Полювання на чорного дика

* * *

Двері відчинила Елізабет, загорнута у теплий мериносовий палантин.

На руках тримала Маргариту, яка одразу потягнулася до Марка.

— Доня скучила за татком! — усміхнулася Елізабет. — Зачекай-зачекай, маленька, дай таткові зняти пальто… І ти, Яне? — гмикнула, побачивши Флемінга, що увійшов слідом за Шведом до вітальні.

— Звучить не надто привітно… — зауважив той, розтягнувши замерзле обличчя у скупій посмішці. — Зовсім як «І ти, Бруте?»

— Ну що ти… — поблажливо усміхнулася Ліза. — Завжди рада тебе бачити. Замерзли?

— Ой, кохана, і не питай… — Марко поцілував Лізу у щоку, зняв пальто, капелюха і за кілька хвилин взяв на руки Маргариту. — Там надворі така мерзенна погода, що я мусив Яна затягнути до нас, аби відігрітися келихом бренді, бо ще застудиться до холери. Добре, що ти не пішла з нами. Море люду, з неба — мжичка. Моросить і одразу під ногами мерзне…

— То, може, Ян і повечеряє з нами? — запитала Елізабет. — Я попросила стіл до вечері сервірувати у вітальні, біля каміна. Що скажеш, Яне?

— Я? Я — тільки «за»! — на диво бадьоро відгукнувся Флемінг. — Звісно, якщо ви не проти. Мені сьогодні поспішати нікуди.

— От і добре! — Швед пригорнув Маргариту до себе, поцілував у щічку. — Моя красунечка! Скільки щастя, поки тебе можна отак на руках тримати!

Флемінг зачудовано споглядав цей вияв Маркової ніжності до доньки.

— Знаєш, Алексе, — сказав він якось збентежено, — ти прекрасний батько… А от я не впевнений, що колись зможу стати таким. Мати дітей, отак піклуватися, обіймати… Що далі — то більше переконуюся: я не створений для сімейних радощів…

Швед гмикнув:

— Не дізнаєшся, поки не спробуєш, Яне! Створений. Просто, мабуть, ти ще не знайшов ту жінку, з якою хотів би створити сім’ю, мати дітей… Але коли усе стане на свої місця, ти здивуєшся, як усе це природно! Правда, Маргусю? Ну як можна не хотіти мати отаку гарненьку донечку?! Так, Марго?

— Можна, я візьму Маргариту на руки? — раптом промовив Ян. — Ну, задля репетиції, аби відчути, як це…

— Не дам. Хіба на зовсім трохи… — похитав головою Марко. — Татові обійми оберігають від поганих хлопців! Правда, красунечко моя?