Бенкет круків

Джеймі

Сурми мідним ревом розітнули тихе синє надвечір'я. Джосмин Пеклдон миттю підскочив на ноги, хапаючись за пояс із мечем господаря.

«А хлопець має гарну реакцію».

— Беззаконники не сурмлять, щоб сповістити про своє прибуття,— мовив до нього Джеймі.— Меч мені не знадобиться. Це приїхав мій брат у других, хранитель Заходу.

Коли Джеймі вийшов з намету, вершники вже спішувалися: півдюжини лицарів та близько сорока кінних лучників і важкої кінноти.

— Джеймі! — прогуркотів зарослий чолов'яга в позолоченій кольчузі й лисячому плащі.— Худющий, весь у білому! Ще й з бородою!

— Оце ти називаєш бородою? Порівняно з твоєю гривою, це просто щетина, брате.

Колюча борода й кущисті вуса сера Давена переростали в густі як живопліт бакенбарди, а ті, в свою чергу, в густу та сплутану жовтувато-руду кучму, трохи прим'яту шоломом, якого він зараз знімав з голови. І десь серед усього цього волосся ховався кирпатий ніс і живі горіхові очі.

— У тебе, певно, розбійники лезо поцупили?

— Я присягнувся не голитися й не стригтися, поки не помщуся за батька,— мовив Давен Ланістер; на вигляд справжній лев, говорив він сором'язливо, як овечка.— Але Юний Вовк першим дістався до Карстарка. Украв у мене шанс помститися,— вручивши шолома зброєносцю, Давен розчесав пальцями прим'яту вагою криці чуприну.— А мені так подобається. Ночі холоднішають, і трохи хутра не дає щокам замерзнути. Та й тітка Дженна завжди казала, що в мене не підборіддя, а цеглина,— він ухопив Джеймі за руки.— Ми дуже боялися за тебе після Лопотючого лісу. Ходили чутки, що Старків деривовк тобі горлянку перегриз.

— І ти за мною гірко плакав, брате?

— Та половина Ланіспорту була в жалобі. Жіноча половина,— сер Давен опустив очі на кикоть Джеймі.— Отже, це правда. Виродок тобі робочу руку відрубав.

— У мене тепер нова — золота. Однорукість має свої переваги. Вина п'ю менше, бо розлити боюся, і рідше тягнуся при дворі почухати дупу.

— Ага, щира правда. Може, й мені одну руку собі відрубати? — зареготав кузен.— Це Кетлін Старк зробила?

«Звідки тільки ці казки беруться?»

— Варго Гоут.

— Когорянин? — перепитав сер Давен і сплюнув.— Тьху на нього і на його бравих компанійців. Я пропонував твоєму батькові себе як фуражира, але він відмовився. Є робота для левів, сказав він, а фуражування — це для цапів і собак.

Джеймі й не сумнівався, що лорд Тайвін саме так і сказав: він мало не чув батьків голос.

— Заходь, брате. Треба поговорити.

Гарет запалив жаровні, й рудувато засяяла грань, наповнюючи намет теплом. Сер Давен, скинувши плаща, жбурнув його Малому Лу.

— Ти з Пайперів, хлопче? — прогуркотів Давен.— Ти такий присадкуватий...

— Я — Луїс Пайпер, прошу пана.

— Я одного разу в рукопашній твоєму братові кров пустив. Той малий окоренок образився, коли я запитав, чи то в нього сестричка на щиті гола танцює.

— Це герб нашого дому. А сестри в нас немає.

— От і шкода. Бо у вашого герба цицьки гарненькі. Але що то за чоловік, який ховається за голу жінку? Щоразу, поціляючи по щиту твого брата, я почувався, наче не по-лицарському чиню.

— Годі,— розсміявся Джеймі.— Облиш його.

Пія в цей час гріла для них вино, розмішуючи його ложкою в казанку.

— Мушу знати, що на мене чекає в Річкорині.

Кузен знизав плечима.

— Облога помалу триває. Чорнопструг засів у замку, ми отаборилися під мурами. Знудилися вже до чортиків, якщо по правді,— сер Давен присів на похідний стільчик.— Таллі треба хоч вилазку здійснити — нагадати нам, що це війна. Заодно і трохи Фреїв понищив би. Наприклад, Раймана. Він п'яний частіше, ніж тверезий. А ще Едвіна. Не такий міднолобий, як батечко, але ненависті в ньому — як гною в чиряку. А ще ж наш рідний сер Емон... ні, вже лорд Емон, Семеро поможіть, усякчас забуваю про його новий титул... Наш лорд Річкорину нічого не робить, лише розповідає мені, як саме вести облогу. Хоче, щоб я взяв замок цілим і неушкодженим, адже тепер це його новий престол.

— Вино вже нагрілося? — запитав Джеймі у Пії.

— Так, м'лорде,— озвалася дівчина, затуляючи рота долонею. Пек подав вино на золотій таці. Сер Давен, стягнувши рукавиці, взяв кухлик.

— Дякую, хлопче. А ти хто?

— Джосмин Пеклдон, прошу пана.

— Пек став героєм на Чорноводді,— мовив Джеймі.— Двох лицарів зарубав, а ще двох узяв у полон.

— То ти, мабуть, небезпечніший, ніж видаєшся, хлопче. Це в тебе борода — чи просто землю з підборіддя змити забув? Та у дружини Станіса Баратеона вуса густіші. Скільки тобі років?

— П'ятнадцять, сер.

Сер Давен пирхнув.

— Ти знаєш, що в героях найкраще, Джеймі? Помирають замолоду й лишають нам більше жінок,— він жбурнув кухля назад зброєносцю.— Наповни кухля по вінця, і я тебе теж називатиму героєм. А то випити кортить.

