Бенкет круків

Джеймі

Лорд Тайвін Ланістер в'їхав у місто на огирі, в емальованих кармазинових обладунках, гладеньких і блискучих, які сяяли самоцвітами й золотою інкрустацією. А виїхав з нього у високому катафалку, оздобленому малиновими прапорами, й везли його прах шестеро німотних сестер.

Похоронна процесія залишала Королівський Причал крізь Божу браму, ширшу й пишніше оздоблену, аніж Лев'яча брама. Такий вибір здався Джеймі неправильним. Того, що батько був справжнім левом, ніхто не заперечує, та навіть Тайвін Ланістер ніколи не зараховував себе до богів.

Катафалк з лордом Тайвіном оточувала почесна варта з п'ятдесятьох лицарів, на чиїх сулицях маяли малинові прапорці. Ззаду їхали лорди західних земель. Вітер шарпав їхні штандарти, і від того фігури на них танцювали й тріпотіли. Обганяючи валку, Джеймі проїхав вепрів, борсуків і ведмедів, жуків, золоту стрілу й червоного бика, схрещені галябарди та схрещені списи, лісокота, суницю, рукав жіночої сукні, чотири сонця в різних варіаціях.

Лорд Бракс одягнув світло-сірий камзол зі срібною тканиною в прорізах, з приколотим на серці аметистовим єдинорогом. Лорд Джаст був у чорній криці, інкрустованій на грудях трьома золотими левиними головами. Глянеш на нього — і чутки про його смерть здаються небезпідставними: після поранення й ув'язнення від нього зосталася хіба тінь його колишнього. Лорд Бейнфорт витримав бої значно краще й вигляд мав такий, що просто зараз готовий повернутися на війну. Плам був у фіолетовому вбранні, Престер — у горностаєвому, Морланд — в іржаво-зеленому, але всі вони вдягнули малинові шовкові плащі на честь того, кого супроводжують додому.

За лордами їхала сотня арбалетників і три сотні кінноти, й у них за плечима теж маяли малинові плащі. У своєму білому плащі й білій лускатій кольчузі Джеймі в цій червоній ріці почувався чужим.

Та й дядько не полегшив його становища.

— Лорде-командувачу,— заговорив сер Кеван, коли Джеймі приєднався до нього на чолі валки.— Її світлість не переказувала мені яких-небудь останніх наказів?

— Я тут не від імені Серсі,— озвався Джеймі. Позаду загуркотів барабан — повільний, розмірений похоронний марш. Смерть, здавалося, вистукує він, смерть, смерть.— Я приїхав попрощатися. Він був мені батьком.

— І їй теж.

— Я не Серсі. У мене борода, а в неї груди. Та якщо ти й досі нас плутаєш, полічи мої руки. У Серсі їх дві.

— Любите ви обоє шуткувати,— мовив дядько.— Але можете не витрачати на мене своїх дотепів, сер, бо я їх не люблю.

— Як скажеш...— («Щось наша розмова зайшла зовсім не туди, куди я сподівався»).— Серсі залюбки б вас провела, але в неї багато невідкладних справ.

— Як і в усіх нас,— пирхнув сер Кеван.— Як справи у короля?

В його тоні відчувався докір.

— Непогано,— почав захищатися Джеймі.— Зранку з ним завжди Балон Свон. Це добрий і відважний лицар.

— Колись це було саме собою зрозуміло, якщо йшлося про людину в білому плащі.

«Ми собі братів не обираємо,— подумав Джеймі.— Дайте мені владу самому добирати підлеглих — і королівська варта поверне колишню велич». Але з його вуст така смілива заява звучала б не надто переконливо: порожнє похваляння людини, яку по всьому королівству прозивають Царевбивцею. Людини без честі. Отож Джеймі промовчав. Він приїхав не для того, щоб сперечатися з дядьком.

— Сер,— мовив він,— вам слід помиритися з Серсі.

— А ми з нею хіба воюємо? Я й не знав.

Джеймі не звернув на це уваги.

— Незгода поміж двома Ланістерами тільки грає на руку ворогам нашого дому.

— Якщо незгода й виникла, то не через мене. Серсі хоче правити. От і добре. Королівство тепер її. А я прошу лише дати мені спокій. Моє місце в замку Дарі, поряд із сином. Замок треба відбудовувати, а землі — засівати й захищати,— він гірко засміявся-загавкав.— А твоя сестра не лишила мені великого вибору. Принаймні побуваю на весіллі Ланселя. Його наречена вже дочекатися не може, коли ми приїдемо в Дарі.

