Читанка для Мануеля

* * *

По-своєму, і то набагато плутаніше, той, ти знаєш, міг би допомогти Маркосу пояснити Людмилі, хто такі мурахи, а ця найуважніша учениця, голісінька, лежала долілиць, була трохи сонна, але з ясною головою, блуп, звісно, так, ловила кожне слово Маркоса, що сигаретою малював папороть на її обличчі та косах, повільно повів рукою по сідницях талії шиї Людмили блуп, і саме цієї хвилини той, ти знаєш, мав би подумати про зустріч Цабе і Мурахана в ресторані на Єлисейських полях (дані Люсьєна Вернея, що став тінню Цабе, дарма що в такому ресторані це йому дорого коштувало), і з усього цього народилося б багатолінзове й чотирибарвне зображення і мурах, і самого Цабе, вже не кажучи про Цабиню та Мурахана, і тут уже властивий тому, ти знаєш, спосіб мислення поєднувався з найточнішими даними Маркоса, які він повідомив Людмилі, скажімо, Мурахана навчали в Панамі янкі, завдяки цій освіті він уже власноруч убив п’ятьох чоловік, брав активну участь у репресіях на основі методів школи і мав таємну штаб-квартиру (з промовистими підморгуваннями в бік префектури французької поліції, вже попередженої не менш промовистими підморгуваннями з Ке д’Орсе) десь у сьомому окрузі Парижа, французької столиці й колиски революції, натхненої, треба визнавати цей факт, революцією в Сполучених Штатах Америки, які так ефективно навчили Мурахана боротися з латиноамериканськими революціями, посмійся з історичної логіки, бурмотів Маркос, але ми, полячко, не робимо філософії, для цього є Тойнбі[128] та кілька інших учених. Річ очевидна, думав той, ти знаєш, готуючи все для сніданку, Цабе — верховний і наднаціональний керівник усіх складових частин, а Мурахан — лише начальник мурах різних категорій, уже названих у цабемурашиній органограмі, де, мабуть, дозволено велику термінологічну свободу, згадано, скажімо, мурахоїв і мурахократів, які, здається, не мають реального існування, а тим часом специфічні функції інших мурах дають змогу кваліфікувати їх як мурахоників, мурахонімів і мурахофонів. Але звідки вони вилізли, як живуть, запитала Людмила. Вилазять зі стількох мурашників, що мені знадобилися б усі прапори континенту Христофора Колумба, щоб позначити їх усіх, припускаю, що вони формуються як своєрідна інтернаціональна бригада, — нехай вибачить мені справжня, — що на зустрічі в Баркісімето, в якій брали участь усі латиноамериканські військові керівники і такий собі Пілкінґтон В. Берлінґтон, посланець Ліндона Джонсона, споряджений повнісіньким портфелем грошви. Ідея полягала у створенні механізму контролю й можливої ліквідації вогнищ агітпропу і голови кожного революціонера в країнах Західної Європи, де, як ти бачила, багато нас живе коштом стипендій, батькових грошей або обмиває мертвих, як Лонштайн. Першим Цабе був такий собі Сомоса, що, незважаючи на своє прізвище, не мав нічого спільного з іншим, але теж сучий син, і мурахи дбали про нього як про матір три роки. Тепер маємо іншого, що вже два роки живе у Франції, в Парижі, і, звичайно

— Ох, Бето, як важко тут жити, — нарікала Цабиня, — я не розумію оцих меню, що геть усі написані французькою, вибери мені що-небудь, де не було б холестерину, бо інакше мене потім роздує, як інколи міністра.

— Сеньйоро, я порадив би вам ягнячі котлетки, — запропонував Мурахан.

— Які?

— Свинячі, моя дівчинко, — переклав Цабе, — дослухайся до поради Іхіньо, а я візьму собі, як тут кажуть, рагу по-тулузьки, це досить важка страва, але мені розповіли, що вона дає свій ефект, ви, Іхіньо, зрозуміли мене, погляньте, як зашарілася моя господиня, ну-ну, з Іхіньо в нас немає таємниць.

— Ай, Бето, який ти безсоромний, — манірничала Цабиня.