Джеймі й собі лівою рукою взяв кубка та зробив ковток. У грудях розлилося тепло.

— Ти тут казав, що мрієш деяких Фреїв серед мерців побачити. Раймана, Едвіна, Емона...

— І Волдера Ріверза,— мовив Давен,— цього сучого сина. Його бісить, що він байстрюк, тож він ненавидить усіх, хто сам не такий. Сер Первин, здається, хлопець гідний, його можна й пожаліти. І жінок теж. Я тут чув, мені з одною з них побратися доведеться. Батько твій міг би щодо цього і зі мною спершу порадитися, ні? До речі, ти знаєш, що мій власний батько перед Волобродом теж вів переговори з Пакстером Редвином? У Редвина донька, яка отримає гарний посаг...

— Дезмера? — розсміявся Джеймі.— Любиш веснянки?

— Якщо обирати між Фреями й веснянками... половина з виводку лорда Волдера взагалі на ласиць схожі.

— Тільки половина? От і радій. Я в Дарі бачив Ланселеву дружину.

— Прибрамна Амі, боги праведні! Не можу повірити, що Лансель обрав її. Що в того хлопця в голові?

— Він у нас тепер дуже набожний,— сказав Джеймі,— але обирав не він. Мати леді Амері з Дарі, й дядько подумав, що вона допоможе Ланселю прихилити місцевий простолюд.

— Яким чином — переспавши з усіма? Ти знаєш, чому вона отримала прізвисько Прибрамна Амі? Бо відчиняє свою браму перед кожним лицарем. Ланселеві пора вже шукати зброяра, який йому рогатого шолома викує.

— Не потрібно. Наш братик уже в дорозі на Королівський Причал — хоче дати обітницю і стати мечником верховного септона.

Якби Джеймі сказав йому, що Лансель зібрався стати балаганною мавпою, сер Давен і то не був би такий вражений.

— Та ні! Жартуєш? Прибрамна Амі, либонь, з усіх тих ласиць має найгостріший писок, якщо довела хлопця до такого.

Коли Джеймі їхав, леді Амері саме тихо плакала через розладнаний свій шлюб, водночас дозволяючи Лайлу Крейкголу втішати її. Ці сльози не так непокоїли Джеймі, як важкі погляди її родичів, які зібралися у дворі.

— Сподіваюся, ти не плануєш ніяких обітниць давати, брате,— мовив Джеймі до Давена.— Фреї дуже вразливі, коли йдеться про шлюбні угоди. Не хотілося б їх знову розчарувати.

— Я зі своєю ласицею і поберуся, і пересплю, не бійся,— пирхнув сер Давен.— Я не забув про те, що сталося з Робом Старком. Але, як послухати Едвіна, то треба брати ще не розквітлу, бо може виявитися, що Чорний Волдер мене вже випередив. Закладаюся, з Прибрамною Амі він бавився неодноразово. Може, цим і пояснюється набожність Ланселя і настрій його батька.

— А ти бачився з сером Кеваном?

— Ага. Він тут проїздив дорогою на захід. Я попросив його допомогти нам узяти замок, але Кеван і чути про це не хотів. Скільки був тут, весь час думав. Поводився люб'язно, але холодно. Я його запевняв, що не просив, аби мене ставили хранителем Заходу, що ця честь мала дістатися йому, то він сказав, що не тримає на мене зла, хоча тон його свідчив зовсім про інше. Пробув тут три дні, та заледве трьома словами зі мною перекинувся. Шкода, що не лишився — я б не відмовився від його поради. Наші друзі Фреї не наважились би дратувати його так, як дратують мене.

— Ану розповідай,— мовив Джеймі.

— Зараз розповім, тільки з чого почати? Поки я будував тарани й рухомі башти, Райман Фрей збудував шибеницю. Щоранку на зорі приводить до неї Едмура Таллі, вдягає йому на шию мотузку й погрожує повісити, якщо замок не здасться. Чорнопструг на цей балаган і уваги не звертає, отож надвечір Едмура Таллі забирають з шибениці. До речі, його дружина в тяжі, ти знаєш?

Джеймі не знав.

— То Едмур після Червоного весілля ще й переспав з нею?

— Під час Червоного весілля. Рослій — гарненька дівчинка й зовсім не схожа на ласицю. І — дивна річ — закохана в Едмура. Первин каже, вона молиться, щоб народилася дівчинка.

Джеймі зважив його слова.

— Правильно: щойно в Едмура народиться син, лорду Волдеру сам Едмур уже не буде потрібен.

— Я теж так думаю. Дядько Ем... тобто лорд Емон, авжеж... хоче зразу ж Едмура повісити. Присутність лорда Річкорину з дому Таллі мучить його не менше, ніж народження ще одного. Щодня він благає мене змусити сера Раймана підвісити Таллі — байдуже, як це буде влаштовано. А тим часом лорд Гавен Вестерлінг смикає мене за другий рукав. Чорнопструг у замку тримає його леді-дружину разом з трьома кирпатими виплодками. А його милість боїться, що Таллі вб'є їх, якщо Фреї повісять Едмура. Серед заручників — маленька королева Юного Вовка.

Джеймі колись зустрічався з Джейн Вестерлінг, але не міг її пригадати. «Має бути гарна на вроду, якщо була варта цілого королівства».

— Сер Бринден дітей не страчуватиме,— запевнив він кузена.— Не настільки вже він чорний.

Тепер ставало зрозуміло, чому Річкорин ще й досі не впав.

— Опиши наше розташування сил, брате.