«Так, удовиця з Близнючок». Кузен Лансель їхав ярдів за десять позаду. З порожніми очима й ламким білим волоссям, він здавався старшим за лорда Джаста. На сам погляд на кузена в Джеймі засвербіли відсутні пальці. ...вона злягалася з Ланселем і з Озмундом Кетлблеком, а може, і зі Сновидою — від неї всього можна сподіватися... Джеймі й порахувати не міг, скільки разів він намагався поговорити з Ланселем, але той ніколи не був сам. Якщо з ним не батько, то який-небудь септон. «Може, він і Кеванів син, але в нього в жилах молоко тече. Тиріон мені збрехав. Просто хотів завдати болю».

Викинувши кузена з голови, Джеймі обернувся до дядька.

— По весіллі ти залишишся в Дарі?

— На деякий час, мабуть. Схоже, вздовж Тризуба роз'їжджає Сандор Кліган. Твоя сестра хоче отримати його голову. Можливо, він приєднався до Дондаріона.

Джеймі чув про Варницю. Та вже півкраїни чуло! Наліт був просто варварський. Жінок ґвалтували й калічили, дітей різали просто в матерів на руках, половину містечка спалили.

— Нині в Дівоставі облаштувався Рендил Тарлі. Нехай він займається беззаконниками. Я б волів, щоб ти поїхав у Річкорин.

— Там керує сер Давен. Хранитель Заходу. Йому я не потрібен. А от Ланселю потрібен.

— Як скажеш, дядьку,— у Джеймі вже в голові стукотіло від барабанного дробу. Смерть, смерть, смерть.— Тримай своїх лицарів біля себе.

Дядько холодно глянув на нього.

— Це погроза, сер?

Погроза? Таке припущення просто вразило Джеймі.

— Це застереження. Я просто хотів сказати... Сандор дуже небезпечний.

— Ти ще підгузки каляв, коли я вішав беззаконників і лицарів-розбійників. Але я не збираюся сам їхати воювати з Кліганом і Дондаріоном, якщо ви цього боїтеся, сер. Не всі Ланістери, як дурні, ганяються за славою.

«Та невже, стрийку, ти це зараз про мене?»

— Адам Марбранд упорається з цими беззаконниками незгірше за тебе. Так само як Бракс, Бейнфорт, Плам — та будь-хто з них. Але не кожен з них буде добрим королівським правицею.

— Твоя сестра знає мої умови. Вони не змінилися. Так їй і перекажи, коли наступного разу прийдеш до неї в спальню.

Сер Кеван, приостроживши свого рисака, вчвал помчав уперед, нагло урвавши розмову.

Джеймі не зупиняв його, тільки відсутня рука сіпалася. Він без надії сподівався, що Серсі щось неправильно зрозуміла, та тепер очевидно, що це не так. «Він про нас знає. І про Томена з Мірселлою. А Серсі знає, що він знає». Сер Кеван — Ланістер з Кичери Кастерлі. Не може ж він вважати, що племінниця здатна його скривдити, але... «Я помилявся щодо Тиріона, то чому не можу помилятися щодо Серсі?» Коли сини вбивають батьків, що може втримати племінницю від наказу вбити дядька? Дуже незручного дядька, який забагато знає. Хоча, мабуть, Серсі сподівається, що за неї цю справу зробить Гончак. Якщо сера Кевана заріже Сандор Кліган, їй не доведеться мастити кров'ю власні ручки. А він заріже, якщо тільки вони двоє перетнуться. Колись Кеван Ланістер умів давати раду з мечем, але він уже немолодий, а Гончак...

Валка вже наздогнала Джеймі. Коли кузен, у супроводі двох септонів, проїжджав повз, Джеймі гукнув до нього.

— Ланселю! Брате! Вітаю з прийдешнім весіллям. Шкода тільки, що обов'язки не дозволяють і мені бути на ньому присутнім.

— Хтось повинен захищати його світлість.

— І захистить. І все одно шкода, що проґавлю твою постільну церемонію. Я так розумію, для тебе це перший шлюб, а для неї — другий. Певен, леді залюбки тобі покаже, що і як робити.

