Бенкет круків

Cepci

Їй наснилося, що вона сидить на Залізному троні, вивищуючись над усіма.

Придворні унизу нагадували кольорових мишей. Можні лорди й гонорові леді стояли перед нею навколішках. Хоробрі юні лицарі складали свої мечі їй до ніг і благали заступництва, а королева згори вниз посміхалася до них. Аж поки невідь-звідки не з'явився карлик, тицяючи в неї пальцем і голосно регочучи. Лорди й леді теж почали хихикати, ховаючи посмішки в долонях. І лише тоді королева усвідомила, що вона гола.

З жаху вона спробувала затулитися руками. Скулилася, ховаючи свій сором, а зубці й зазублини Залізного трону жалили тіло. По ногах цебеніла кров: сталеві ікла вп'ялися в стегна. Коли королева спробувала підвестися, нога провалилася в діру в покрученому металі. Що більше королева борсалася, то більше її затягував трон, віддираючи шматки м'яса з грудей і живота, ріжучи руки й ноги, поки ті не заблищали, мокрі й червоні.

А весь цей час її брат стрибав унизу, регочучи.

Його веселощі й досі відлунювали у вухах, коли Серсі, відчувши легенький дотик на плечі, знагла прокинулася. На коротку мить рука теж здалася привиддям з кошмару, і Серсі скрикнула, але то, як виявилося, прийшла Сенель. Обличчя в служниці було біле й перелякане.

«Ми не самі»,— збагнула королева. Навколо її ліжка нависали тіні — високі постаті в кольчугах, що зблискували під плащами. Озброєним воякам тут було не місце. «Де моя варта?» У спальні було темно, якщо не рахувати ліхтаря, якого високо тримав один з непроханих гостей. «Тільки не показувати, що злякалася». Серсі, відкинувши розкошлані уві сні коси, мовила:

— Що вам треба від мене?

На світло ліхтаря вийшов чоловік, і вона побачила, що плащ у нього білий.

— Джеймі?

«Снився мені один брат, а збудити мене прийшов другий».

— Ваша світлосте,— зазвучав зовсім не братів голос.— Лорд-командувач велів привести вас.

Волосся в нього кучерявилося, як у Джеймі, тільки в брата воно було мов сухозлітка, як у неї, а в цього чоловіка — чорне й наолієне. Вона збентежено витріщилася на нього, а він щось бурмотів про виходок і арбалет, промовив батькове ім'я. «Мені це сниться,— подумала Серсі.— Досі не прокинулася, кошмар не закінчився. І скоро з-під ліжка виповзе Тиріон і почне з мене реготати».

Але ж це безглуздо. Її брат-карлик — унизу, в чорних камерах, і вже сьогодні він приречений померти. Серсі поглянула на власні руки, перевернула долоні, щоб пересвідчитися: всі пальці на місці. Провела долонею по руці — шкіра була вкрита сиротами, але не порізана. Не було ран і на стегнах, не було і на підошвах. «Сон, то був просто сон. Забагато вчора випила, і всі ці страхи — це жарт, який зі мною зіграло вино. Прийдуть сутінки — і це я реготатиму. Діти будуть нарешті в безпеці, Томен надійно сидітиме на троні, а мій маленький валонкар-покруч позбудеться голови та гнитиме в землі».

Джоселін Свіфт уже пхала королеві якийсь кухлик. Серсі зробила ковток: вода з вичавленим у неї лимоном, така квасна, що Серсі не змогла проковтнути — виплюнула. Чути було, як нічний вітер шарпає віконниці, й бачилося все з якоюсь дивною чіткістю і ясністю. Джоселін тремтіла як листочок, налякана не менше за Сенель. Над нею височів сер Озмунд Кетлблек. Позаду нього стояв сер Борос Блаунт із ліхтарем. Біля дверей — ланістерівські гвардійці з блискучими левами на гребенях шоломів. У них теж був переляканий вигляд. «Невже? — думала королева.— Невже це правда?»