— Весь замок у кільці. Сер Райман і Фреї на північ від Ріннєкрута. На південь від Червоного Зубця засів лорд Емон з сером Форлі Престером і залишками колишнього вашого війська, і ще з ним річкові лорди, які після Червоного весілля перекинулися до нас. Сумний це здобуток, я б сказав. Сидять по своїх наметах, а більше ні до чого не годні. Мій табір стоїть між річок, навпроти рову і центральної брами Річкорину. Червоний Зубець ми перегородили боном — трохи вниз за течією від замку. Обороняють його Манфрид Ю і Рейнард Рутигер, щоб жоден човен не проскочив. Там вони й сіті поставили на рибу. Це додатковий харч.

— Заморити замок голодом зможемо?

Сер Давен похитав головою.

— Всі зайві роти Чорнопструг вигнав з Річокрину, а тут підчистив усі поля. У нього там запасів вистачить на те, щоб і люди, і коні протрималися повні два роки.

— А як з харчами в нас?

— Поки в річці є риба, з голоду не помремо, от тільки не знаю, чим коней годувати. Фреї буксирують харчі й фураж із Близнючок, однак сер Райман запевняє, що йому й самому не вистачає, тож ми маємо фураж добувати собі самотужки. Половина тих, кого я посилаю фуражувати, взагалі не повертається. Дехто дезертирує, але декого ми потім знаходимо на деревах з мотузкою на шиї.

— Ми позавчора на таких натрапили,— сказав Джеймі. Повішеників побачили пластуни Адама Марбранда на кислиці. Трупи були без одягу й кожен тримав у зубах кислицю. Ран на тілах не було: очевидно, що люди зразу здалися. Дужий Вепр страшенно через це розлютився й заприсягнувся помститися кожному, хто отак підвісив воїнів, наче молочних поросят.

— Може, то взагалі беззаконники,— мовив сер Давен, коли Джеймі розповів йому подробиці,— а може й ні. Тут ще досі блукають зграї північан. Та й лорди приріччя, хоч коліно й прихилили, але в серці, думаю, і досі... вовкуваті.

Джеймі глянув на двох юних зброєносців, які схилилися над жаровнями, вдаючи, що не слухають. Луїс Пайпер і Гарет Пейдж обидва були синами річкових лордів. Джеймі прихилився до обох — не хотілося б віддавати їх серу Іліну.

— Мотузки — це Дондаріон, як на мене.

— Ваш лорд Лискавка не єдиний, хто вміє вузли крутити. Але не треба про лорда Берика. Він то тут, то там, всюди й ніде: щойно вишлеш навздогін людей, як він випаровується, мов роса на сонці. Навіть не сумнівайся: йому допомагають річкові лорди. Допомагають клятому лорду Прикордоння — можеш у це повірити? Сьогодні хтось повідомляє, що він загинув, а вже взавтра всі переказують, що вбити його неможливо,— сер Давен опустив кухлик з вином.— Пластуни доповідають, що ночами на висотах видно багаття. Сигнальні вогні, вважають вони... так наче ми оточені кільцем чатових. Горять багаття й по селах. Якийсь новий бог...

«Та вже старий».

— З Дондаріоном Торос — тлустий жрець-мирсянин, з яким Роберт любив пиячити.

Золота долоня лежала на столі. Джеймі торкнувся її, спостерігаючи, як у тьмяному світлі з жаровень зблискує золото.

— Якщо доведеться, візьмемося за Дондаріона, та спершу треба впоратися з Чорнопстругом. Він повинен усвідомлювати, що положення в нього безнадійне. Ви з ним переговори пробували вести?

— Сер Райман пробував. Під'їхав до замку напідпитку, почав галасувати й погрожувати. Чорнопструг вийшов на хвильку на вал і заявив, що не збирається марнувати мудрі слова на мерзенну сволоту. А тоді загнав стрілу Раймановому ступакові в крижі. Кінь став дибала, Фрей гепнувся в болото — я реготав так, що мало штани не намочив. Якби в замку сидів я, то прострелив би Райманову брехливу глотку.

— Я на переговори поїду в латному комірі,— мовив Джеймі з легенькою посмішкою.— Збираюся запропонувати Чорнопстругу щедрі умови.

Якщо вдасться закінчити цю облогу, не проливаючи крові, ніхто не зможе сказати, що він здійняв зброю проти дому Таллі.

— Спробуйте, мілорде, але сумніваюся, що слова тут допоможуть. Доведеться штурмувати замок.

Були часи — ще зовсім нещодавно,— коли Джеймі й сам би обстоював таку позицію. Він усвідомлював, що не може сидіти тут два роки, щоб заморити Чорнопструга голодом.

— Хай що ми вирішимо, робити це слід негайно,— мовив він до сера Давена.— Моє місце на Королівському Причалі, біля короля.

— Авжеж,— сказав кузен.— Без сумніву, ти потрібен сестрі. Навіщо вона відіслала Кевана? Я гадав, вона зробить його правицею.

— Він сам не схотів.

«Він-бо не такий сліпець, як я».

— Це Кеван мав стати хранителем Заходу. Або ти. Ні, звісно, я вдячний за честь, але ж дядько удвічі за мене старший і має значно більше керівного досвіду. Сподіваюся, він розуміє, що я цієї ролі не просив.

— Він розуміє.

— Як Серсі? Як завжди, прегарна?

— Сяє...— («мінливим світлом»),— наче золото...— («або полуда»).

Вночі Джеймі наснилося, що він заскочив її в ліжку зі Сновидою. Блазня Джеймі вбив, а сестрі золотою рукою потрощив зуби, як ото Грегор Кліган — бідолашній Пії. Уві сні в Джеймі завжди було дві руки, одна з них золота, але слухалася, як справжня.

— Що швидше ми покінчимо з Річкорином, то швидше я повернуся до Серсі.