Солоний жартик викликав регіт кількох лордів, які їхали неподалік, і несхвальні погляди Ланселевих септонів. Кузен ніяково посовався в сідлі.

— Щоб виконати свій подружній обов'язок, я знаю достатньо, сер.

— Ну, саме цього нареченій і потрібно першої шлюбної ночі,— мовив Джеймі.— Потрібен чоловік, який добре знає свої обов'язки.

Ланселю на щоки наповз рум'янець.

— Я молюся за тебе, кузене. І за її світлість королеву. Хай дасть їй мудрості Стариця, а Воїн захистить її.

— Навіщо Серсі Воїн? У неї є я.

Джеймі розвернув коня, і плащ його з виляском напнувся вітром. «Куць збрехав. Серсі б радше пустила між ноги Робертів труп, ніж такого набожного блазня, як Лансель. Тиріоне, лихий ти вилупку, треба було для своєї побрехеньки обрати когось вірогіднішого». І Джеймі, учвал проминувши батьків катафалк, помчав у місто, яке виднілося вдалині.

Коли Джеймі повертався в Червону фортецю на вершечку Ейгонового пагорба, вулиці Королівського Причалу були майже безлюдні. Солдати, які перед тим юрмилися в гральних кублах і шинках, тепер майже всі роз'їхалися. Гарланд Галантний забрав половину тайрелівського війська назад у Небосад, і з ним поїхали його леді-мати й бабуся. Друга половина вийшла в похід на південь під командуванням Мейса Тайрела і Матиса Рована, щоб узяти в облогу Штормокрай.

Що ж до ланістерівського війська, то під міськими мурами й досі стояли табором дві тисячі загартованих ветеранів, очікуючи прибуття флоту Пакстера Редвина, який має доправити їх через Чорноводу затоку в Драконстон. Лорд Станіс, відпливаючи на північ, схоже, залишив там тільки невеличку залогу, отож Серсі вирішила, що двох тисяч вояків має вистачити.

Решта західняків повернулася до жінок і дітей — відбудовувати свої домівки, засівати лани й збирати залишки врожаю. Перед від'їздом Серсі водила в їхній табір Томена, щоб вони трішки порадували свого маленького короля. Ніколи ще не була вона така гарна, як того дня: на вустах у неї грала усмішка, а у золотому волоссі — осіннє сонце. Хай що там можна закинути сестрі, але одного в неї не забрати: вона вміє причаровувати чоловіків, коли схоче.

В'їжджаючи у замкову браму, Джеймі зустрів у зовнішньому дворі дві дюжини лицарів, які зі списами напереваги тренувалися на опудалі. «Ось іще одне, чого я більше ніколи не зможу». Сулиця важча й громіздкіша за меч, а Джеймі й з мечем нині важко впоратися. Можна спробувати тримати її в лівій руці, та це означатиме, що щита слід перевісити на праву. Але в сутичці ворог завжди з лівого боку. Отож зі щита на правій руці користі приблизно стільки само, як з пипок на нагруднику. «Ні, поєдинки мої в минулому»,— подумав Джеймі, злазячи з коня... і все одно зупинився подивитися.

Сер Толад Довгань злетів з коня: мішок з піском, крутонувшись, гепнув його просто по голові. Дужий Вепр з такою силою всадив списа у щит, аж той тріснув, а Кенос Кайський доламав його. Для сера Дермота Дощелісівського довелося вішати новий щит. Ламберт Тернбері вдарив по дотичній, а от Безбородий Джон Бетлі, Гамфрі Свіфт і Алін Стакспір усі впоралися з завданням добре, в той час як Рудий Ронет Конінтон навпіл зламав списа. А тоді на коня сів Лицар Квітів — і посоромив їх усіх.

Поєдинок на три чверті залежить він уміння лицаря триматися верхи, завжди вважав Джеймі. Сер Лорас тримався неперевершено, а з сулицею вправлявся так, наче з нею був народжений... мабуть, саме тому в його матері на обличчі завжди такий болісний вираз. Поціляв він куди схоче, рівновагу тримав як кіт. «Мабуть, не така вже то була щаслива випадковість, що він скинув мене з коня». Прикро, що Джеймі вже ніколи не зможе взяти у хлопця реванш. Отож він пішов геть, лишивши здорових змагатися між собою.

Серсі була у себе в світлиці в Мейгоровій тверджі, разом з Томеном і темнокосою мирсянкою — дружиною лорда Мерівезера. Всі троє реготали з чогось, що сказав великий мейстер Пайсел.

