхів,

святилища,

snack-bars[48] і громадські вбиральні,

їхні в'ялі лінгами[49], що їх жрець у синій уніформі й картузі з козирком піднімає й кладе в рот ВАШОГО АВТО, і ви дивитесь, як платите на додачу за

ДВАДЦЯТЬ ЛІТРІВ, НАДУТІ КОЛЕСА, РІДИНУ ДЛЯ ВІТРОВОГО СКЛА

venite adoremus

hoc signo vinces[50].

СУПЕР: найпевніше.

Його храм тхне вогнем

Його храм тхне кров'ю

ЯКЩО ПОКИНУТЬ, ЗАВЖДИ БУДУТЬ ІНШІ

Так, маємо підмогу, нас захищають

технологічний храм, запасні частини.

БОГ УМЕР, НЕХАЙ ЖИВЕ БОГ

Це вже бачили, і світ не перекинувся***

На узбіччі ліжок

зупиніться,

привітайте їх,

запропонуйте узливання.

які муркотливі назви

спокій спокій спокій спокій

від половини одинадцятої години вечора до шостої ранку

амінь.

І СТРАШНІ

героїчні

яких кличуть у мить тривоги

загадкові заступники

перед окультними матерями, імена яких темні

АНДРОТАРДИЛ ТЕСТОВІРОН ПРОГЕСТЕРОЛ

ЕРГОТАМІН

і той, із потрійним лезом КОРТИЗОН

На узбіччі шляхів

зупиніться

привітайте їх

запропонуйте узливання

БОГИ ЧАСУ

втілені

сини і доньки Бога

померлі на хресті (в розбитому літаку)

або під деревом Боді (у швейцарській клініці з садом)

моліться за нас грішних

зласкавтеся, пані, над нашим ластовинням, прищами, грудьми і стегнами

laudate adoremus[52]

На узбіччі життя

зупиніться

привітайте їх

запропонуйте узливання