Ми проти вас

15

У бйорнстадській школі от-от мають розпочатися перші вчительські збори перед осіннім семестром. Заплановано обговорення бюджетів і навчальних планів, перебудови спортивного залу — все, як завжди. Але хтось із вчителів запитує про учня на ім’я «Відар», який раптом з’явився у списку одного з класів. Директор занепокоєно покашлює і відповідає: «Так, цей учень колись відвідував цю школу і тепер знову буде тут вчитися. Про це нам повідомили трохи несподівано…» Учительці цікаво знати, де ж увесь цей час перебував той учень — він навчався в іншій школі? «Ну, Відар упродовж цього часу був у… він відвідував альтернативний навчальний заклад», — покашлює директор. «Тобто був у колонії для неповнолітніх?» — цікавиться вчителька. «Гадаю, йдеться про щось таке, як… стаціонарний заклад лікування», — робить уточнення директор. Учителька, здається, або не розуміє відмінності, або не вважає її суттєвою.

Вчителька, яка сидить в кінці класу, шепоче: «Побої і злочини, пов’язані з наркотиками, він ледь не забив до смерті поліцейського!». Інша вчителька фиркає: «Не треба мені у класі цього психопата!». Хтось запитує трохи голосніше: «А хіба Відар уже мав виходити?» — але відповіді не отримує. Ще хтось занепокоєно перепитує: «Відар? А яке в нього прізвище?». У директора вії тріпотять, ніби крильця колібрі, коли він відповідає: «Рінніус. Відар Рінніус. Це молодший брат Теему Рінніуса».

Елісабет Цаккель чухає свою голову зі стрижкою, за якою складно вгадати, чи то якийсь перукар так постарався, чи просто трапилася помилка, а тоді виходить за двері будинку в черевиках, які розраховані на мінусову температуру та ще й завеликі їй принаймні на два розміри, і закурює сигару Петер виходить за нею, він уже стривожений:

— Що це ви робите? — дивується він.

Цаккель, очевидно, не володіє тонким чуттям розуміння, що мають на увазі інші люди, тому одразу вирішує, що Петер запитує про сигару:

— Оце? Ну… не знаю. Я ж веганка, не п’ю ні алкоголю, ні кави. Якщо не буду хоча б курити, жодна розумна людина не стане мені довіряти, — відповідає вона зовсім не жартівливо, а таким тоном, ніби присвятила цим роздумам багато зусиль і часу.

Петер робить такий глибокий вдих, аж заходиться кашлем.

— Не можна просто з’явитися тут і вважати, що отримаєте посаду тренера, навіть не пояснивши, що ви збираєтеся робити з нашою КОМАНДОЮ!

Цаккель робить затяжку і схиляє набік голову.

— З тією командою, яка є зараз?

— Так! Тією, яку ви збираєтеся тренувати!

— А, з вашою основною командою? Вона ні на що не годиться. Це просто збіговисько доходяг, які вже застарі й не можуть грати, тому жодна інша команда їх не приймає.

— Але ви можете зробити з них хорошу команду. Про це йдеться?

Цаккель хихоче, не привітно і не мило — а зневажливо.

— Ой ні, я вас прошу, нездалу команду неможливо перетворити на добру. Я ж не Гаррі Поттер.

Очі Петеру застилає сигарний дим, і він втрачає самовладання:

— Тоді що ви ТУТ робите? І що вам ПОТРІБНО?

Цаккель дістає з кишені пожмаканий аркуш. Вибачливо випускає дим в інший бік від Петера, вагаючись — але не тому, що думає перепросити за своє куріння, вона радше шкодує, що Петер не курить.

— Ви розсердилися?

— Я не… серджуся, — отямившись, відповідає Петер.

— А виглядаєте трохи сердитим.

— Ні, я НЕ сердит… припиніть!

— Мені вже казали, що я не дуже вмію поводитися з… людьми. Усі ці… почуття і все таке, — зізнається Цаккель, але на її обличчі й далі не видно жодної емоції.

— Серйозно? Ніколи б не подумав! — з сарказмом бурмоче Петер.

Цаккель вручає йому аркуш.

— …але я добра тренерка. І мені розповідали, що ви добрий спортивний директор. Якщо ви переконаєте записаних тут людей довіритися мені на льодовій арені, я зроблю з них команду переможців.

Петер читає імена. Бубу. Амат. Беньї.

— Вони ще підлітки… одному з них усього шістнадцять… будете формувати з них основну команду?

— З них не треба формувати основну команду. Хлопці мають її створити. А ось наш новий капітан, — перебиває Цаккель.