— Я проґавив якийсь дотеп? — поцікавився Джеймі, заходячи У двері.

— Погляньте, ваша світлосте,— проворкотіла леді Мерівезер,— повернувся ваш доблесний брат.

— Частково.

Джеймі збагнув, що королева напідпитку. Останнім часом здавалося, що в Серсі завжди під рукою карафа вина — і це в людини, яка так зневажала Роберта Баратеона за пияцтво! Джеймі це не подобалося, проте останніми днями йому не подобалося все, що робила сестра.

— Великий мейстре,— сказала вона,— прошу, поділіться новиною з лордом-командувачем.

Пайсел мав страшенно ніяковий вигляд.

— Прилетів птах,— заговорив він.— Зі Стоукворту. Леді Танда пише, що її дочка Лоліс народила міцненького здорового синочка.

— В житті не вгадаєш, брате, як назвали того малого байстрюка.

— Пригадую, хотіли його Тайвіном наректи.

— Так, але я заборонила. Сказала Фалізі, що не допущу, аби шляхетне батькове ім'я дісталося незаконному виплодку якогось свинопаса й недоумкуватої льохи.

— Леді Стоукворт наполягає, що це не вона дитину називала,— вставив великий мейстер Пайсел. Зморшкувате чоло в нього зросилося потом.— Пише, що вибір зробив чоловік Лоліс. Отой чоловік, Брон, він... схоже, що він...

— Тиріон,— припустив Джеймі,— малому дали ім'я Тиріон.

Старий кивнув тремтячою головою, витираючи чоло рукавом мантії.

Джеймі не зміг втриматися від сміху.

— Отакої, люба сестро. Ти всюди шукаєш Тиріона, а він ховається у лоні Лоліс.

— Блазень! Ви з Броном обидва блазні. Той перекупний меч, без сумніву, сидить зараз посміюється зі свого зухвалого жарту, дивлячись, як байстрюк смокче вим'я Лоліс Льохи.

— Мабуть, малюк у чомусь нагадує вашого брата,— припустила леді Мерівезер.— Може, народився калікою або ж безносим,— вона гортанно засміялася.

— Слід буде надіслати хлопчині подарунок,— оголосила королева.— Так, Томене?

— Можемо подарувати йому кошеня.

— Левеня,— сказала леді Мерівезер. «Щоб горлянку йому перегризло»,— ясно читалося в її посмішці.

— Я не такий подарунок мала на увазі,— мовила Серсі.

«Нового вітчима, швидше за все». Джеймі добре знав оцей погляд у сестриних очах. Бачив його неодноразово, й востаннє — на Томеновому весіллі, коли палала Вежа правиці. Зелені відблиски дикополум'я падали на обличчя спостерігачів, і всі вони в ту мить нагадували тлінні трупи, зграю утішених упирів, от тільки деякі з цих трупів були трішки привабливіші за інших. Навіть у цьому зловісному світлі Серсі була прегарна. Стояла, тримаючи одну руку на грудях, розтуливши вуста, а зелені очі світилися. «Та вона плаче!» — збагнув тоді Джеймі, тільки не міг сказати, від горя чи захвату.

І тепер, побачивши цей погляд, він відчув занепокоєння, бо це нагадало йому про Ейриса Таргарієна — про те, як збуджував його вогонь. У короля немає секретів од королівської варти. В останні роки правління стосунки між Ейрисом і королевою були напружені. Спали вони окремо, та й удень намагалися уникати одне одного. Однак щоразу як Ейрис віддавав людину на поталу вогню, до королеви Рейли поночі приходив відвідувач. Того дня, коли король спалив свого правицю (того, що з булавою і кинджалом на гербі), за дверима спальні на варті стояли Джеймі з Джоном Дарі, поки король задовольняв свою хіть. «Мені боляче,— чувся плач Рейли з-за дубових дверей.— Мені боляче». Дивна річ, але цей плач був жахливіший за зойки лорда Челстеда. «Ми присягалися захищати і її»,— нарешті не витримав Джеймі. «Так,— погодився Дарі,— але не від нього».