Вона підвелася й дозволила Сенель накинути їй на плечі халат, щоб прикрити голизну. Застебнула його Серсі сама — негнучкими й незграбними пальцями.

— Мілорд-батько тримає біля себе варту день і ніч,— сказала вона. Язик не слухався. Вона ще набрала в рота води з лимоном і сполоснула зуби, щоб освіжити подих. У ліхтар, якого тримав сер Борос, залетів нічний метелик; чути було, як він дзижчить, і виднілися тіні крилець, що б'ються в скло.

— Варта була на посту, ваша світлосте,— мовив Озмунд Кетлблек.— За коминком ми знайшли таємні дверцята. Секретний прохід. Лорд-командувач пішов перевірити, куди він веде.

— Джеймі? — Серсі охопив жах, раптовий як шторм.— Джеймі має бути з королем...

— Хлопчика ніхто не кривдив. Джеймі послав дюжину вояків наглядати за ним. Його світлість мирно спить.

«Нехай сон йому насниться солодший за мій, і пробудження хай буде приємнішим».

— То хто зараз із королем?

— Цю честь отримав сер Лорас, з вашої ласки.

Однак вона одразу ж змінила ласку на гнів. Тайрели — це дворецькі, яких королі-дракони занадто високо піднесли. Їхнє марнославство перевищували хіба їхні амбіції. Нехай сер Лорас і красень з дівочих мрій, але під своїм білим плащем він — Тайрел до шпику кісток. Може статися, що зерно сьогоднішніх подій посіяли й зростили в Небосаду.

Але такі підозри Серсі озвучувати не наважувалася.

— Дайте мені хвильку вдягнутися. Пане Озмунде, ви проведете мене у Вежу правиці. Пане Боросе, повитягайте з ліжок усіх тюремників і переконайтеся, що карлик сидить у своїй камері.

Вона й імені його не хотіла вимовляти. «Він би в житті не знайшов у собі мужності здійняти руку на батька»,— запевняла вона себе, але в цьому слід пересвідчитися.

— Як зволить її світлість,— Блаунт передав ліхтаря серу Озмунду. Серсі тільки зраділа, коли він розвернувся йти геть. «Батькові не слід було повертати йому білого плаща». Цей чоловік ясно засвідчив, що він — боягуз.

На той час як вийшли з Мейгорової тверджі, небо вже стало кобальтово-синім, хоча зорі ще сяяли. «Крім однієї,— подумалося Серсі.— Закотилася ясна зоря заходу, й відтепер ночі стануть чорнішими». Вона затрималася на підйомному мосту понад сухим ровом, поглядаючи на палі внизу. «Про таке ніхто б мені брехати не наважився».

— Хто його знайшов?

— Один з чатових,— мовив сер Озмунд.— Лам. Йому закортіло у виходок — і там він побачив його милість.

«Ні, це неможливо. Не так помирає лев». Королева почувалася на диво спокійно. Їй пригадалося, як у неї в дитинстві випав перший зуб. Не боліло, але дірка в роті була така незвична, що Серсі не могла втриматися й раз у раз лазила туди язиком. «А тепер у світі на батьковому місці залишилася діра, а діри завжди прагнуть заповнення».

Якщо Тайвін Ланістер і справді помер, ніхто вже не почуватиметься в безпеці... а тим паче її синок на своєму престолі. «Коли гине лев, збігаються менші хижаки: шакали, стерв'ятники, дикі собаки». Вони спробують усунути Серсі, як завжди хотіли. Тож їй доведеться діяти швидко, як було по смерті Роберта. Можливо, все затіяв Станіс Баратеон через когось зі своїх маріонеток. Це може виявитися прелюдією до нової атаки на місто. Серсі на те і сподівалася. «Нехай з'явиться тут. Я його розчавлю, як розчавив батько, і цього разу він точно загине». Станіс її не лякав, так само як і Мейс Тайрел. Ніхто її не лякав. Вона-бо дочка Кичери, левиця. «Більше вже не буде розмов про те, щоб примусити мене одружитися вдруге». Тепер їй належить Кичера Кастерлі та вся міць дому Ланістерів. Ніхто й ніколи більше не викаже їй неповаги. Навіть коли Томену вже непотрібна буде регентша, леді Кичери Кастерлі й далі матиме великий вплив у країні.