А що він робитиме далі, Джеймі й сам не знав.

З кузеном він проговорив ще годину, а тоді хранитель Заходу нарешті поїхав геть. Після його від'їзду Джеймі начепив золоту руку, вдягнув брунатного плаща й вирішив походити між наметів.

Якщо по правді, таке життя йому подобалося. Серед солдатів у полі він почувався краще, ніж при дворі. Біля одного з багать троє арбалетників хотіли пригостити його зайцем, якого вполювали. Біля іншого юний лицар попросив у нього поради, як краще захиститися від келепа. Біля ріки Джеймі побачив, як двійко праль змагаються на мілині, всівшись на плечі двом воякам. Дівчата були п'яненькі й напівголі, реготали й ляскали одна одну скрученими плащами, а їх під'юджувала дюжина глядачів. Джеймі поставив мідну зірку на білявку, яка сиділа верхи на Рафі Солоденькому, але програв: обоє з хлюпанням пішли під воду в очереті.

А на тому боці вили вовки й гуляв у вербах вітер, і віття гнулося й гугніло. Біля намету Джеймі розшукав сера Іліна Пейна: той сидів самотою, нагострюючи меча точильним каменем.

— Ходімо,— покликав його Джеймі, й мовчазний лицар підвівся, легенько посміхаючись. «А йому це подобається,— збагнув Джеймі.— Подобається щовечора мене принижувати. А може, ще більше б йому сподобалося мене вбити». Хотілося вірити, що він стає вправніший, однак покращення було повільним і болісним. Під крицею, вовною і дубленою шкірою Джеймі вже нагадував гобелен зі шрамів, струпів і синців.

Коли виходили з табору, ведучи з коней, дорогу їм заступив вартовий. Джеймі поплескав його золотою долонею по плечу.

— І далі не втрачай пильності. Навколо крутяться вовки.

Вздовж Зеленого Зубця повернулися назад до руїн спаленого селища, яке проїздили по обіді. Саме там і станцювали свій опівнічний танок — серед почорнілого каміння й задавненого холодного попелу. Якийсь час Джеймі рубався спритно. Хотілося думати, що то повертається колишня вправність. Може, сьогодні саме Пейн ляже спати в синцях і сукровиці.

Але сер Ілін мов почув його думки. Останній удар він парирував лінькувато, а тоді провів таку контратаку, що аж загнав Джеймі в річку, де в нього в мулі послизнулася нога. Закінчилося це тим, що Джеймі впав навколішки, меч мовчазного лицаря притискався йому до горла, а його власний загубився десь у очереті. У сяйві місяця віспини на Пейновому обличчі нагадували вирви. Клацаючи ротом, що мало означати сміх, Пейн провів мечем угору по шиї, тоді по підборіддю Джеймі, поки не зупинив вістря між вуст. Лише тоді він, відступивши, заховав крицю в піхви.

«Мені тільки з Рафом Солоденьким змагатися з повією на плечах»,— подумав Джеймі, обтрушуючи болото з золотої руки. В душі кортіло зірвати її і пожбурити геть. Усе одно з неї ніякої користі, та й ліва не набагато краща. Сер Ілін уже повернувся до коней, тож Джеймі мав підводитися сам, без допомоги. «Бодай ще дві ноги маю».

Останній день подорожі видався холодним і вітряним. Вітер стугонів у гіллі голих брунатних лісів і гнув додолу очерет на берегах Червоного Зубця. Їдучи поряд з кузеном Давеном, Джеймі відчував залізні зуби цього вітру навіть крізь зимовий вовняний плащ королівського вартового. Надвечір побачили Річкорин, який вивищувався на вузькому мису, де Ріннєкрут зливався з Червоним Зубцем. Замок Таллі нагадував величезний камінний корабель, прова якого спрямована вниз по ріці. Пісковикові мури, які заливало золотаво-червоне світло, видалися Джеймі вищими й міцнішими, ніж він пам'ятав. «Цей горішок так легко не розколеться»,— подумав він похмуро. Якщо Чорнопструг не послухається, вибору не лишиться: доведеться порушити обіцянку, дану Кетлін Старк. Адже обітниця, дана королю, важливіша.

І бон через річку, і три великі табори обложників цілком відповідали кузеновому опису. Найбільшим — і найбезладнішим — був обоз сера Раймана Фрея на північ від Ріннєкрута. Понад наметами виднілася величезна шибениця — заввишки з метавку. На ній стояла одинока постать з мотузкою на шиї. Едмур Таллі. Джеймі відчув укол співчуття. «Отак тримати його тут день у день із зашморгом на шиї... ліпше вже голову йому відрубати — та й по всьому».

Позаду шибениці хаотично розкинулися намети й багаття. Фреївські лордійчуки й лицарі поставили свої шатра в зручному місці: вище стічних канав, а нижче тулилися глиняні халупи й запряжені кіньми і волами вози.

— Сер Райман не любить, коли хлопці в нього нудьгують, тож влаштовує їм і повій, і півнячі бої, і цькування вепрів,— мовив сер Давен.— Навіть клятого співця собі завів. Тітка привезла з Ланіспорту Усміхненого Уота, віриш? Отож і Райману теж заманулося співця. Може, загатимо річку й просто потопимо їх усіх, брате?

Джеймі бачив, що на замкових мурах, позаду зубців, рухаються лучники. Над ними майоріли прапори дому Таллі — непокірний срібний пструг на тлі синьо-червоних хвиль. Однак на найвищій вежі маяв інший прапор — довгий білий штандарт з деривовком Старків.

