Полювання на чорного дика

* * *

За місяць, у січні, помер британський монарх Георг V, кузен Миколи II.

Той самий, який відмовився надати родині російського царя прихисток у Великій Британії і врятувати своїх монарших родичів від неминучої загибелі.

Дивно, але саме тепер Швед відчував майже фізично: відходить у небуття ціла епоха, породжуючи неспокій, непередбачувану темінь майбутнього, від якого годі чекати чогось доброго навіть тут, у начебто спокійній і ситій Англії.

Марко відчував, як поволі перетворюється на фаталіста. І та вага фатального нависає над ним. Над усіма його рідними. Над Європою. Над усім світом…

За два дні до похоронів Георга V Швед знову мав зустріч зі своїм куратором Селфріджем. Цього разу у конторі МІ-6 на Бродвей-білдінг.

На відміну від похмурої лондонської погоди, що панувала на вулиці, у кабінеті Селфріджа було по-домашньому тепло і затишно. На столі блимала ароматична лампа — Селфрідж, провівши молоді роки разом із Річардом Сеймуром у Марракеші та Стамбулі, був поціновувачем усіляких східних штучок. На керамічному тарелі, розмальованому східними візерунками, життєрадісно яскравіли апельсини та бісквітне печиво.

— Люблю солодке, — наче виправдовуючись, промовив Селфрідж, наливаючи собі та Маркові гарячого чаю, — пригощайтеся, мій хлопчику. Я взяв на себе сміливість додати у горнятка крапельку чогось міцнішого. Саме те з холоду! Ну, — усміхнувся він, підсуваючи ближче до Шведа горня з чаєм та печиво, — маю вам повідомити, що зорі таки зійшлися і на небі просто якийсь парад планет.

Марко відпив чаю. То був його улюблений «Ерл Грей», у смаку якого ясно відчувався присмак бренді.

— Маю для вас, Алексе, термінове розпорядження від Корнуелла, — продовжував Селфрідж. — Смакуйте чай і слухайте мене уважно. Тут, — підсунув він ближче до Марка великий паперовий конверт, — добові, квитки на літак та ваша акредитація від «Обзервер». У совєцькому посольстві в Парижі 24 січня даватимуть офіційний обід для іноземних журналістів та дипломатів. Ви як журналіст «Обзервер», звісно, лояльний до зовнішньої політики СРСР, також запрошені, — проказав він.

— Вже знаю, — відповів Швед, — отримав аналогічне запрошення через лондонську резидентуру. Арнольд Дейч постарався, щоб я був там присутнім. Сказав, що хоче мати на тому обіді свої вуха. Попередив мене, що то має бути цілком конфіденційно.

— Тоді це найвище визнання совєтською розвідкою ваших шпигунських здібностей! — гмикнув Селфрідж. — А конкретнішої причини Дейч вам не спромігся назвати? Навіщо йому вуха, страшно сказати, у совєцькому посольстві? Що він очікує там почути для себе нового?

— Власне, про це я і хотів з вами поговорити, бо поки мені то невідомо. Дейч сказав, усе пояснить ближче до відльоту… — замислено відповів Швед. — Але поки що…

Селфрідж допив чай і відставив убік горня.

— Тоді, гадаю, я зможу дещо для вас прояснити, Алексе. Я ж казав вам, що на небі просто парад планет! Схоже, зернята з отого чорного шкіряного конверта таки впали на добрий ґрунт.

Марко запитально підняв брову.

— Вгадайте, кого Сталін відправив висловити співчуття британському народу? — хитро усміхнувся Селфрідж. — Ну, вгадаєте?

— Уявлення не маю… — Швед стенув плечима. — Мабуть, наркома іноземних справ чи когось із дипломатів?

— Ага! — хитнув головою Селфрідж. — А цілого заступника наркома оборони не хочете?

— Невже Тухачевского?

Селфрідж мовчки кивнув.

— Цікаво, — промовив Швед, — значить, вони клюнули і шукають тільки привід…

— Думаю, дають маршалу можливість остаточно визбирати усі реп’яхи собі на мундира, — проказав Селфрідж, — враховуючи, що обід той у совєцькому посольстві планується саме на честь його візиту до Європи.

— Он воно що… Обід у совєцькому посольстві буде на честь Тухачевського… Дейч мені цього не казав. Можливо, ще скаже… Ми зустрічаємось із ним сьогодні.

Селфрідж знову згідно кивнув.

— Навряд чи Арнольд Дейч дозволить собі у такій делікатній справі самодіяльність. От і дізнаємося, що Центр наказав йому з тими документами зробити…