Сонце на сході помалювало вершечки веж у ясно-червоний колір, але попід мурами й досі клубочилася темрява. Зовнішній замок так принишк, що можна було подумати — всі люди тут вимерли. «Непогано було б. Негоже Тайвіну Ланістеру помирати самотою. Така людина заслужила на почет, який прислужуватиме йому в пеклі».

При дверях у Вежу правиці стояло на чатах четверо списників у червоних плащах і в шоломах з левом на гребені.

— Без мого дозволу щоб ніхто не заходив і не виходив,— наказала їм Серсі. Наказовий тон легко їй дався. «У батька теж у голосі дзвеніла криця».

У вежі їй від диму зі смолоскипів почало щипати очі, але Серсі не плакала, як не плакав би й батько. «Я — єдиний його справжній син». Підбори шкрябали камінь, коли вона піднімалася сходами, а в ліхтарі сера Озмунда й далі шалено борсався нічний метелик. «Здохни,— роздратовано подумала королева,— підлети до вогню та згори вже!»

Ще двоє вартових у червоних плащах стояли нагорі сходів. Коли Серсі проходила повз них, Рудий Лестер пробурмотів слова співчуття. Королева засапалася, а серце калатало в грудях. «Це все сходи,— запевняла вона себе,— у клятій вежі забагато сходів». Захотілося розвалити цю вежу до біса.

Зала була повна дурнів, які перемовлялися пошепки, так наче лорд Тайвін спить і їм страшно його збудити. І гвардійці, і слуги розступалися перед королевою, плямкаючи губами. Вона бачила рожеві ясна й верткі язики, але слова звучали так само безглуздо, як і дзижчання метелика. «Що вони всі тут роблять? Звідки вони дізналися?» Взагалі-то першій мали доповісти їй. Вона-бо королева-регентша, чи всі про це забули?

Перед входом у спочивальню правиці стояв сер Мірин Трант у своїх білих обладунках і білому плащі. Забороло на шоломі було підняте, й через мішки під очима здавалося, наче Трант і досі не прокинувся до кінця.

— Заберіть звідси людей,— звеліла йому Серсі.— Батько у виходку?

— Його поклали назад у ліжко, м'леді,— сер Мірин відчинив перед нею двері.

Ранкове світло косо падало крізь віконниці, малюючи золоті ґратки на циновках, розстелених на підлозі спочивальні. Біля ліжка навколішках стояв дядько Кеван — силкувався молитися, але не міг вичавити ані слова. Ближче до коминка скупчилися гвардійці. Позаду вогнища зяяли розчинені таємні двері, про які говорив сер Озмунд,— невеликі, як дверцята печі. Нормальній людині довелося б лізти в них рачки. «Але Тиріон — недоросток». Ця думка розсердила королеву. «Ні, карлик замкнений у чорній камері». Не може такого бути, щоб це була його робота. «Станіс,— сказала собі Серсі,— за цим стоїть Станіс. У нього в місті й досі є прихильники. Це або він, або Тайрели...»

Завжди ходили чутки про те, що в Червоній фортеці існують таємні ходи. Мейгор Лютий буцімто стратив усіх, хто будував замок, щоб зберегти ці ходи в секреті. «Скільки ще спочивалень мають потайні двері?» Знагла перед очима Серсі постала картина: карлик з клинком у руках виповзає з-за гобеленів у Томеновій спальні. «Томена дуже добре охороняють»,— сказала собі королева. Проте лорда Тайвіна теж охороняли дуже добре.

Спершу навіть не впізнала мерця. Чуприна в нього була як у батька, так, тільки належала вона комусь зовсім іншому, це точно,— меншому на зріст і набагато старшому. Нічна сорочка задерлася до грудей, оголюючи всю нижню половину від пояса. Арбалетна стріла поцілила в низ живота поміж пупом і пахом і засіла так глибоко, що виднілося хіба оперення. Все волосся внизу живота затвердло від засохлої крові. В пупі теж згорталася кров.