Петер витріщається спочатку на неї, а тоді на ім’я, в яке вона показує пальцем.

— Ви хочете зробити ЙОГО капітаном команди? Нашої ОСНОВНОЇ КОМАНДИ?

Цаккель відповідає так, ніби йдеться про щось найзвичніше на світі:

— Ні. Ви його зробите капітаном. Тому що вам вдається добре порозумітися з людьми.

Після чого вона простягає йому ще один папірець. Там написано «Відар». Петер, тільки-но кинувши на нього поглядом, одразу кричить:

— НІ, НІЗАЩО Й НІКОЛИ!

— То ви знаєте Відара?

— Чи я його ЗНАЮ? Та ж він… він…

Петером так трясе, що він починає крутитися, ніби навіжений кухонний таймер. У дверях з’являється Суне з кавою. Цаккель відмовляється, але все-таки бере горнятко до рук. Поглянувши на папірець, Суне усміхається.

— Відар? Той хлопчисько. Він не зможе грати в твоїй команді. Через географічні обставини.

Цаккель без самовдоволення, просто діловито відповідає:

— Мені гарантували, що скоро його випустять.

— Зі стаціонарного закладу? Як це взагалі можливо? — хрипить Суне.

Цаккель не каже «Річард Тео». Вона просто відповідає:

— Це не моя проблема. Моя справа — мати воротаря, а він, здається, найкращий воротар із Бйорнстада.

Від злості Петер обхоплює себе руками.

— Відар — КРИМІНАЛЬНИК, а ще… він… ПСИХОПАТ! Він НЕ БУДЕ грати в моїй команді!

Цаккель знизує плечима:

— Це не ваша команда, а моя. Ви запитували, що мені «потрібно». Я хочу перемогти. Але для цього не достатньо мати кілька постарілих гравців із основної команди, які більше ніде не можуть грати. Ви повинні дати мені дещо більше.

— І що ж? — бурчить Петер, безутішно прихилившись до стіни будинку.

Цаккель випускає з піднебіння дим сигари.

— Зграю розбійників.

Теему Рінніус заходить у «Хутро». Рамона перехиляється через барну стійку і ніжно поплескує його по щоці. Теему приніс два пакети з продуктами, один із яких здебільшого напханий сигаретами. Коли Гольґер пішов, Рамона перестала виходити з дому, але Теему ніколи її не засуджував, просто пильнував, щоб їй нічого не бракувало. Тому Рамона рідко засуджує Теему за його життєвий вибір. Про мораль завжди можна посперечатися, і їм обом відомо, що більшість людей із дня в день просто намагаються дотягнути до вечора. Рамона часто повторює: «Кожен у своєму гімні борсається».

Теему вміє мати майже невинний вигляд, з отим акуратно причесаним волоссям і чисто виголеним підборіддям. А Рамона вміє виглядати майже тверезою, якщо зайти до неї з самого ранку.

— Як твоя мама? — запитує вона.

— Окей, усе окей, — запевняє Теему.

Районі відомо, що мама Теему весь час втомлена. Вона занадто полюбляє снодійні таблетки і буйних чоловіків. Коли Теему підріс, він уже міг виставити тих хлопів за двері, а от із таблетками історія не закінчилась. У його блакитних очах видно те велике життя, якого він прагнув для своєї мами, і, можливо, саме тому Рамона дозволяла собі перейматися за Теему більше, ніж за всіх інших чоловіків, які цілісінький рік завалювались до «Хутра» і ледве вилазили звідти. Але сьогодні в його блакитних очах проблискує ще щось — надія.

— Щойно дзвонив Відар! Знаєш, що він сказав? — випалює Теему.

У поліцейських рапортах доповідають, що Теему Рінніус надзвичайно небезпечний. Безліч людей беруться стверджувати, що він кримінальник. Але в одному бйорнстадському пабі він завжди буде просто хлопчиськом, невпевненим у собі й запальним.

— Хлопче, ти що надумав? Хочеш бавитися зі мною у вікторину? Ану розповідай! — нетерпляче вимагає Рамона.

— Його випускають! Братик повертається додому! — заходиться сміхом Теему.

Рамона навіть не розуміє, що відбувається з її ногами, і врешті намотавши два кола по пабу, вона задихано каже:

— Нам потрібне ліпше віскі!

Теему вже поставив пляшку на барну стійку. Рамона обходить бар і обіймає хлопця.

— Цього разу ми краще подбаємо про твого брата. Цього разу ми його не відпустимо!