Після цього Джеймі бачив Рейлу тільки одного разу — вранці того дня, коли вона відпливла на Драконстон. Сідаючи в королівську карету, яка мала відвезти її з Ейгонового пагорба на корабель, королева була в плащі з насунутим нам очі каптуром, та після її від'їзду Джеймі чув, як перешіптувалися покоївки. Королева мала такий вигляд, наче її подер дикий звір: подряпав їй стегна й покусав груди. Джеймі знав: це коронований звір.

Наприкінці Божевільний Король став усього боятися, нікому не дозволяв у своїй присутності з'являтися з крицею, лише королівська варта мала мечі. Борода в нього була тепер закошлана й немита, сплутане сріблясто-золоте волосся сягало пояса, нігті перетворилися на потріскані жовті пазурі дев'ять дюймів завдовжки. Та тільки нікуди він не міг подітися від своїх мучителів-клинків — мечів, з яких був викуваний Залізний трон. Руки й ноги в Ейриса вічно були вкриті струпами й напівзагоєними порізами.

Буде він буде королем обгорілого кістя та смаженого м'яса, пригадалося Джеймі, коли він побачив сестрину посмішку. Буде він королем попелу.

— Ваша світлосте,— мовив він,— можна з вами перемовитися наодинці?

— Якщо хочеш. Томене, тобі сьогодні давно пора на уроки. Іди з великим мейстром.

— Так, мамо. Ми зараз проходимо Бейлора Благословенного.

Розцілувавши королеву в обидві щоки, леді Мерівезер теж зібралася йти.

— Мені повертатися на вечерю, ваша світлосте?

— Вельми ображуся, якщо не повернетеся.

Джеймі не міг не відзначити, як мирсянка на ходу погойдує стегнами. «Кожен крок спокусливий». Коли по ній зачинилися двері, він, прочистивши горло, заговорив:

— Спершу оті Кетлблеки, тоді Кайберн, тепер вона. Дивний звіринець ти зібрала останнім часом у себе, люба сестро.

— Я вельми прихилилася до леді Тейни. Вона мене забавляє.

— Вона з фрейлін Марджері Тайрел,— нагадав їй Джеймі,— і доносить на тебе маленькій королеві.

— Звісна річ,— Серсі підійшла до буфета, щоб долити собі вина.— Марджері була в захваті, коли я попросила її дозволу взяти Тейну собі за фрейліну. Ти б її тільки чув! «Вона вам за сестру буде, як мені була. Звісно, беріть її! У мене ж є кузини й інші леді». Наша маленька королева не хоче лишати мене на самоті.

— То якщо ти знаєш, що це шпигунка, навіщо наближати її до себе?

— Марджері й наполовину не така кмітлива, якою себе вважає. Вона й гадки не має, яку солоденьку змію пригріла біля себе в особі цієї мирської шльондри. Тейну я використовую для того, щоб згодовувати маленькій королеві те, що мені потрібно. Дещо з цього навіть правда,— очі Серсі пустотливо сяяли.— А Тейна переповідає мені про все, чим займається панна Марджері.

— Та невже? Що ти взагалі знаєш про цю жінку?

— Я знаю, що вона — матір, яка хоче, щоб її син високо піднісся у світі. І для цього вона зробить усе можливе. Матері всі однакові. Леді Мерівезер, може, і зміюка, але далеко не дурна. Вона розуміє, що я для неї здатна зробити більше, ніж Марджері, отож і старається для мене. Ти б здивувався, якби дізнався, скільки всього цікавого вона мені вже переповіла.

— Ти про що?

Серсі всілася під вікном.

— Ти знав, що королева колючок у своїй кареті тримає скриню монет? Це старе золото, ще з часів до Завоювання. Отож коли хтось із купців безрозсудно називає ціну в золотих монетах, вона йому платить небосадськими долонями, які важать удвічі менше за наші дракони. А який купець наважиться скаржитися, що його обдурила леді-мати Мейса Тайрела? — Серсі ковтнула вина.— То як там твоя прогулянка?

— Дядько зробив зауваження через твою відсутність.

— Дядькові зауваження мене не хвилюють.

— А мали б. Він міг би стати тобі в пригоді. Якщо не в Річкорині чи Кичері, то на Півночі, у протистоянні з лордом Станісом. Батько завжди покладався на Кевана, коли...

— Хранитель Півночі в нас Руз Болтон. Він і займеться Станісом.

— Лорд Болтон у пастці біля Перешийку, відрізаний від Півночі залізними, які засіли в Кейлінському Рову.