Від смороду Серсі не втрималася — наморщила носа.

— Вийміть з нього стрілу,— наказала вона.— Це ж королівський правиця!

«І мій батько. Мій лорд-батько. Мені слід заверещати й почати дерти на собі волосся?» Подейкували, Кетлін Старк роздряпала собі обличчя на криваве шмаття, коли Фреї закатрупили її дорогоцінного Роба. «А тобі б цього хотілося, батьку? — кортіло запитати Серсі.— Чи тобі ліпше, щоб я була сильною? Сам ти плакав, коли помер твій батько?» Дідусь помер, як Серсі був заледве рік, але вона добре знала цю історію. Лорд Тайтос страшенно розтовстів, й одного дня, коли він сходами піднімався до своєї коханки, у нього розірвалося серце. Коли це сталося, батько був на Королівському Причалі — служив правицею Божевільного Короля. Як Серсі з Джеймі ще були маленькі, лорд Тайвін часто виїжджав на Королівський Причал. Якщо він і плакав, отримавши звістку про батькову смерть, то робив це там, де ніхто не міг побачити його сліз.

Королева відчула, що нігті уп'ялися в долоні.

— Як ви могли залишити його отак? Батько був правицею у трьох королів, у Сімох Королівствах ще не ступала нога людини, величнішої за нього. По ньому подзвін має линути, як по Роберту. Його слід обмити й убрати з гідністю, в горностаєве хутро, золоту тканину й малинові шовки. Де Пайсел? Де Пайсел? — вона обернулася до гвардійців.— Пакензе, приведіть великого мейстра Пайсела. Він має оглянути лорда Тайвіна.

— Він його вже оглянув,— озвався Пакенз.— Прийшов, оглянув і пішов послати по німотних сестер.

«Мені повідомили в останню чергу». Збагнувши це, вона від гніву мало не втратила мову. «І Пайсел, щоб не бруднити своїх м'яких зморшкуватих ручок, сам побіг посилати повідомлення. З цього нікчеми жодної користі».

— Знайдіть мейстра Балабара,— звеліла Серсі.— Або мейстра Френкена. Будь-кого.

Пакенз і Коротковух побігли виконувати.

— Де мій брат?

— Поліз у таємний хід. Там спуск: така собі залізна драбина, вмонтована в камінь. Сер Джеймі пішов поглянути, куди цей спуск веде.

«Та в нього всього одна рука! — кортіло заверещати королеві.— Це хтось із вас мав туди лізти. Нема чого йому лазити по драбинах.

Там, унизу, можуть ховатися ті, хто вбив батька». Брат завжди діяв необдумано, здавалося б, втрата руки мала його навчити бодай трохи обережності. Серсі ладна вже була віддати наказ гвардійцям спускатися вниз і забрати його, коли повернулися Пакенз і Коротковух, ведучи сивого чоловіка.

— Ваша світлосте,— заговорив Коротковух,— ось цей заявляє, що він мейстер.

Чоловік низько уклонився.

— Чим можу прислужитися вашій світлості?

Його обличчя було наче віддалено знайоме Серсі, тільки вона не могла згадати звідки. Літній, але не такий старий, як Пайсел. «Цей ще при силі». Високий, трохи згорблений, навколо зухвалих блакитних очей — сіточка зморщок. Шия гола.

— На вас немає мейстерського ланцюга.

— Мене позбавили його. Я — Кайберн, прошу вашої світлості. Це я лікував вашому брату руку.

— Кикоть, ви хотіли сказати.

Тепер королева його пригадала. Він приїхав разом з Джеймі з Гаренхолу.

— Врятувати п'ясть сера Джеймі я не зміг, це правда. Але моя вправність зберегла йому руку, а може, й життя. Цитадель забрала в мене ланцюг, але знання забрати неможливо.

— Мабуть, ви підійдете,— вирішила Серсі.— Та якщо не впораєтеся, втратите більше ніж ланцюг, це я вам обіцяю. Витягніть з батькового живота стрілу й підготуйте тіло для німотних сестер.