— Вперше я побачив Річкорин ще зброєносцем — зеленим, як трава улітку,— мовив Джеймі до кузена.— Старий Самнер Крейкгол послав мене передати повідомлення, яке, він запевняв, не можна відсилати з круком. Лорд Гостер тримав мене два тижні, поки обдумував відповідь, і кожної трапези садовив мене біля своєї дочки Лайси.

— Не дивно, що ти вбрався в біле. Я б так само вчинив.

— Ні, Лайса тоді була зовсім не така страшна.

Якщо по правді, то навіть гарненька: тендітна, з ямочками на щоках, з довгим золотисто-каштановим волоссям. Тільки боязка. То мовчала, то хихотіла — не було в ній вогню, як у Серсі. Старша сестра здавалася цікавішою, от тільки Кетлін уже заручилася з якимось північанином, спадкоємцем Вічнозиму... однак у тому віці Джеймі цікавили не так дівчата, як знаменитий брат Гостера, який уславився у битві проти дев'ятипенсових королів на Східцях. За столом Джеймі ігнорував бідолашну Лайсу, а натомість просив Бриндена Таллі розповісти про Мейліса Монстра й Ебенового Королевича. «Тоді сер Бринден був молодший за мене теперішнього,— пригадав Джеймі,— а я був молодший за Пека».

Найближчий брід через Червоний Зубець був вище по ріці від замку. Щоб дістатися табору сера Давена, слід було проїхати через обоз Емона Фрея і повз шатра річкових лордів, які прихилили коліно й прийняли королівський мир. Джеймі помітив прапори Лічестера й Ванса, Рута й Гудбрука, жолуді дому Смолфордів і танцівницю лорда Пайпера, але більше його увагу привернуло те, яких прапорів він не побачив. Ніде не видно було срібного орла Малістера, так само як і рудого коня Бракенів, і верби Райгерів, і переплетених змій Пейджів.

Хоча всі вони поновили присягу Залізному трону, ніхто з них не приєднався до облоги. Бракени воюють з Блеквудами, знав Джеймі, це й пояснює їхню відсутність, а от решта...

«Нові наші друзів зовсім нам не друзі. Пошкребеш їх — і всю їхню відданість сколупнеш». Річкорин слід узяти чимшвидше. Що довше тягнеться облога, то більше підніматимуть голову бунтарі, як-от Тайтос Блеквуд.

Біля броду сер Кенос Кайський засурмив у ріжок Герока. «Чорнопструг точно має з'явитися на зубчастій стіні». Хляпаючи у червонясто-коричневому мулі, сер Гуго й сер Дермот перші пішли через ріку, розмаявши білий штандарт королівської варти і Томенів прапор з оленем і левом. Одразу за ними рушила вся колона.

У ланістерівському таборі дзвеніло від співу дерев'яних молотків: зводили нову рухому башту. Ще дві башти вже стояли готові, наполовину обтягнуті сирими кінськими шкурами. Між ними виднівся таран на колесах — дерев'яна колода з обпаленим для міцності гостряком, яка звисала на ланцюгах під дерев'яним дашком. «Схоже, братик часу не гаяв».

— Мілорде,— запитав Пек,— де волієте поставити намет?

— Отут, на отому підвищенні,— вказав Джеймі золотою рукою, хоча для такого завдання вона не дуже й годилася.— Отам обоз, а отам конов'язь. Скористаємося виходками, які так люб'язно викопав для нас кузен. Пане Адаме, будь ласка, огляньте периметр, чи немає де слабких місць.

Нападу Джеймі не очікував, але ж і в Лопотючому лісі він теж нічого не очікував.

— Зібрати ласиць на військову раду? — запитав Давен.

— Спершу я побалакаю з Чорнопстругом,— мовив Джеймі й жестом підкликав Безбородого Джона Бетлі.— Розгорніть прапор миру і доправте в замок повідомлення. Перекажіть серу Бриндену Таллі, що я хочу з ним перемовитися завтра на зорі. Я підійду до рову й зустрінуся з ним на підйомному мосту.

Пек стривожився.

— Мілорде, лучники можуть...

— Але не будуть,— Джеймі зліз із коня.— Поставте мені шатро й підійміть мої штандарти.

«І ми подивимося, хто прибіжить перший і як швидко».

Чекати довго не довелося. Пія крутилася біла жаровні, роздмухуючи вогонь. Пек підійшов їй допомогти. Останнім часом Джеймі засинав під їхнє вовтузіння в кутку намету. Гарет саме розстібав пряжки у Джеймі на поножах, коли відкинулося запинало намету.

— Нарешті приїхав? — прокричала тітка. Вона стояла на порозі, а її чоловік-Фрей визирав у неї з-за плеча.— Давно пора. Не обіймеш стареньку гладку тітоньку?

Вона простягнула руки — і Джеймі не лишалося нічого, як обійнятися з нею.

Дженна Ланістер і замолоду була пишна — так і норовила вискочити з корсету. А нині й зовсім зробилася квадратна. Обличчя мала кругле і щокате, шия нагадувала рожевий стовп, а груди стали просто величезні. З неї можна було б викроїти двох її чоловіків. Джеймі слухняно пригорнув її, чекаючи, поки вона вщипне його за вухо. Вона щипала його за вухо, скільки він пам'ятав, але сьогодні чомусь утрималася. Натомість слиняво розцілувала в обидві щоки.

— Дуже тобі співчуваю через втрату.

— У мене тепер нова рука — золота,— показав Джеймі.

— Гарненька. Батька тобі теж із золота відлиють? — гостро поцікавилася леді Дженна.— Говорячи про втрату, я мала на увазі Тайвіна.