— Це ненадовго. Цю маленьку перешкоду дуже скоро прибере Болтонів синок-байстрюк. Болтон додасть до свого війська дві тисячі Фреїв під командуванням синів лорда Волдера — Гостіна та Ейніса. Цього має бути більш ніж достатньо, щоб упоратися зі Станісом і кількома тисячами морально зломлених вояків.

— Сер Кеван...

— ...буде вельми заклопотаний у Дарі — вчитиме Ланселя підтирати дупу. Після батькової смерті він геть утратив мужність. Він старий і втомлений. А нам краще прислужаться Давен і Даміон.

— Гаразд, вони підійдуть,— сказав Джеймі, який не мав нічого проти кузенів.— Однак тобі все одно потрібен правиця. Якщо не дядько, то хто?

— Авжеж не ти,— розсміялася сестра.— Можеш не боятися. Мабуть, Тейнин чоловік. Дід у нього був правицею Ейриса.

Правиця з рогом достатку на гербі. Джеймі добре пам'ятав Оуена Мерівезера — приязного, але слабкого.

— Наскільки пригадую, він так добре проявив себе, що Ейрис вигнав його у заслання й відібрав усі землі.

— А Роберт їх повернув. Принаймні деякі. Тейна порадується, якщо Ортону вдасться повернути решту.

— Ти хочеш порадувати якусь мирську повію? А я гадав, ти хочеш правити королівством.

— А я і правлю королівством.

«Семеро спасіть нас, ти правиш». Сестра вважала себе лордом Тайвіном з цицьками, але вона помилялася. Батько був безжалісний і невблаганний, як льодовик, а от Серсі радше нагадувала дикополум'я, особливо коли хтось їй суперечить. Почувши, що Станіс покинув Драконстон, вона раділа як дівча, переконана, що він нарешті здався й сам поплив у вигнання. Та коли долетіли чутки, що він об'явився на Стіні, на сестрину лють просто страшно дивитися було. «Голова в неї на плечах є, тільки сестра нерозсудлива й нетерпляча».

— Тобі потрібна допомога сильного правиці.

— Слабкому правителю потрібен сильний правиця, як Ейрису потрібен був батько. А сильний правитель потребує тільки сумлінного слуги, щоб виконував його накази,— вона побовтала вино в келиху.— Може, лорд Галін підійде. Це буде не перший піромант на посаді королівського правиці.

«Не перший. А останнього я власноруч убив».

— Подейкують, що ти збираєшся призначити корабельником Орана Вотерза.

— Хтось за мною шпигує?

Оскільки Джеймі не відповів, Серсі, відкинувши назад волосся, мовила:

— Вотерз добре пасує на цю посаду. Півжиття на кораблях провів.

— Півжиття? Та йому не більш як двадцять років.

— Двадцять два, і що з того? Батькові й двадцяти одного не було, коли Ейрис призначив його правицею. Давно пора Томену запросити до себе трохи молоді замість тих зморшкуватих сивобородих стариганів.

«Дужий, енергійний і вродливий»,— подумав Джеймі. ...вона злягалася з Ланселем і з Озмундом Кетлблеком, а може, і зі Сновидою — від неї всього можна сподіватися...

— Краще призначити Пакстера Редвина. Він командує найбільшим флотом у Вестеросі. А Оран Вотерз зможе командувати хіба що яликом, та й то якщо ти йому того ялика купиш.

— Ти просто як дитина, Джеймі. Редвин — прапороносець Тайрела й небіж отої його жахливої матері. А мені в раді креатура лорда Тайрела не потрібна.

— Ти хотіла сказати — Томену.

— Ти знаєш, про що я.

«Надто добре знаю».

— Я тільки знаю, що ідея призначити Орана Вотерза погана, а Галіна — ще гірша. Що ж до Кайберна... боги праві, Серсі, він же водив товариство з Варго Гоутом. Цитадель його позбавила ланцюга!

— Сірі вівці. Кайберн мені прислужився найбільше. І він мені відданий, чого я не можу сказати про власних родичів.

«Якщо ти так діятимеш і далі, люба сестро, скоро ми всі підемо на бенкет для круків».

— Серсі, ти сама себе послухай. Ти в кожній тіні бачиш карлика і робиш з друзів ворогів. Дядько Кеван тобі не ворог. І я тобі не ворог.

Її обличчя перекосилося від люті.

— Я благала в тебе допомоги! Я перед тобою навколішки падала, а ти мені відмовив!

