Читанка для Мануеля

* * *

Скажімо, сьогодні, в кав’ярні коло брами Шанпере, Мануель люто розкидав шматочки цукру і ложечки, сідай на коника, / поїдемо до слоника, / не марнуй зусиль, ця дитина не засне навіть із Пазоліні, вечір серед платанів на площі, лагідне повітря, що того, ти знаєш, хапає рукою спогадів і веде до вечорів у пампі far away and long ago[59], а водночас він уважний і до того, що діється за столом, майже нічого, крім Мануеля, хоча зрештою, думав той, ти знаєш, йому доведеться дійти якогось висновку, бо недаремне Ролан і Маркос скликали збори, не запросивши Лонштайна (і, мовлячи мимохідь, мене, а також Людмилу, проте Людмила не може, because[60] о пів на дев’яту піднімається завіса й накочується слов’янська меланхолія), тобто ми сидимо в кав’ярні, й не деінде, як коло брами Шанпере, хоча, власне, ніде поблизу тієї брами не видно, здається, для дружньої розмови про те, як живе світ, месьє, ви розумієте, мадам, бо аж дотепер найпомітнішим, і це міг підтвердити той, ти знаєш, було брязкальце, яким несамовито калатала Сусанна, щоб відвернути Мануеля від численних напрасованих штанів, які тулилися навколо столу. І отак півгодини, аж поки з 92-го автобуса вийшов Ґомес і, майже не привітавшись, простяг Маркосу дві телеграми, які той прочитав і мовчки повернув, щоб Сусанна переклала їх (отже, з неї інколи глузували) Люсьєнові Вернею, Моніці та Ролану, французам, що, тверді, мов сталь, не докладають найменших зусиль, щоб навчитися мов, бо ж геть неважко зрозуміти слова «РАРІТО MEJOR STOP BESITOS COCA» («Татусю краще не цілуй»; з Буенос-Айреса) і «А BANANA DO BRAZIL NÃO ТЕМ CAROÇO» («Банан із Бразилії не має кісточки»; з Лондона), якісь ідіотські, безглузді тексти для невтаємничених, хоча насправді вони означали, що такий собі Оскар Лемос прибуває літаком в Орлі й везе якісь елементи, що аж ніяк не є традиційним аргентинським молочним варенням, і це, власне, й пояснює, чому не запросили Лонштайна (і мене) на зустріч у кав’ярні коло брами Шанпере, бо ще ніхто не знав добре Лонштайна, хоча Маркос знав, проте не квапився і аж до кінця чинив так, щоб Лонштайн просив показати листи й нарікав, що його використовують, у таких випадках завжди є час і настане мить, коли Лонштайн визначиться, це може статися і з Людмилою (або зі мною, але тут я чекаю тебе), це причини, внаслідок яких у того, ти знаєш, створюється враження,

ніби кав’ярня коло брами Шанпере — щось на кшталт верху двосхилої покрівлі, гострий вододіл, тут має щось відбутися, дарма що зовні все начебто видається однаковим, а Мануель лазить зі стільця на стілець, на превеликий жах Ролана і Люсьєна Вернея, які бояться, що він заслинить їхні бездоганно чисті лацкани, вже не кажучи про те, що обмочить без попередження, незважаючи на гарантію на рожеві гумові штанці. Щодо лондонської телеграми, це, безперечно, Ередіа повертається з цього міста, де, з огляду на його попередні листівки й листи, йому добре велося, тож звідси той, ти знаєш, висновує для себе, що лялечка Веремії от-от обернеться метеликом, дарма що від цього лускокрилого мало чого можна сподіватися в аспекті послідовності, досить поглянути на те, що діється за цим столом (уявний малюнок того, ти знаєш), а втім, хоча з нього навряд чи можна багато з’ясувати, крім хіба того, що експерти ЮНЕСКО називають тертями серед членів групи, і факт полягає в тому, що Люсьєнові Вернею вочевидь не терпиться, бо за цим столом час минає набагато відчутніше для французів, ніж для латиноамериканців (на чиє щастя, запитує себе той, ти знаєш), а ще один факт полягає в тому, що вони ще й досі в радісному настрої, спричиненому словами «BESITOS COCA», і тому Люсьєн Верней дивиться на Ролана, що дивиться на Моніку, це короткі паси національної солідарності, хоча той, ти знаєш, із цікавістю зазначає, що Моніка, проживши з Ґомесом лише півроку й досі допомагаючи йому наклеювати марки в альбомах, уже перейшла на спокійний панамський час, марно поділений навпіл, на думку Фердинана де Лесепса, що не даремно був французом, і не виявляла найменших ознак нетерпіння, якщо не зважати, що не було нікого, такого, як Патрісіо, щоб запропонувати ще одну чашечку кави, яка завжди немов сповільнювала годинник. Навіть у цьому проступає їхня нерозвиненість, бурчав Люсьєн Верней саме тієї миті, коли Маркос майже ніжно вимовив першу фразу повідомлення, яке всі слухали по-різному, це таки справді Веремія, думав той, ти знаєш, тепер це вже серйозно, є телеграми, отже, справа починає набирати форми, проблеми логістики, Оскар прилетить о тринадцятій годині в четвер, тож треба підготувати Венсенську справу, Ередіа приземлиться цього вечора в Бурже, слухай, забери цього хлопця, він ногами товче мені живіт. Це пестощі, заспокоїла Сусанна. Мурахи пронюхають, казав Маркос, щоб уникнути провалу, не можна припускатися бодай найменшої помилки у Венсенській справі. Тому Веремія-метелик має пурхати без надмірних поривів, думав той, ти знаєш,

і відчував те, що видавалося жалем, непевною судомою в глибинах серця: отже, Веремія, тепер уже так, тепер мурахи повилізають нагору з усіма своїми укусами та доларами; мабуть, я востаннє бачу їх за одним столом у кав’ярні, де Мануель лазить поміж чашок і склянок. Світ — це хусточка, казав Ролан Патрісіо, вириваючи клапоть газети «Herald Tribune» і передаючи його по колу, мурахи й там матимуть роботу. Ніхто не просив Сусанну перекласти, стаття, річ ясна, була написана англійською мовою, французи вочевидь освічені люди, а для латиноамериканців, як відомо, англійська мова — це мова майбутнього, і родина змусить тебе вивчити її, незважаючи на твій спротив, бо ж треба, маленький, думати про майбутнє, стипендії й таке інше.