— Такі люди, як Тайвін Ланістер, народжуються раз на тисячу років,— оголосив її чоловік. Емон Фрей був боязким, з нервовими руками. Важив він з чотири пуди... якщо намочити й одягнути в кольчугу. Така собі билинка, з коротким підборіддям, на тлі якого велетенський борлак на шиї мав особливо кумедний вигляд. Ще до тридцятьох років Фрей втратив половину волосся. А нині, в шістдесят, лишилося хіба декілька білих жмутиків.

— Останнім часом до нас долинали дуже дивні плітки,— заговорила Дженна, коли Джеймі відіслав геть Пію і зброєносців.— Уже й не знаю, чому вірити. Невже це правда і Тиріон убив Тайвіна? Чи це наклеп, який твоя сестра поширює?

— Це щира правда.

У Джеймі аж золота рука поважчала. Він посмикав ремінці, на яких вона трималася.

— Син здійняв руку на батька! — вигукнув сер Емон.— Це нечувано. Чорні часи прийшли у Вестерос. По смерті лорда Тайвіна я починаю боятися за всіх нас.

— Коли він був живий, ти боявся так само,— Дженна прилаштувала свій дебелий зад на похідному стільчику, який під її вагою небезпечно зарипів.— Небоже, розкажи про Клеоса — як загинув наш син?

Розстебнувши останню застібку, Джеймі відклав руку.

— На нас розбійники напали. Сер Клеос їх розігнав, але поплатився життям.

Брехалося легко, і Джеймі бачив, що родичі потішені.

— Я завжди казав, що наш хлопчик хоробрий. У нього це було в крові,— мовив сер Емон, і на вустах його показалася рожева піна від кислолисту, якого він любив пожувати.

— Його тіло слід перепоховати попід Кичерою у Залі звитяжців,— заявила леді Дженна.— Де він упокоївся?

«Ніде. Криваві лицедії його роздягнули й залишили на бенкет крукам».

— Біля струмка,— збрехав Джеймі.— Коли закінчиться війна, я розшукаю це місце й доправлю Клеоса додому.

Кістки всі однакові, а нині їх повсюди чимало.

— Ця війна...— лорд Емон прокашлявся, і борлак його застрибав.— Ти ж бачив облогові гармати. Тарани, метавки, рухомі башти. Але так не можна, Джеймі. Давен збирається руйнувати мої стіни й розбивати мої брами. Хоче закидати смолою й підпалити замок. Мій замок,— він заліз у рукав, витягнув звідти пергамент і тицьнув Джеймі в обличчя.— У мене грамота! Підписана королем Томеном, бачиш, он королівська печатка — олень і лев. Я — законний лорд Річкорину, і я не дозволю, щоб його перетворили на курні руїни.

— Ой, та забери ти цю дурницю,— гиркнула його дружина.— Поки в Річкорині сидить Чорнопструг, можеш цим папірцем підтертися!

Леді Дженна, хай і носила прізвище Фрей уже п'ятдесят років, залишалася справжнім Ланістером.

— Джеймі здобуде тобі замок..

— Звісна річ,— мовив лорд Емон.— Пане Джеймі, скоро ви переконаєтеся, що ваш лорд-батько недаремно покладався на мене. З новими підданими я буду суворий, однак справедливий. Блеквуд і Бракен, Джейсон Малістер, Ванс і Пайпер — скоро вони зрозуміють, що отримали в особі Емона Фрея справедливого зверхника. І мій батько теж, так. Він — лорд Переправи, однак я — лорд Річкорину. Обов'язок сина — коритися батькові, та обов'язок прапороносця — коритися своєму сюзерену.

«О боги!»

— Ви йому не сюзерен, сер. Прочитайте свою грамоту. Вам віддали Річкорин з усіма землями і прибутками, але не більше. Верховний лорд Тризуба — Пітер Бейліш. Річкорин переходить під зверхність Гаренхолу.

Це лорду Емону не сподобалося.

— Гаренхол — проклята руїна з привидами,— почав сперечатися він,— а Бейліш... та він рядовий рахівник, який з нього лорд — з його походженням...

— Якщо ви незадоволені умовами, їдьте на Королівський Причал і піднімайте це питання з моєю любою сестричкою.

Джеймі не мав сумнівів: Серсі проковтне Емона Фрея і пустить його кості на зубочистки. «Звісно, якщо не буде занадто заклопотана, злягаючись із Озмундом Кетлблеком».

— Нема чого турбувати її світлість такими дурницями,— пирхнула леді Дженна.— Еме, не хочеш піти подихати свіжим повітрям?

— Подихати повітрям?

— Або сходити до вітру, якщо хочеш. Нам з небожем слід обговорити родинні справи.

Лорд Емон спалахнув.

— Так, тут дуже гаряче. Піду надвір, міледі. Сер.

Його милість, згорнувши пергамент, коротко кивнув Джеймі й видибав з намету.

Важко було не відчувати до Емона Фрея презирства. В Кичері Кастерлі він з'явився в чотирнадцять років, щоб узяти шлюб з левицею, удвічі за нього молодшою. Тиріон жартував, що лорд Тайвін на весілля подарував йому нервовий пронос. Дженна теж зіграла свою роль. Джеймі міг пригадати не один бенкет, на якому Емон сидів похмуро, колупаючись у своїй тарілці, а його дружина в цей час перекидалася масними жартиками з яким-небудь місцевим лицарем, якого всадовили ліворуч од неї, і обоє раз у раз вибухали гучним реготом. Ви не думайте: вона подарувала Фрею чотирьох синів. Ну, принаймні вона запевняє, що це його сини. Ніхто в Кичері Кастерлі не наважиться піддати її слова сумніву, а особливо сам сер Емон.

Не встиг він вийти, як його леді-дружина закотила очі.

— Мій володар і господар. І що собі думав твій батько, коли підносив його до лорда Річкорину?

— Мабуть, він більше думав про ваших синів.