— Дон Ґуальберто вміє жити, — мовив Мурахан, — але що стосується котлет, вони, сеньйоро, з баранчика і смачні, аж пальці оближете, повірте мені. А на десерт я б вам порадив

То була проблема, але той, ти знаєш, не сприймав її надто поважно й розважався по-своєму, бо в мить, коли він уявляв собі діалог у ресторані (у «Fouquet’s», звичайно, розкішнішого немає) і те, якою мовою розмовлятимуть Мурахан і Цабе, у яких культурних категоріях (а надто безкультурних), в якому лінгвістичному стані або зоні

слухатиме їх той, ти знаєш, що, зрештою, був родом з Буенос-Айреса і в матерії усної форми перерізав усі гордієві вузли тупим краєм ножа, і тому в секторі друзів того, ти знаєш, скажімо, Ередіа, Ґомеса й Маркоса (інколи навіть Ролана й Моніки), на його картонках усі розмовляли однією мовою, а от Цабе й Мурахан не належали до його друзів, він ніколи не піде витрачати ціле багатство в тому ресторані, щоб дізнатись, як вони розмовляють, уже не кажучи про ризик, що який-небудь мурахоник привітає його кулаком у підборіддя в туалеті такого вишуканого закладу, тож той, ти знаєш, розважався, пишучи те, що спадало йому на думку. Крім того, була ще одна проблема, прикра і тяжка

— Вони чудово знають, що ми плануємо Веремію, — зазначив Маркос, — п’ять місяців тому один з людей Люсьєна Вернея втік до Марокко. Люсьєн мене попередив, але було вже запізно затерти деякі сліди, той тип, здається, продався Мураханові, хоча на тій стадії підготовки він не міг назвати багато імен.

— Тож вони такі сильні? — здивувалася Людмила. — Видається неймовірним, що в європейській країні діє банда іноземних горлорізів.

— Ну, згадай справу Бен-Барка[129] або корсиканців, що по-своєму теж іноземці й організувалися, мов орли, для експлуатації повій і наркоманів у Парижі. Згадай колишніх поселенців з Алжиру, анклав в анклаві, давні мали слушність. Птолемей, полячко, бачив точно — все концентричне, Коперник, якщо пригадуєш, теж доклав до цього рук. Щодо нас те саме, досі ми могли

прикра і тяжка, і це проблема політичних тем, що їх майже всякчас обговорювали Цабе і Мурахан, уже не кажучи про Ґомеса і Патрісіо, про інше вони й не говорили, бо в такі хвилини той, ти знаєш, категорично відмовлявся реєструвати ці теми, і то з причин досить слушних, хоча, можливо, й досить фривольних; насправді він корився необхідності, водночас і життєво важливій, і естетичній, бо теми, які обговорювали Ґомес і Маркос (і протилежні теми, на яких зосередилися тепер Цабе й Мурахан), — теми публічні й поширені, повідомлення телеграфних агентств, інформаційні бюлетені, соціокультурні питання, доступні першому-ліпшому, тож навіщо зупинятися на них, і той, ти знаєш, думав, наприклад, про численні романи, які, на відміну від більш-менш нудної розповіді, треба напихати розмовами, аргументами й репліками у відповідь про відчуження, «третій світ», збройну або беззбройну боротьбу, роль інтелектуала, імперіалізм і колоніалізм

— З дрібочкою масла, будь ласка, — попросила Цабиня.

це все 1) або невідоме читачеві, а отже, читач — ганчірка і заслуговує таких романів, це провчить його; 2) цілком відоме, а передусім вставлене в рамку повсякденного історичного бачення, і тому романи можуть підказати щось приховане, позначене натяком і просуватися до придатніших сфер, тобто менш дидактичних. Оскільки той, ти знаєш, думав про книжки і романи лише як про просту метафоричну основу для своїх позицій у царині мнемонічного запису, він швидко відкинув цю ганчірку, більше ніж зужиту в Латинській Америці, відколи дійшов висновку, що все відоме набридає, натомість треба бути уважним до подій, бо має щось статися, не знаю, чи бачили ви, доне Ґуальберто, цю статтю, сказав Мурахан, подаючи газету якраз після тарелі з сирами, які, на думку Цабині, зацвіли.

— Краще прочитати іспанською, бо Мадалена не дуже тямить у ференцузькій, — порадив Цабе.

— Гаразд, «Газета «Osservatore romano» гостро засуджує викрадення дипломатів».

— Яка краса! — зраділа Цабиня, стуливширукидокупи.