— Як зволить королева,— Кайберн рушив до ліжка, зупинився, озирнувся.— А що мені робити з дівчиною, ваша світлосте?

— З дівчиною? — Серсі й не помітила другого тіла. Підійшовши до ліжка, вона відкинула купу закривавлених покривал — і побачила її, голу, захололу й рожеву... якщо не рахувати обличчя, яке почорніло, як у Джофа на весільному бенкеті. В шию уп'явся ланцюг із золотих долоньок, скручений так туго, що аж шкіру прорізав. Серсі засичала, як сердита кицька.— Вона тут що робить?

— Ми її тут і знайшли, ваша світлосте,— мовив Коротковух.— Це Куцева повія.

Так наче це пояснювало, звідки вона тут узялася.

«Лорду-батькові повії не потрібні були,— подумала Серсі.— Відколи померла мама, він жінки й не торкнувся». Вона кинула на гвардійця холодний погляд.

— Це не... по смерті свого батька лорд Тайвін повернувся в Кичеру Кастерлі й побачив там... отаку жінку... в коштовностях його леді-матері, в одній з її суконь. Він здер з неї те й те, і взагалі все. Два тижні її водили голу вулицями Ланіспорту, й вона мусила посвідчувати всім зустрічним, що вона злодійка й шльондра. Ось як лорд Тайвін обходився з повіями. Він ніколи... ця жінка була тут з якоюсь іншою метою, не для...

— Мабуть, його милість допитував дівчину щодо її господині,— припустив Кайберн.— Я чув, Санса Старк зникла в ту ніч, коли вбили короля.

— Це правда,— Серсі радо вхопилася за цю ідею.— Певна річ, він її допитував. І сумнівів немає.

Перед очима постало хитре обличчя Тиріона, вуста попід спотвореним носом кривилися в мавпячому вищирі. «А чи не найкраще допитувати дівчину, коли вона, гола, розкинула ноги? — прошепотів карлик.— Я і сам залюбки її так допитую».

Королева відвернулася. «Не дивитимусь я на неї». Зненацька їй стало нестерпно навіть в одній кімнаті перебувати з небіжчицею. Відштовхнувши Кайберна, вона вибігла в залу.

До сера Озмунда вже приєдналися брати — Озні та Осфрид.

— У спочивальні правиці якась небіжчиця,— мовила Серсі до трьох Кетлблеків.— Ніхто й ніколи не має дізнатися, що вона там була.

— Ага, м'леді,— озвався сер Озні; на щоці в нього лишилися сліди від нігтів ще однієї Тиріонової повії.— А що з нею робити?

— Згодуйте своїм собакам. Лишіть собі на розвагу. Мені яке діло? Її тут не було. Я втну язика будь-кому, хто наважиться стверджувати, що вона була. Ви мене зрозуміли?

Озні з Осфридом обмінялися поглядами.

— Ага, ваша світлосте.

Королева рушила за ними назад у спальню, де вони в неї на очах загорнули дівчину в батькові закривавлені покривала. «Шей, її звали Шей». Востаннє вони розмовляли напередодні суду через двобій, як вимагав карлик, потому як отой усміхнений дорнський змій зголосився стати його заступником. Шей питала про якісь коштовності, що їх подарував їй Тиріон, і про обіцянки, які мала б їй дати Серсі: особняк у місті та шлюб з лицарем. Однак королева ясно дала зрозуміти, що не буде нічого, поки дівчина не розповість, куди втекла Санса Старк. «Ти була в неї за покоївку. І ти очікуєш, що я повірю, ніби ти нічого не знала про її плани?» — сказала Серсі. Шей пішла від неї в сльозах.

Сер Осфрид завдав загорнуте тіло собі на плече.

— І повернете мені отой ланцюг,— мовила Серсі.— Тільки золота не подряпайте.

Осфрид, кивнувши, рушив до дверей.

— Ні, не через двір,— зупинила його Серсі й махнула на таємний хід.— Там спуск у підземелля. Туди йдіть.

