Читанка для Мануеля

* * *

Скільки всього чинять задля жарту або того, що вважають за жарт, і потім раптом знизу зринає щось інше, відбувається немов підступне повернення жарту, або гри слів, або марного вчинку, зіперте на те, що вже не є жартом, на цоколь життя, щоб видавати звідти лицемірні накази, змінювати рухи, псувати звичаї, в усякому разі ^{задля жарту} Оскар послав Маркосу вирізку про бунт дівчат у Ла-Платі ^{на якийсь час}, а потім забув про неї, бо готування контейнерів у квартирі Ґладіс — операція повільна й делікатна, бо Ґладіс раптом припиняла оббивати контейнери, щоб зробити плям-плям Оскарові, що бурхливо повертав їй борг, а потім вони милися в душі, пили, слухали новини і спускалися вниз поїсти, але спогад про бунт знову зринав на поверхню, образи, що виникли після простого прочитання статті, застигали, наче образи сновидь, які відмовлялися зникати, незважаючи на протести здорового глузду. Ґладіс, що теж прочитала вирізку, дотримувалася логічнішого погляду на речі, ніж Оскар ^{це великі друзі}, а його алюзії видавалися їй утомою або нервозністю, вона відвертала його від теми легеньким психічним поштовхом, Оскар сміявся й ховав ще одну пачку доларів, made by Old Collins, у подвійні стіни контейнера, заварював шви, ходив пестити бірюзового пінгвіна, що від учорашнього вечора розкошував у їхній ванні, енергійними помахами крил брав участь у їхній вовтузні й пожирав кожного запропонованого мерлана[81]. Королівські броненосці мали прибути цього вечора з Чако, і їх треба було довезти до буенос-айреського аеропорту Есейса на одинадцяту годину ранку, останньої хвилини виникла паніка, бо внаслідок функціональної ревізії використання часу були змінені чергування стюардес і керівник авіаруху зателефонував Ґладіс, що вона має летіти з нічним рейсом до Нью-Йорка, проте Ґладіс, неперевершена в драматично-астрологічній сфері, — адже кожен має свої передчуття, — Отейсо, я не міняю літака, зверніться наразі до Маріалін, я знаю, знаю, може, по-вашому й дурниці, але зробіть мені ласку, я вже не раз казала вам, що без попереднього повідомлення за п’ять днів я не вийду з дому, гаразд, на щастя, Лола безперечно погодиться, їй однаково, вона мені казала, а тим часом Оскар у ванні пестив пінгвіна, щоб той не видав пискливого крику, телефонно тривожного ^{чому місяць повний?} для легковажного Отейси, що за п'ять хвилин залагодив справу, щоб не завдати прикрощів Ґладіс. Усі зітхнули, а о дев’ятій прибув Фелісіано з королівськими броненосцями і новинами з півночі, не такими поганими, як звичайно; і ось тепер на місці 234Б, підвішеному десь на висоті десяти тисяч метрів десь над Атлантикою і притуленому в хвості «Боїнга» в тій завжди трохи плутаній зоні, де є кошики, помаранчевий сік, ватерклозети, паперові скляночки, пляшечки віскі, стюардеси, що торгують парфумами та сигаретами, а також більш-менш вільний простір між шафами з тацями і останнім рядом сидінь, і тому контейнери стояли між місцем Оскара і шафою з лівого борту, а Ґладіс підходила щомиті й позирала на територію Оскара, науково захищену авторитарною манерою, в якій він керував операцією завантаження контейнерів і провадив першу інспекцію броненосців і бірюзового пінгвіна. Вже кілька дам скористалися нагодою засвідчити свій захват, побачивши пінгвіна, якого Оскар діставав щопівгодини з контейнера, щоб дати йому раціон з мерлана й підтримати в таку критичну мить його життя; отже, Оскар розважався, пускаючи пінгвіна в салон ^{мур зі скалками розбитих пляшок}, щоб він собі прогулявся досхочу, а стюард Телес і аеродівчинка Пепіта забезпечували захисний супровід гігієнічної прогулянки пінгвіна, пасажири вже прозвали амулетом повітряного корабля, який вів капітан Педернера, і це все поміж таць, ковдр та узливань, що перетворювали політ у незабутній досвід, слово честі, для тих, хто розважливо обрав для своїх пересувань національну авіакомпанію. Хай там як, настав час подумати трохи про те, що чекає їх на кінцевому пункті, приготуватися вдавати ветеринара, який усвідомлює важливість ^{чому місяць повний?} своєї міси, найважче полягало в тому, щоб не розреготатися в обличчя Маркоса, коли він представить йому працівників Венсенського зоопарку (звісно, що одним з них буде Патрісіо, тож як тут не розреготатися?) й під час передачі броненосців і пінгвіна будуть присутні численні глядачі. Чи дадуть чогось випити, чи будуть якісь промови? Господи милий, думав Оскар, що мені діяти, щоб не впасти на землю, коли я побачу Маркоса і Патрісіо, цілком може бути, що цей паскуда Ередіа вже в Парижі й припреться навмисне, щоб поласувати моїм коштом, клята макака. Ередіа, звичайно, збагнув, що не хоче замислюватися над тим, що буде далі, що це все — лише пролог, продроми, проверемія, потім буде перша розмова з Маркосом, мурахи, справжня Веремія, що має початися десь після передачі броненосців, бо мурахи миттю про все дізнаються, ті мурахи не йолопи, може, вони вже посадили кого-небудь у літак, що стежить за ним, як за Пеле, безпосередньо на місці, яка честь, друже мій, Маркос мав усе синхронізувати, і вже ніхто не спатиме в Парижі, краще подрімати трохи тут між прогулянками пінгвіна, важко уявити собі, що чекає на нього попереду, і, крім того, від цього ще менше бажання думати про те, гул літака і подвійне віскі, місце в третій позиції, де він невимушено вмостився, чому місяць повний, можливо, цієї ночі немає місяця вповні, у вирізці йшлося про карнавал, про музику, бали в розмішених неподалік клубах ^{ну й делікатний репортер}, які розтривожили дівчат, але всі ці картини повернулися разом із повним місяцем, що осяяв скалки розбитих пляшок на