— Атож, сеньйоро, Ватикан відреагував, трохи запізно, але нарешті. Далі там говорить падре Мессіноне, не знаю, хто це, «про акти насильства, скоєні в Латинській Америці проти представників Федеративної Німеччини та інших країн. Вони порушують основні права людини, пише святий отець…

— Ось воно, — втішалася Цабиня.

— …і становлять агресію проти суверенітету держави, яку представляє дипломат…

— Були часи, — зітхнув Цабе.

— …як ще за дуже давніх часів зрозуміла грецька цивілізація».

— Полковники знають, що чинять, — кивнула Цабиня.

— Це типове явище, — підтвердив Патрісіо. — Перекладай далі хлопцеві, а ти, Мануелю, якщо знову розірвеш мені газету, я змушу тебе її з’їсти, почавши з розділу «Нові книжки», його годі перетравити.

— Не нападай на мого сина, — застерегла Сусанна. — «Порушують основні права людини і становлять агресію проти суверенітету держави, яку представляє дипломат, як ще за античних часів зрозуміла грецька цивілізація».

— Нема мови, — глузував Оскар, — тільки-но доходить до найсвятіших соціальних устроїв, вони одразу дістають безсмертну Елладу, тисячолітню Індію та імперський Рим. Гаразд, дівчинко, не печи мене лазером твоїх свинцевих очей, перекладай далі, ми тебе слухаємо, як у церкві, настала мить сказати про це.

— Ідіть ви всі під три чорти, — порадила Сусанна, — вам пощастило, що як перекладачка я свята, я вжила це слово, щоб не вийти з контексту. Гаразд, слухайте: «Ніяка причина, ніяке прагнення протестувати або боротися з соціально-політичними структурами не виправдовують помилок узгодження між словами, їх носить вітер, навіть якщо вважати їх за репресивні або несправедливі, не можуть виправдати морально і юридично, наприклад, викрадення послів і дипломатів…»

— Ясно, як ніч, — виснував Маркос. — Звичайно, морально і юридично. Усталений устрій, елегантна манера приховувати свій страх широким помахом крил і генеральним прибиранням. Якби справді існувала воля захищати право як гарантію доброго функціонування суспільства, то нехай, я знав одного адвоката з Санта-Фе, що радів, коли повісили Ейхмана, а водночас позеленів від гніву, бо викрадення цього типа видалося йому юридичним страхіттям. Я б не сказав, що його позиція спонукала мене пройнятися захватом, проте вона логічна й послідовна. Найогидніше в цьому випадку з воронами те, що, власне, вони не захищають право, а трусяться зі страху перед тупамарос та іншими ґерильєро, а щодо моралі, про яку згадує цей погонич, ми вже знаємо, яку мораль вони захищають. Давай далі, Сусанніто, зараз буде найцікавіше.

— «Дипломатичний представник…

— …що діє в рамках міжнародного права, — читав Мурахан, — не має ніякої відповідальності перед населенням держави, яка приймає його».

— Цього лише бракувало, — промовив Цабе.

— «Його роль не полягає у виправленні вад системи».

— Оце чудово, — мовив Ередіа. — Ніхто не просить їх нічого виправляти, хай йому грець, цікаво, чи не хочуть вони, щоб ми перетворили їх в апостолів.

— Остання фраза, — крикнула Сусанна. — «Його вбивство або викрадення з політичною метою — особливо тяжкий злочин з огляду на вплив цього злочину на міжнародні відносини».

— Тобто міжнародні відносини між Пентагоном, компанією «Siemens», полковниками і грошвою у Швейцарії.

— Авжеж, — погодилася Цабиня. — Куди нам діватись, якщо тепер вони знову почнуть, як із дитиною Ліндберґів, пригадуєш, Бето, ми були ще молоді, але, Свята Діво, яке враження це справило на мене, дай мені води, щоб трохи полегшало.

— Спи, полячко, чуєш, як калатає дзвоник на перерву, годі запитувати вчителя.

— Блуп, — тісніше пригорнулася до нього Людмила, — але поясни мені спершу викуп, тобто від кого ви вимагатимете звільнення і що станеться, якщо вони не виконають вимоги.

— Завтра я покажу тобі списки, Оскар і Ередіа принесуть прізвища, яких нам бракує, ти знаєш, як це швидко діється. Моніка готує матеріали для газет.

— Так, але у випадку, якщо…

— До цього випадку, полячко, ще далеко. Спи.