Полювання на чорного дика

* * *

У Фюрербау журналістів допустили у тісну кімнатку на першому поверсі. Запропонували каву, канапки й тістечка. Прес-конференція, як і попереджав фон Гофф, була попередньо-загальною, ні про що. Німецька сторона тягнула час.

— Як гадаєте, колего, кому потрібне це жалюгідне окозамилювання? — невдоволено прошепотів журналіст із «Манчестер-Гардіан», що сидів поряд зі Шведом, і Марко із сумом подумав, як йому не вистачає на цьому «окозамилюванні» колеги Флемінга та його чорного гумору. — Всім і так усе зрозуміло! — продовжував той. — Гітлер вирішив надати своїм діям дипломатичної благопристойності лише з однією метою — позбавити Чехословаччину міжнародної підтримки та ініціювати її дезінтеграцію мирним шляхом, увесь час патякаючи про готовність захистити зброєю інтереси якоїсь неіснуючої там німецької нацменшини…

— Розмовляйте тихіше, пане Сандерс! — прошепотів у відповідь Швед. — Серед німецьких офіцерів багато тих, хто прекрасно розуміє англійську. А в цілому ви праві… Так і є.

— Отож бо! — прошепотів знову Сандерс. — Із судетців такі німці, як із нас з вами. Я там бував. Вони навіть розмовляють на діалекті, який у жодному разі похідним від німецької мови не назвеш!

— Усвідомлювати себе істинними арійцями їм допомагає не німецька мова, пане Сандерс, і не білі гетри, в яких вони браво крокують у своїх воєнізованих партійних загонах, — пошепки відповів Марко, — а п’ята колона Третього рейху — «Німецький патріотичний фронт» під керівництвом Конрада Генлейна і нацистська пропаганда, якою їм щоденно промивають мізки. Тож насправді усе простіше нікуди.

— Так! — погодився Сандерс. — Звісно, що так. Ви ж читали текст отієї «миротворчої» промови Гітлера?

Не для того, мовляв, Всемогутній створив сім мільйонів чехів, щоб вони гнобили три з половиною мільйони судетських німців. Мовляв, за спинами «змучених» судетських німців стоїть озброєна німецька нація. Гадаю, не судетці Гітлера хвилюють. Йому потрібна уся Чехословаччина…

Марко хитнув головою.

— І не тільки, — проказав він, — Гітлер давно собі помітив ті території і напрямки, які його цікавлять. Він це навіть не приховує. У всякому разі, в «Майн кампф»…

— Гадаєте, таки буде війна, пане Макміллан? — ще більше стишив голос Сандерс.

— Буде? А хіба вона вже не йде? — зітхнув Марко. — То тільки наш містер Чемберлен усе ще вірить у свої ілюзії, що коли задобрювати Гітлера — війни не буде… Але війна уже почалась. І йде. Поки ми з вами сидимо тут і вислуховуємо оце базікання речників рейхсканцлера.