— Я теж про них думаю. З Ема лорд вийде жахливий. Тай, може, виявиться і кращим — якщо йому вистачить здорового глузду вчитися в мене, а не в батька,— мовила вона, роззираючись по намету.— Вино в тебе є?

Джеймі, відшукавши карафу, однією рукою налив тітці вина.

— Навіщо ви сюди приїхали, міледі? Вам слід було лишатися в Кичері Карстерлі аж до кінця боїв.

— Щойно Ем дізнався, що він тепер лорд, то просто мусив негайно їхати й вимагати свій престол,— леді Дженна, зробивши ковток, витерла рота рукавом.— Ліпше б твій батько віддав нам Дарі. Клеос був одружений з однією з ратаєвих дочок, якщо пам'ятаєш. Отож його убита горем дружина лютує, що її сини не отримають дідусевих земель. Прибрамна Амі — Дарі тільки по материній лінії, а моя невістка Джейн — її тітка, рідна сестра леді Марії.

— Молодша сестра,— нагадав їй Джеймі,— до того ж Тай отримає Річкорин, а це трофей кращий, ніж Дарі.

— Це отруйний трофей. Дім Дарі занепав по чоловічій ліній, а дім Таллі — аж ніяк. Той баран — сер Райман — щодня вдягає Едмуру на шию зашморг, але не повісить його. Та й у Рослій Фрей у животі вже росте пструг. Ніколи мої онуки не почуватимуться в Річкорині в безпеці, поки в живих лишається бодай один Таллі.

Вона мала рацію, Джеймі це розумів.

— Якщо Рослій народить дівчинку...

— ...вона може одружитися з Таєм — звісно, якщо на це дасть згоду лорд Волдер. Так, я про це вже думала. Але ж може народитися й хлопчик, і його маленький прутик зіпсує всю картину. А якщо сер Бринден витримає облогу, то може заявити права на Річкорин від свого імені... або ж від імені маленького Роберта Арина.

Джеймі пригадував маленького Роберта на Королівському Причалі: в чотири роки він ще мамину цицьку смоктав.

— Арин до повноліття не доживе. Та й навіщо лордові Соколиного Гнізда Річкорин?

— А навіщо людині, яка має горщик золота, ще й другий? Люди захланні. Тайвіну слід було віддати Річкорин Кевану, а Дарі — Ему. Якби він запитав мене, я б йому саме це й порадила, але з ким твій батько взагалі радився, крім Кевана? — вона глибоко зітхнула.— Зрозумій, я не дорікаю Кевану за те, що хотів для свого хлопчика безпечнішого престолу. Я його занадто добре знаю.

— Але, схоже, чого хоче Кеван і чого хоче Лансель — то дві цілком різні речі.

І він розповів тітці про Ланселеве рішення відмовитися від дружини, земель і титулу й стати воїном Віри.

— Якщо ви й досі не від того, щоб отримати Дарі, напишіть Серсі й обґрунтуйте свою позицію.

Леді Дженна заперечно помахала кухлем.

— Ні, цей кінь уже пішов. Ем забрав у свою дурну голову, що він правитиме у приріччі. А Лансель... гадаю, ми вже давно зрозуміли, що до цього йдеться. Зрештою, присвятити життя охороні верховного септона — це все одно що присвятити життя охороні короля. Боюся, Кеван страшенно гніватиметься. Як розгнівався Тайвін, коли тобі стукнуло в голову вбратися в біле. У Кевана принаймні є ще один спадкоємець — Мартин. Можна його замість Ланселя одружити з Прибрамною Амі. Семеро заступіть! — тітка знову зітхнула.— І до речі про Сімох: чого це Серсі дала дозвіл Вірі на поновлення воєнізованих орденів?

— Певно, мала на це причини,— знизав плечима Джеймі.

— Причини? — леді Дженна непристойно пирхнула.— Сподіваюся, дуже вагомі. Зоря і Меч не давали жити навіть Таргарієнам. Ба сам Завойовник був з Вірою обережний, щоб не починати протистояння. А коли помер Ейгон і лорди повстали проти його синів, обидва ордени опинилися в самій гущавині заколоту. Їх підтримали особливо побожні лорди й велика кількість простолюду. Королю Мейгору зрештою довелося призначити за них винагороду. Якщо я правильно пригадую з уроків історії, він платив по дракону за голову кожного Воїнового сина, який не здається, і срібного оленя — за голову бідаря. Загинули тисячі, але ще майже стільки само блукало королівством, так і не здаючись, аж поки Залізний трон не прикінчив Мейгора й король Джейгейрис не згодився помилувати всіх, хто складе зброю.

— Я вже це все й позабував,— зізнався Джеймі.

— Не тільки ти, а й твоя сестра також,— Дженна зробила ще ковток вина.— А це правда, що Тайвін у труні посміхався?

— У труні він гнив. От у нього рот і розтягнувся.

— Оце і все? — вона, схоже, засмутилася.— Всі кажуть, Тайвін ніколи не всміхався, але він таки всміхався — коли брав шлюб з твоєю матір'ю і коли Ейрис призначив його правицею. Тайгет казав, він посміхався й тоді, коли на леді Елін, цю сучку-інтриганку, обрушився Тарбек-Холл. А ще він усміхався, коли народився ти, Джеймі, я на власні очі бачила. Ви з Серсі, рожевенькі й розчудесні, однакові як дві горошинки... ну, якщо не рахувати того, що між ніжок. Ну ви й заверещали на всі легені!

— Чуйте наш рик,— широко всміхнувся Джеймі.— Ти ще розкажи, що він і посміятися любив.