Коли сер Осфрид опустився перед коминком на одне коліно, світло в глибині спалахнуло яскравіше й почувся гомін. З'явився Джеймі, зігнутий як стара бабця, здіймаючи чоботами хмарки попелу з останнього вогнища лорда Тайвіна.

— З дороги,— кинув він Кетлблекам.

Серсі підбігла до нього.

— Ти їх знайшов? Ти розшукав убивць? Скільки їх було?

Певна річ, убивця був не один. Одинак не зміг би вбити батька!

Братове обличчя було геть вимучене.

— Спуск веде в приміщення, з якого розбігається півдюжини ходів. Всі вони заґратовані й замкнені на ланцюги. Треба ключі знайти,— він роззирнувся по спальні.— Той, хто це зробив, і досі може ховатися в стінах. Там цілий темний лабіринт.

Серсі уявила, як Тиріон скрадається в стінах, наче велетенський щур. «Ні. Не дурій. Карлик у себе в камері».

— Звели розбити стіни. Розвали всю вежу, якщо доведеться. Я хочу, щоб їх знайшли. Хай хто це зробив, я хочу, щоб його стратили!

Джеймі обійняв її, пригорнувши за талію здоровою рукою. Пахло від нього попелом, але ранкове сонце сяяло в чуприні, й та зблискувала золотом. Кортіло наблизити до себе братове обличчя й поцілувати. «Пізніше,— запевнила себе Серсі,— пізніше він прийде до мене, щоб його утішили».

— Ми — його спадкоємці, Джеймі,— прошепотіла вона.— І нам закінчувати його справу. Тобі слід посісти батькове місце правиці. Певна, ти це розумієш. Ти будеш потрібен Томену...

Відірвавшись від неї, брат просто їй в обличчя тицьнув кикоть.

— Правиця без правиці? Недолугий жарт, сестро. І не проси мене правити.

Цю перепалку почув дядько. І Кайберн, і Кетлблеки, які намагалися через вогнище запхати свою ношу в отвір. Навіть гвардійці чули — Пакенз, і Гок, і Копито, і Коротковух. «До вечора весь замок пліткуватиме». Серсі відчула, як спалахнули щоки.

— Правити? Про це я і слова не казала. Поки мій син не досягне повноліття, правитиму я.

— Навіть не знаю, кого жаліти більше,— мовив брат,— Томена чи Сім Королівств.

Серсі дала йому ляпас. Рука Джеймі зметнулася, щоб відбити удар, з котячою швидкістю... тільки в цього кота замість правиці був кикоть. Сестрині пальці лишили на щоці червоний відбиток.

Від цього звуку дядько скочив на ноги.

— Ваш батько лежить мертвий! Майте пристойність бодай не сваритися в його спочивальні!

Джеймі присоромлено схилив голову.

— Пробач, дядьку. Сестра не тямить себе від горя. Вона просто забулася.

За таке королеві закортіло дати йому ще одного ляпаса. «Я, певно, збожеволіла, коли думала, що з нього вийде правиця». Та Серсі радше цю посаду взагалі скасує! Коли і який правиця приносив їй щось інше, крім горя? Джон Арин вклав до неї в ліжко Роберта Баратеона, а перед смертю ще й почав рознюхувати про їхні з Джеймі стосунки. Едард Старк підхопив те, що почав Арин: його втручання змусило королеву покінчити з Робертом раніше, ніж хотілося,— коли вона ще не готова була впоратися з його вадливими братами. Тиріон продав Мірселлу дорнянам, одного з її синів зробив своїм заручником, а другого вбив. А коли на Королівський Причал повернувся лорд Тайвін...

«Наступний правиця знатиме своє місце»,— пообіцяла вона собі. Ним має стати сер Кеван. Дядько невтомний, розсудливий, незмінно покірний. Як і батько, вона зможе на нього покластися. Правиця завжди дружить з головою. Серсі доведеться цілим королівством правити, і на допомогу слід узяти нових людей. Пайсел — маразматичний підлабузник, Джеймі разом з рукою втратив мужність, а Мейсу Тайрелу з його друзяками Редвином і Рованом довіряти не можна. Як так подумати, то вони, може, теж до цього всього руку доклали. Лорд Тайрел не міг не знати, що він ніколи не правитиме Сімома Королівствами, допоки Тайвін Ланістер живий.

