Полювання на чорного дика

* * *

Пробитися крізь натовп, який зібрався на невеликому відрізку Шеллінг-штрасе, ні пішки, ні сидячи в автомобілі було неможливо.

Жінки, чоловіки, діти… Усі вони щось жваво обговорювали поміж собою, сміялися, діти ставали навшпиньки, просячи батьків підняти їх на руки, шукали якесь підвищення, звідки б краще було видно під’їзд до остерії. Дорослі не відставали у своїх бздурах від дітей. Якийсь чоловік із криками «Я хочу бачити мого фюрера!» взявся лізти на телеграфного стовпа, і його ледве стягнули звідти двоє військових.

Однак грубої сили ніхто не застосовував. Та й потреби у тому, власне, не було, бо на Шеллінг-штрасе у цю пору зібралися найпалкіші прихильники Гітлера, зустрічаючи його як кінозірку.

Дітріх коротко посигналив — раз, другий… Розступатися перед автомобілем фон Глоффа ніхто не збирався.

— Як я і попереджав вас, — промовив він, поглядаючи на свого годинника, — сьогодні до остерії «Баварія» завітає сам фюрер. Це рідкісна нагода, гер Макміллан. Шеф тому і взяв на себе сміливість запросити вас із дружиною повечеряти саме сюди.

— Схоже, ми можемо туди не втрапити… — похитав головою Марко.

— Так… це моя провина, — зітхнув Дітріх, — я мав би передбачити таку ситуацію і приїхати по вас із дружиною раніше. Звісно, усі ці добрі мюнхенці зібралися привітати рейхсканцлера. Через державні справи у нього не часто буває можливість отак, безпосередньо на вулиці побачитися з простим німецьким народом. Тільки от звідки їм усім стало відомо про його приїзд? — додав Дітріх вже тихіше.

— Напевно, коли до ресторації на тихій вулиці підтягують таку кількість бравих хлопців з особистої охорони рейхсканцлера, то про його візит не здогадався б тільки геть сліпий і глухий… — посміхнувся Швед.

— Точно, гере Макміллан! — вже не так життєрадісно погодився Дітріх. — Хоч остерія «Баварія» справді улюблене місце фюрера, та побачити його тут останнім часом справжня розкіш, — додав він, — особливо у ці дні, коли в усіх нас земля горить під ногами. Проте зараз мене більше цікавить, як нам пробратися крізь натовп до остерії. Шеф дав мені чіткі вказівки, він чекатиме вас і фрау Макміллан. А тут людей — не пробитися…

Фон Глофф розгублено зупинив авто, бо сьогодні сам був замість водія; вигулькнув у вікно і покликав чергового офіцера. Нашвидкуруч тицьнув йому перед очі посвідку і Шведові документи.

— Це спеціальні гості оберштурмфюрера Вальтера Шелленберга. Під його персональну відповідальність. Британський журналіст із дружиною. Акредитовані прес-службою рейхсканцлера. Перевірте, їх імена мають бути у списку запрошених, — проказав дещо роздратовано. — Алекс та Елізабет Макміллани.

Офіцер, зачувши британські прізвища, здивовано поглянув на фон Глоффа, але не сказав нічого. Мовчки розгорнув список.

— Так, бачу. Макміллан із дружиною. Є такі.

— Я мушу їх у якийсь спосіб доправити до остерії, — продовжував Дітріх. — Що накажете мені робити? У який спосіб їх перенести туди?

Офіцер роззирнувся навкруги. Люду на вузенькій Шеллінг-штрасе набивалося все більше. Розступитися вони могли б, напевне, тільки угледівши авто самого рейхсканцлера. Нікого іншого не пропустять, бо це б автоматично означало втрату вигідної диспозиції, місця, з якого можна було б найкраще побачити фюрера на власні очі.

Елізабет поглянула на Марка і від здивування хитнула головою.

— Оце так… — тихо прошепотіла вона.

Швед непомітно стиснув її руку.

— Є один спосіб! — нарешті проказав черговий офіцер. — Власне, саме так ми проводжаємо усіх спеціально запрошених гостей до остерії. Німців, — додав багатозначно й виразно подивився на Дітріха. — Якщо ви, гере фон Глофф, та ваші супутники вийдете з автомобіля, я зміг би провести вас підвалом будинку просто до залу остерії. Але це як виняток, гере фон Глофф. Тільки завдяки тому, що усю відповідальність за цих людей бере на себе ваш шеф. Розумієте? — перепитав він суворо ад’ютанта Шелленберга.

— Звісно! Звісно! — ледве стримуючись, проказав Дітріх. — Швидко виходьте, гере Макміллан! Фрау Макміллан… Прошу слідувати за мною! Швиденько, прошу вас! Наперед перепрошую за незручності, але іншої ради немає.