— Ні. Сміху Тайвін не жалував. Забагато наслухався, як люди сміялися з твого дідуся,— нахмурилася вона.— Запевняю тебе, цей балаган з облогою йому б не сподобався. Коли вже приїхав, як ти збираєшся його закінчувати?

— Домовлюся з Чорнопстругом.

— Не вийде.

— Я йому гарні умови запропоную.

— Домовленість вимагає довіри. Фреї під власним дахом замордували своїх гостей, а ти, ну... не хочу тебе образити, любий, але ж ти і справді убив одного короля, якого присягався боронити.

— І Чорнопструга теж уб'ю, якщо не здасться,— сказав Джеймі різкіше, ніж хотілося б, але він не збирався терпіти закиди щодо Ейгона Таргарієна.

— І як саме — язиком? — презирливо поцікавилася вона.— Може, я і стара гладуха, але в голові у мене зовсім не каша, Джеймі. Так само як і в Чорнопструга. Порожніми погрозами його не візьмеш.

— І що ти порадиш?

Вона знизала дебелими плечима.

— Ем хоче відрубати Едмуру голову. Можливо, цього разу він таки має рацію. З тою шибеницею сер Райман нас на посміх виставив. Отож тобі слід довести серу Бриндену, що твої погрози не беззубі.

— Після вбивства Едмура сер Бринден може тільки більше затятися.

— Затятість — така риса, якої Бринден Чорнопструг і так завжди мав подостатком. Гостер Таллі міг би підтвердити,— леді Дженна допила вино.— Що ж, я не збираюся тебе вчити мистецтва ведення війни. Я своє місце знаю... на відміну від твоєї сестри. Це правда, що Серсі спалила Червону фортецю?

— Лише Вежу правиці.

Тітка закотила очі.

— Ліпше б вона її залишила, а спалила самого правицю. Гарис Свіфт? Якщо хтось і заслуговує на свій герб, то це сер Гарис. Когут! А сер Гайлз Розбі, Семеро заступіть... я думала, він давно переставився. Мерівезер... його діда, щоб ти знав, твій батько прозивав Гоготуном. Він тільки й умів гоготати над королівськими дотепами.

Наскільки пригадую, догоготався аж до вигнання. Серсі ввела в раду ще і якогось байстрюка, а в королівську варту — перекупного меча. З нею тепер Віра озброєна, а браавосяни по всьому Вестеросу відкликають позики. А цього нічого б не трапилася, якби їй вистачило глузду призначити правицею твого дядька.

— Сер Кеван відмовився від посади.

— Так, він казав. Але не розповів чому. Він узагалі мало що розповів. Не схотів,— скривилася леді Дженна.— Кеван завжди виконував усі розпорядження. Відмовитися від свого обов'язку — це зовсім на нього не схоже. Тут пахне чимось дуже недобрим.

— Він казав, що втомився.

«Він знає,— сказала Серсі, стоячи над батьковим тілом,— він знає про нас».

— Втомився? — тітка піджала губи.— Ну, має право. Важко Кевану було все життя жити в тіні Тайвіна. Для всіх братів це було важко. Тайвін відкидав дуже довгу чорну тінь, тож їм доводилося боротися, щоб дотягтися до сонця. Тайгет мріяв стати самодостатнім, але так і не зміг зрівнятися з твоїм батьком, і з роками через те він тільки злішим робився. Геріон жартував. Ліпше посміятися з гри, ніж зіграти в неї — і програти. Але Кеван усе збагнув від самого початку, отож зайняв місце біля твого батька.

— А ти?

— Гра не призначалася для дівчаток. Для тата я була красунею-королівною... і для Тайвіна також, поки не розчарувала його. А брат так і не звик до розчарувань,— вона зіп'ялася на ноги.— Я сказала все, заради чого прийшла, й більше не забиратиму в тебе часу. Зроби те, що зробив би Тайвін.

— А ти його любила? — несамохіть запитав Джеймі.

Тітка кинула на нього дивний погляд.

— Мені було сім років, коли Волдер Фрей переконав нашого лорда-батька заручити мене з Емом. З другим сином, навіть не зі спадкоємцем. Батько сам був третім сином, а молодші діти завжди прагнуть, щоб їх похвалив хтось старший. Фрей відчув у ньому цю слабкість — і батько погодився, просто щоб зробити йому приємність. Про мої заручини оголосили на бенкеті, в присутності половини Заходу. Елін Тарбек розреготалася, а Червоний Лев розгнівано вибіг із зали. Решта тримали язики на припоні. Лише Тайвін наважився заперечити проти шлюбної угоди. Десятирічний хлопчак! Батько побілів як молоко, а Волдер Фрей аж затрусився,— вона посміхнулася.— Як я можу після такого його не любити? Я не кажу, що підтримувала всі його рішення чи що мені було приємно дивитися, на кого він перетворився... проте кожній маленькій дівчинці потрібен старший брат, щоб захищати її. Тайвін був справжнім старшим братом навіть у зовсім юному віці,— мовила вона й зітхнула.— Хто захистить нас тепер?

— У нього залишився син,— поцілував її Джеймі в щоку.

— Так, щира правда. Якщо по правді, цього я і боюся.

Дивне було зауваження.

— Чого ж тобі боятися?

— Джеймі,— потягнула вона його за вухо,— любчику, я пам'ятаю тебе ще немовлям у Джоанни на грудях. Усміхаєшся ти точно як Геріон, а б'єшся — як Тайгет; у тобі є дещо й від Кевана, бо в іншому разі ти не вбрав би цього плаща... але справжній син свого батька — це Тиріон, а не ти. Одного разу я так і сказала Тайвінові в обличчя, й він після того півроку зі мною не розмовляв. Чоловіки такі несосвітенні бевзі! Навіть оті, які народжуються раз на тисячу років.