вершині муру ^{краще підготувати кілька слів}, путівець, що губиться по дорозі до міста, білі нічні сорочки, знову втеча, порив до дверей, істеричні крики та сміх, ^{адже годиться сказати що-небудь, передаючи тварин} як у патіо доньї Ракелі, коли місяць уповні ставав владним покликом, потягом, що забивав дух, шкіру й повсть голосу, все ставало хапанням і хльосканням, незаперечна одержимість ^{навіщо знову про цю подію в Ла-Платі} огортала пояси і животи, в жасминових закутках блищали очі, під муром, через який стрибали дівчата, зваблені рекламою поблизьких клубів, закохані в обіймах, що дбають одна про одну, цілуються в пітьмі, майже оголені, тремтять перед сиренами поліційних автомобілів, що вже наближаються, самотниці, які стоять, стиснувши кулаки, чекаючи першого нападу, щоб боротися аж до непритомності, або біжать серед тіней по вулиці, повній скалок і погроз, ^{може, місяця й не було, краще подумати про промову} з істеричними криками невідомо чого, через місяць уповні й карнавал, або бажання без відповіді, аж поки зіткнуться з руками запопадливих сусідів або веселих пожежників, що піднімали їх, мов пір’їнки, аж до перших помахів нігтями, які дряпали їм обличчя, потім міцний чоловічий ляпас, заспокойся, паскудо, тобі бракує доброго гарячого стрижня, ось вони, лейтенанте, ну й бучу зняли ці лошиці. Розплющити очі, й зір простягається аж до глибин кабіни літака, ^{Скажи хлопцям, щоб не дуже тішилися з дівчатками} ілюмінатори й потилиці пасажирів, це вкинуло Оскара в простір без реальної опори, досконалий, мініоспідничений і дезодорований силует Ґладіс у проході з пластиковою тацею і двома склянками віскі, усмішка стюардеси, що, зрештою, була її власною, там, перед вильотом, вони чимало випили, це дасть мені змогу довше побути з тобою. Оскарові хотілося б розмовляти про це, про місяць уповні, про біг аж до муру і крики, але це безглуздя, треба думати про прибуття, про Маркоса, що представить його двом службовцям Венсенського зоопарку, звичайно, Ередіа, а потім і Ґладіс перекладатимуть і допомагатимуть перетнути без проблем різні захисні кордони ^{це втома, чистий невроз, навіщо мені ці події в Ла-Платі} цивілізованої нації, що боїться заразитися від екзотичних тварин, а згодом блискучі представники зоопарку корчитимуться від сміху в машині, феноменальний успіх, як ся маєш, друже, вся ця абсолютна порожнеча, що чекає в кінці перельоту, вступ у матерію Веремії, Маркос і Ередіа, приховавши радість, ^{ще одна дурниця — прислати вирізку Маркосові} що він уже тут, і досі непевна доля бірюзового пінгвіна, коли виконають завдання, вже не кажучи про королівських броненосців, хоча Маркос, напевне, подбав, і згодом хто-не-будь справді передасть їх зоопарку, бідолашні тваринки, невідомі люди лишать кошики під дверима директора, з машинописними інструкціями на шиї пінгвіна, бо ця тварина дуже тендітна, тут уже годі обійтися мороженою тріскою і несвіжими овочами, Антарктида, ^{Лишіть мене, благаю, лишіть} хай їй біс, належить Аргентині. Ні, ні, він не міг говорити про це з Ґладіс, краще випити разом віскі, найближчий проміжний аеропорт — Дакар, Ґладіс тулиться головою до його плеча, ^{ще тоді, як я розповідав їй про це} напахчена «Guerlain», віскі — абсолютний скоч, ^{в Буенос-Айресі, моя розповідь не вразила її, звичайна поліційна справа} дванадцять років дозрівання в дубових бочках, насолода шукати шкіру Ґладіс під кучмою шафранових кіс, чути, як вона тремтить, пригорнувшись до нього, муркотіти їй, що ти кралечка хоч куди, якщо, правда, не потрапиш до закладу, якщо й ти коли-небудь зможеш накивати звідти п’ятами, але як сказати про це, Ґладіс спантеличено дивилася б на нього (який заклад?), крім того, так було б несправедливо, Ґладіс певним чином уже на півдорозі до втечі, сидить на верхівці муру під місяцем уповні, чудова шмаркачка, що ризикувала своїм місцем, узявши на борт тварин і ветеринара, ^{скільки їх поріжуть собі руки скалками розбитих пляшок на мурі} якщо мурахи коли-небудь дізнаються, то будуть здатні на все, катувати її або вбити, як Розу в провінції Тукуман або малу італійку з Авельянеди. Тому треба негайно поговорити з Маркосом і Ередіа, мурахи вже можуть бути в літаку, імовірність мала, але, хай там, невдовзі вони пронюхають і почнуть діяти. Ти кралечка хоч куди, казав Оскар, ткнувшись обличчям у коси Ґладіс, ти сама не знаєш, який ти скарб. Анітрохи, щиро здивувалася Ґладіс, але, будь ласка, не псуй мені зачіски, про це є страшна стаття внутрішнього розпорядку. Я дуже кохаю тебе, і ти прекрасна, наполягав Оскар, і як йому кортіло повернути її до місяця вповні, розповісти про те, чого не вмів висловити, бо Ґладіс пильно глянула б на нього, мовляв, обережно, коли стрибатимеш, або: зверху повно битого скла, бачиш, як блищить, він і справді вже наполовину невротик, та подія нав’язливо обсідала його, це дурниця, і то вкрай ризикована, надто думка, що треба стрибнути, видертися на мур, рясно всіяний склом, зіскочити на путівець, лишити позаду виправний заклад, бачити тільки Ґладіс серед знетямлених дівчат, що тікають по двоє, по троє, галасують і заохочують одна одну, підтримують одна одну, щоб вилізти на мур, негритянка зняла сорочку й накрила нею скло, ^{невже це те, про що я казатиму у своїй промові} ходіть сюди, я стрибаю перша, дай руку Марті, хіба не бачиш, що вона не може, почекай, спершу вилізу я, ^{несподіване вимкнення струму призвело до несамовитої сутички} хтозна, чи цієї ночі місяць уповні, насправді якраз пітьма дала їм шанс утекти, здається, я вже не пригадую, як слід, але чому в такому разі я завжди повертаюся до цієї події, мені, друже, треба підлікуватись.