«Але з ним слід поводитися обережно». У місті повно його вояків, і він навіть примудрився одного зі своїх синів запхати в королівську варту, а свою дочку бажає запхати Томену в ліжко. Серсі досі лютувала, згадуючи, що батько погодився на заручини Томена з Марджері Тайрел. «Дівка вдвічі за нього старша і вже двічі удова». Мейс Тайрел стверджує, що його дочка досі незаймана, але Серсі має сумніви щодо цього. Джофрі не встиг лягти з нею в ліжко — його вбили раніше, але ж перед тим вона була одружена з Ренлі... «Людина може надавати перевагу гіпокрасу, та як постав перед нею кухоль елю, вона його одним махом перекине». Слід веліти лорду Вейрису вивідати все, що зможе...

Серсі стала як стій. Вона геть забула про Вейриса! «Він мав би бути тут. Він завжди тут». Хай що важливе відбувалося в Червоній фортеці, він одразу з'являвся, мов нізвідки. «Джеймі тут, і дядько Кеван, і Пайсел приходив і пішов, а Вейриса немає». У Серсі по спині пробіг холодок. «Він доклав до цього руку. Злякався, напевно, що батько йому голову хоче відрубати, тож вирішив завдати удару перший». Батько ніколи не любив манірного старшого нашіптувача. А якщо хтось і знає таємниці Червоної фортеці, то це точно старший нашіптувач. «Мабуть, змовився з лордом Станісом. Зрештою, вони разом служили в Робертовій раді...»

Серсі широким кроком підійшла до дверей спочивальні, до сера Мірина Транта.

— Транте, приведіть мені лорда Вейриса. Хай пищить і пручається, головне, щоб цілий був.

— Як накаже ваша світлість.

Та не встиг вийти один з лицарів королівської варти, як повернувся інший. Сер Борос був червоний з обличчя й засапаний після стрімкого підйому по сходах.

— Зник,— видихнув він, побачивши королеву. Опустився на одне коліно.— Куць... камера відчинена, ваша світлосте... а його ніде й сліду немає...

Сон в руку.

— Я дала наказ,— мовила Серсі.— Його мали тримати під вартою день і ніч...

Груди Блаунта важко здіймалися.

— Одного тюремника теж немає. Рюген його звали. Решта двоє спали.

Серсі ледве стрималася, щоб не заверещати.

— Сподіваюся, ви не будили їх, пане Боросе. Нехай сплять.

— Сплять? — він глянув на неї, щокатий і збентежений.— Так, ваша світлосте. І довго...

— Вічно. Подбайте, щоб вони поснули навіки, сер. Не терпітиму вартових, які сплять на чатах.

«Він десь у стінах. Він убив батька, як убив матір, як убив Джофа». Карлик прийде і по неї, знала королева, як і накаркала ота стара в сутінках намету. «Я розсміялася їй в обличчя, а вона мала силу. У краплі крові я побачила своє майбутнє. Свій фатум». Ноги підкосилися. Сер Борос хотів підхопити королеву під руку, але вона відсахнулася від його дотику. Звідки їй знати, що він теж не креатура Тиріона?

— Відійдіть від мене,— крикнула вона.— Відійдіть!

Нетвердим кроком вона дійшла до лави.

— Ваша світлосте? — зронив Блаунт.— Принести вам кухлик води?

«Я крові жадаю, а не води. Тиріонової крові, крові мого валонкара». Смолоскипи закружляли навколо неї. Серсі заплющила очі — й перед внутрішнім зором побачила карлика з широкою посмішкою на обличчі. «Ні,— подумала Серсі,— ні, я вже майже тебе позбулася». Та його пальці зімкнулися в неї на шиї і, відчула вона, почали стискатися.