Полювання на чорного дика

* * *

Як скоро збирається він на зимові пленери до Берліна і чи не має бажання побувати у Великій Британії, бо його британські друзі готові за потреби організувати йому персональну виставку у Лондоні — це те, що я маю запитати у їхнього зв’язкового — власника картинної галереї. Дейч вважає, що для початку мусить сам розібратися в усьому…

Марко нарешті розмотав шарф і стомлено гепнувся у крісло напроти Селфріджа.

— Брехня! — махнув рукою той. — Дейч бреше, Алексе! Не його це робота — розбиратися самому. Не його компетенція. Ба більше — гадаю, він вже давно доповів Центру про цей компромат на Тухачевського й отримав відповідні інструкції. Його «особисте прохання» слідкувати за Тухачевським під час обіду у совєцькому посольстві — одна з них.

— І якщо моє завдання у посольстві та похід до галереї взаємопов’язані, отой містер-художник скоро приїде до Лондона, щоб отримати усі необхідні інструменти «для зимового пленеру у Берліні», — докінчив Швед.

— Так… саме так… — Селфрідж щільніше загорнувся у свій домашній теплий кардиган. — Угу… — замислено промовив він, — бренді хочете?

— Н-ні… з мене і кальяну сьогодні досить, — похитав головою Швед. — Забагато богемного життя, як на один вечір, а мені ж за кілька годин летіти до Парижа…

— Ви казали, у Парижі та художня галерея за адресою Волонтерів, 23? — перепитав Селфрідж.

— Так.

— Там справді є картинна галерея, — кивнув головою Селфрідж, — такого собі художника Ніколая Глущенка. Наші цікавилися ним свого часу. Здається, він навіть ваш співвітчизник, росіянин.

— Я українець, — промовив Марко.

— Вибачте, я мав на увазі — українець… — поправив Селфрідж. — Так от, у того містера Глущенка справді є досить давні та непогані зв’язки у Берліні… Був час, коли він, за нашою інформацією, там не тільки мешкав, але й вів активну мистецьку діяльність… От що, Алексе. Нікому окрім вас не відомо, звідки взялися ці документи насправді. Гадаю, Дейч доповів у Центр і отримав наказ дати тим документам хід. У якийсь спосіб їх передадуть до Гестапо… Можливо, через цього художника Глущенка. Я чув, він близько знайомий із Гіммлером. Нам відомо, що той навіть йому альбом акварелей фюрера якось подарував…

— А далі?

— Далі… — стенув плечима Селфрідж. — Далі може бути так: Гіммлер, як і його заступник, Гайдріх, творчі люди… якщо так можна висловитися. Якщо компромат на совєцький генералітет їхніх рук справа, вважайте, наш конвертик майже пройшов повне коло. Звичайно, вони представлять інформацію Гітлеру в усій красі. Обмалюють перспективи… Ви ж розумієте, що може потягнути за собою звинувачення Тухачевского у шпигунстві?

— Звісно… І якщо ця ідея припаде до смаку фюреру… — промовив Марко. — Невдовзі документи про зрадницькі настрої червоних генералів і їхню готовність співпрацювати з Німеччиною за спиною совєцького керівництва повернуться до Сталіна готовим, оформленим компроматом на його опонентів…

— Воістину, Алексе, це може бути геніальна операція, яка увійде в історію, — усміхнувся Селфрідж. — Успіху вам у Парижі… Усе, що можу зараз сказати.