— Цієї ночі я хочу бути з тобою, — сказав Оскар, — сподіваюся, після зворушливої церемонії мені дадуть спокій аж до завтра. Як там у Парижі, ти вже забронювала готель абощо?

— Ми, стюардеси, живемо дуже поміркованим життям, — відповіла Ґладіс, умираючи від сміху, тож кабальєро треба самому пошукати собі готель.

Вона відчула муркітливий поцілунок за вушком, пестливу руку, яка заповзала під блузу, відчула, як лагідно піднімається рожева пучка на вершині пагорба, навколо якого повільно кружляли пальці Оскара. А втім, казала далі Ґладіс, хоч у принципі нам заборонено надавати панам пасажирам таку приватну інформацію, повідомляю, що ти маєш кімнату з ванною по сусідству з моєю, незмірний подив, я послала телеграму перед вильотом, тут є певна сіра речовина, розумієш. І то не тільки цю телеграму, бо друга, «ЦІЛУЮ, КОКА», вже спонукала котитися по автошляху на південь дві машини, отже, аж три шляхи, один повітряний і два наземні, зійдуться синхронно тієї миті і в тому місці, де рідкісні зразки аргентинської фауни передадуть французьким представникам, теж не дуже поширеним. Оскар заплющив очі й бачив, як відходить Ґладіс, що знову пішла розносити таці, хтозна, що, зрештою, абсурдніше: церемонія на аеродромі чи невідступна присутність чогось ще не знаного й не пережитого, що не повинно мати значення для нього, дві колонки в газеті, несамовитий біг через вимкнення струму (через вимкнення струму?), дівчата, одержимі місяцем і карнавалом, напівголі в потоці світла, що відкинув їх до чогось іншого, до протилежної сторони, початку чогось, що стане невідомо чим, ^{і тоді Веремія, якщо думати забагато} бо про це ще не думали, зґвалтування, або розбитий ніс, або шмагання батогом по сідницях, в усякому разі, вже не сто дев’яносто шість дівчат, скупчених у закладі, розрахованому ^{заявила начальниця} на вісімдесят, і чекання, поки привезуть ще п’ятдесят шість дівчат — до нового місяця вповні.