Полювання на чорного дика

* * *

Отже, тепер вони з Шелленбергом щось на кшталт друзів. Корнуелл буде, напевно, у захваті від такого повороту, адже передбачалося лише зближення і налагодження контактів. Та волею долі тепер із цим, іншим Вальтером, вони пройшли разом мало не бойове хрещення.

Зрештою, Шелленберг діє блискуче. Талант! Такої щирості і простоти у нього можна тільки повчитися. І якщо у фюрера в запасі є ще хоч із десяток таких, як Вальтер Шелленберг, то примушувати когось до співпраці силою, залякуванням чи шантажем більше ні до чого… Те, що робиться грубо і нахабно, викликає тільки спротив і відразу. Але не такі інтелігенти, як Шелленберг, котрі завжди можуть підтримати розмову, не бояться іронізувати над собою, визнавати власні слабкості і зрештою просто бути «своїми хлопцями»…

Такі як Шелленберг, маючи у розпорядженні хороше фінансування і можливості, здатні взяти Європу без єдиного пострілу, лише завдяки показній людяності та умінню спілкуватися з людьми, підлаштовуватися, майстерно грати роль друзів та однодумців, бути на одному рівні — не має значення, з ким: із портовим робітником чи генералом, продавцем овочів чи графом, журналістом чи працівником залізничної станції…

Їм навіть приховувати не треба, ким вони є насправді. Щире зізнання про надмірну жорсткість німецького лідера та фанатиків, якими він себе оточив, з уст військового підкупають кожного. Проте треба бути дурнем, щоб сподіватися, що Вальтер цілковито і беззастережно повірив у його власну журналістську легенду. І те, що він мовчить, так і не наважившись продовжити розпочату розмову, лише підтверджує здогад: Шелленберг досі обдумує, з якої сторони за нього взятися…