Стара барменка і молодий задирака сміються. Сьогодні вони обоє надто щасливі, щоб ставити собі запитання: чому Відара так швидко випускають? Чия рука обернула ключ?

Політика — це нескінченна послідовність переговорів і компромісів, і навіть якщо процеси часто бувають складними, в основі все просте: усі хочуть, щоб їм заплатили, тому більшість складових бюрократичних систем подібні у функціонуванні. Запропонуй щось мені, а я — запропоную тобі. Так і будується цивілізація.

Річард Тео обожнює свій автомобіль, він проїжджає десятки тисяч кілометрів щороку. Технології зручні в багатьох аспектах, але вони залишають сліди. Електронні листи, смс-ки і записані телефонні розмови є найбільшими ворогами політика. Тому Тео годинами сидить за кермом, щоб могти спокійно в тиші поговорити про те, що ніхто потім не зможе довести.

Петер Андерссон має рацію: Тео зателефонував Елісабет Цаккель, тому що розумів її піар-цінність. Жінка-тренер у клубі чоловіків-ґвалтівників. Тео також розумів ціну перемоги, тому, коли Цаккель пройшлася по списку гравців основної команди «Бйорнстад-Хокею», він запитав, що їй потрібно. Вона відповіла: «Насамперед? Воротар. Два роки тому тут був один юніор із доброю статистикою — Відар Рінніус. Але він, здається, зник. Що з ним сталося?». Тео нічого не знає про хокей, але він розуміється на людях.

Розшукати стаціонар, в якому перебував Відар, виявилося просто, Тео роками підтримував дружбу зі службовцями багатьох адміністрацій і комісій. Тому він зателефонував Цаккель і запитав: «Відар справді дуже потрібен?». Цаккель відповіла: «Якщо пообіцяєте, що він буде, і якщо я знайду ще трьох хороших гравців у Бйорнстаді, тоді зможемо перемогти».

Річарду Тео довелося надати кілька особистих послуг, це вартувало йому кількох обіцянок і кількох десятків кілометрів у автомобілі. Зате за якийсь час Відара Рінніуса вирішили випустити — і значно раніше, ніж очікувалося. Жодних законів не було порушено і навіть обійшлося без розширеного тлумачення правил — просто Річард Тео заприятелював з очільником потрібної комісії, і справа дивним чином перейшла до нового співробітника, який вважав, що «потребу в лікуванні потрібно вивчити і переглянути».

Відару було всього сімнадцять, коли його заарештували за побиття і зберігання наркотиків, тому суд постановив скерувати його на лікування до стаціонарного закладу. Бюрократія може бути заплутаною, трапляються помилки, та й поклавши руку на серце — хіба не варто час від часу переглядати потребу в лікуванні? Зважаючи на критичний брак місць у медичних закладах, хіба ж не можна назвати політичною безвідповідальністю, якщо підлітків залишають на лікуванні довше, ніж потрібно?

Новий співробітник у своєму висновку наголосив на тому, що Відар Рінніус, поки не опинився в стаціонарі на лікуванні, був хокеїстом, який подавав великі надії, і його реабілітація до «активного соціального життя» матиме кращий результат, якщо «згаданий підліток отримає можливість повернутися до усвідомленого тренування у більш відкритій формі». За протоколом, Відара мали би переводити поетапно в інші стаціонари, але ці заходи можна переглянути, якщо пацієнт має можливість поселитися в «облаштованому й безпечному житлі». Тож у Відара раптом з’явилася квартира в Низині, яка була у власності Бйорнстадського управління комунальної нерухомості. Звісно, Річард Тео не мав до цього жодного стосунку, бо це було б корупцією. І, звичайно, співробітник, який вів справу Відара Рінніуса, сам був не з Бйорнстада: це могло б здатися підозрілим. Але так сталося, що теща того співробітника, яка нещодавно померла, була саме звідти. А співробітникова дружина успадкувала невеликий будинок з ділянкою на березі озера, і через кілька місяців, цілком випадково, муніципалітет отримав заявку на будівництво на тому березі невеликих котеджів для здачі в оренду. Зазвичай такі заявки отримують відмову, тому що забудова території настільки впритул до водойми заборонена, але саме того разу саме той співробітник цілком випадково без жодних проблем отримав дозвіл на забудову.

Один підпис на документі проти іншого підпису на іншому документі. Бюрократія проти бюрократії. Елісабет Цаккель отримує воротаря, Теему Рінніус — молодшого брата, Петер Андерссон наживає собі кількох небезпечних ворогів. А Річард Тео, в результаті, отримає все, що йому потрібно. Кожен хоче, щоб йому заплатили, і відрізняє нас лише валюта.