— Але моя обітниця...

— ...не завадила тобі зарубати Ейриса. Словеса — це суховій. Ти міг отримати мене, а натомість обрав свій плащ. Забирайся.

— Сестро...

— Забирайся, кажу. Мене нудить від того твого бридкого кикотя. Геть!

Щоб підкріпити свої слова, вона пожбурила йому в голову келих з вином. Промазала, однак Джеймі натяк зрозумів.

Увечері він сам-один сидів у вітальні Вежі білого меча, за келихом дорнського червоного й Білою книгою. Гортав її обрубком правої руки, коли увійшов Лицар Квітів, скинув плаща, відстебнув пояс із мечем і повісив на гачок на стіні поряд з мечем Джеймі.

— Бачив тебе сьогодні у дворі,— сказав Джеймі.— Добре ти проїхав.

— Краще, ніж просто добре.

Сер Лорас налив собі кухлик вина й сів навпроти за столом-півмісяцем.

— Людина скромніша могла б відповісти: «Ви надто добрі до мене, мілорде» або ж «У мене гарний кінь».

— Кінь був нормальний, а мілорд приблизно такий самий добрий, як я скромний,— озвався Лорас і махнув на книгу.— Лорд Ренлі любив казати, що книги — то для мейстрів.

— А ця — для нас. Тут записана історія кожного, хто носив білого плаща.

— Я її переглядав. Гарненькі герби. Але я люблю, щоб у книжках ілюстрацій було побільше. У лорда Ренлі було декілька з такими малюнками, що в септона й очі б осліпнули.

Джеймі не стримав посмішки.

— Тут такого немає, сер, але ці історії могли б вам розплющити очі. Вам би не завадило дізнатися про життя своїх попередників.

— А я знаю. Про королевича Еймона Лицаря-Дракона, сера Ріяма Редвина, Великодушного, Баристана Безстрашного...

— Гвейна Корбрея, Аліна Конінтона, Демона Дарі, ага. Про Лукамора Стронга ви теж, певно, чули.

— Про сера Лукамора Любаса? — здивувався сер Лорас.— Троє жінок і тридцятеро дітей, це він? Йому прутня втяли. Вам заспівати про нього, мілорде?

— А про сера Теренса Тойна?

— Спав з королівською наложницею й помер лютою смертю. Урок простий: вдягнув білі бриджі — тримай їх зашнурованими.

— А про Гайлза Сірого Плаща? Орівела Щедрого?

— Гайлз був зрадником, Орівел — боягузом. Вони зганьбили білий плащ. А до чого мілорд хилить?

— Та ні до чого. Не слід ображатися, коли наміру образити вас не було, сер. А про Вічного Тома Костейна чули?

Сер Лорас похитав головою.

— Він служив у королівській варті шістдесят років.

— Коли це було? Я зроду...

— То, може, чули про сера Донела Сутіньдільського?

— Ім'я знайоме, але...

— Про Адисона Гіла? Про Майкла Мертинза — Білого Пугача? Про Джефорі Норкроса? Його ще прозвали Нездаюся. Про Рудого Роберта Флаверса? Про них ви щось можете розповісти?

— Флаверс — байстрюче прізвище. Так само як і Гіл.

— Але обидва спромоглися дорости до командувачів королівської варти. Всі їхні історії записані в цій книзі. Ролланд Дарклін тут також є. Він був наймолодшим з усіх, кого взяли в королівську варту, аж поки не з'явився я. Отримав плаща на полі бою й за годину, як вдягнув його, загинув.

— Напевно, не дуже він був вправний лицар.

— Достатньо вправний. Він загинув, зате король вижив. Чимало людей носило білі плащі, та більшість із них давно забуті.

— Більшість і заслуговують на забуття. Але героїв пам'ятатимуть завжди. Найкращих.

— Найкращих і найгірших...— («Отож один з нас може ще й пожити в піснях»).— І тих небагатьох, які воднораз були і тими, і тими. Як-от він,— Джеймі постукав пальцем по сторінці, з якої читав.

— Хто це? — сер Лорас витягнув шию, щоб поглянути.— Десять чорних ядер на шарлатному полі. Не знаю такого герба.

— Він належав Кристону Коулу, який служив першому Вісерису та другому Ейгону,— Джеймі згорнув Білу книгу,— якого прозвали Царетворцем.