Полювання на чорного дика

* * *

Базікання речників рейхсканцлера затягнулося надовго.

Якби не кава, канапки і тістечка, журналісти, «обрані» для цього важливого дійства, почувалися б наче під арештом.

Власне, саме тут, у кімнатці для прес-конференцій будівлі Фюрербау Марко мав можливість відчути на собі всю силу нацистської пропаганди. Палкі «миротворчі» промови Чемберлена видавалися дитячим белькотінням у порівнянні з красномовними асами Гітлера.

Швед ще раз подивувався, що до нього, британського журналіста, замість котрогось з отаких «переконливих» приставили веснянкуватого Дітріха фон Глоффа. Той у своїй простоті і любові до фюрера хоч і перевершував усіх цих гітлерівських речників, але на критичний погляд людини мислячої виглядав досить кумедно. Виглядало, наче такий собі нехитрий стратегічний хід Вальтера Шелленберга. Бо після Дітріхового безперервного базікання про фанатичну любов до мудрого вождя німецької нації конструктивна розмова із самим Шелленергом для будь-кого мала 6 стати ковтком свіжого повітря, моральним відпочинком і автоматично перетворювати останнього на чудового співрозмовника і друга.

Занотовуючи те, що видавалося йому важливим, Марко не переставав думати і про зустріч із Кривицьким. Не мав уявлення, де, коли і як вона відбудеться, хоча утаємниченість така мала сенс: ставши об’єктом полювання совєцької контррозвідки, Кривицький наражав і його, Марка, на небезпеку.

— Маєте якісь плани, гере Макміллан? — фон Глофф з’явився, наче нізвідки, тільки-но Марко разом із іншими журналістами після прес-конференції вийшов до холу Фюрербау. — Як я і попереджав, сьогодні більше нічого суттєвого не буде, — додав він. — Гадаю, основні зустрічі і прес-конференції відбудуться завтра. Тож ви маєте доволі часу, щоб насолодитися перебуванням у Мюнхені. Можу підвезти вас, куди забажаєте, чи порекомендувати гарне місце для обіду.

— Дякую, але, гадаю, я з радістю пройдуся пішки, пане фон Глофф, — усміхнувся Швед у відповідь. — Мюнхен просто-таки зачаровує! Власне, поки моя дружина відпочиває з дороги у люб’язно наданому нам готельному номері, я збирався, як і казав вам, до найближчої пивної, — продовжував він, — де за кухлем доброго баварського пива міг би підготувати матеріал для «Обзервер».

— Як забажаєте, гере Макміллан! — Дітріх хитнув головою, наче вклонився. — Усі запрошені до Мюнхена іноземні журналісти мають власних координаторів, як вам відомо, тож я мусив поцікавитися, чи не маєте у чому потреби, бо маю чіткі інструкції забезпечувати вас усім необхідним.

— Запевняю, пане фон Глофф, усе чудово, — Марко приязно простягнув руку ад’ютанту Шелленберга. — Єдине, ви повідомили про запрошення вашого шефа до остерії… О котрій годині нам із дружиною чекати його з візитом чи… як усе відбудеться?

— Увечері я заїду за вами і фрау Макміллан, — пояснив фон Глофф, — і відвезу вас до остерії. Шеф чекатиме вас там. Це буде о сьомій.