Коли Петер пішов, Суне і Цаккель вирішують провести малу Алісію додому.

— Можна завтра знову прийти кидати шайбу? — запитує чотири-з-половиною-річна мала.

Суне обіцяє, що так і буде. У Цаккель вичерпався запас виразів обличчя. Суне мусить попросити її не курити свою сигару біля дитини, а Цаккель має такий вигляд, наче не розуміє причини прохання: це тому, що куріння вважається непристойним, чи просто дитина намагається кинути, і не треба її знову спокушати.

Коли Алісія забігла до себе в будинок, Суне дивиться на Цаккель і супить чоло:

— Ти серйозно збираєшся прийняти Відара до команди?

— Хіба він поганий воротар? Я бачила статистику його останнього сезону. Там якась помилка?

— Відар, напевно, найкращий воротар, який коли-небудь був у цьому місті. Але в нього є… проблеми.

— Він може грати чи ні?

— Те, що він може грати, не означає, що він підходить, — завважує Суне.

Цаккель ніяк не збагне, про що мова, і це навіть зворушливо.

— Хокей є хокей. Якщо він добре грає, тоді — підходить. Чому Петер так злиться на нього?

Суне старається стримати сміх.

— Петер не… не злиться.

— Вигляд він мав сердитий.

— У Відара проблеми з… імпульсивністю. Він погано себе… контролює. А Петер не любить… безладу.

— Безладу?

— Відар… ну… як би це сказати. Його брат, він…

— Бандит. Головний у «Групі». Я про це чула, — перебиває Цаккель.

Суне покашлює.

— Ну… так… але не обов’язково тут має бути якась «Група»… журналісти трохи перебільшують. Але, так… ну… якось після матчу, в якому грала основна команда, між фанатами почалася бійка перед ареною. Теему теж у ній відзначився. Одразу після того матчу була запланована гра юніорської команди, але юніори залишилися без воротаря, тому що Відар сидів у поліцейському авто. Він вибіг з арени і кинувся в бійку, навіть не знявши з себе ковзанів. А ще якось він удерся до льодової арени і з’їхав по трибунах на мопеді. Він був… ну… трохи напідпитку. А коли одного разу Відар почув, що Петер Андерссон на зустрічі з правлінням клубу говорив паскудства про «бандитів», то цілу ніч їздив містом і покрав усі шайби. Саме так — УСІ шайби. З льодової арени, з крамниці спортивних товарів, з гаражів… Наступного дня нам довелося просити глядачів, які приїхали на турнір дитячих команд, пошукати шайби у себе по горищах, щоб можна було провести гру. А іншого разу Відар ударив суддю по… ну… по чутливому місцю. Просто посеред матчу. Петер викинув його з клубу, після чого Відар вдерся до льодової арени й наклав купу на письмовий стіл Петера.

Цаккель незворушно киває.

— А Петер не любить безладу?

Суне глузливо регоче:

— Петер вважає злочином, якщо хтось розливає каву на його письмовий стіл. То як йому забути про купу випорожнень? Він не дозволить тобі мати в команді Відара.

Цаккель уперто демонструє тотальне нерозуміння, яким чином ці речі можуть бути пов’язані.

— У Бйорнстаді є кращий воротар за Відара?

— Ні.

— Я треную хокейні команди. Мені відомий лише один спосіб тренувати команду — до всіх треба ставитися справедливо, але це не означає однаково. Хороший гравець — це хороший гравець.

Суне киває.

— Господи… Ви з Петером у сварках загризете одне одного.

— Це погано?

Суне усміхається.

— Ні. Клуб, у якому вирує життя, мусить мати людей, які горять своєю справою, а вогонь виникає від тертя…

— Лісові пожежі теж, — завважує Цаккель.

— Ти ж розумієш моє порівняння, — зітхає Суне.

— Це було порівняння? Пробач. Я погано розумію…

— Людей? Почуття? — вгадує Суне.

— …сюсюкання. Мені потрібен гравець, який просто… напирає.

— Для цього тобі потрібен Петер. Він їх мотивує, а ти — тренуєш.

— Так.

— Він не стане говорити з Відаром. Але я можу поговорити з Відаровим братом.

— Братом?

— Так.

— А інші троє? Беньї, Бубу й Амат? Петер поговорить із ними?

— Ні.

— Ні?

— Якщо хочеш, щоб він мотивував Беньї, Бубу й Амата, розмовляти треба не з хлопцями. А з їхніми мамами і сестрами.

— Яке у вас дивне місто, — констатує Цаккель.

— Ми вже це чули, — погоджується Суне.