Ми проти вас

28

Наступного ранку Ана з Майєю зупиняються перед школою, не доходячи до неї сотню метрів. Тепер вони так роблять щодня. Це стало для них ритуалом, щоб зібратися з силами, наростити броню. Ана відкашлюється і цілком серйозно запитує:

— Окей… що вибереш: мати діарею кожного дня всі наступні роки чи ЗАВЖДИ ходити в туалет без дверей?

Майя регоче.

— Щось останнім часом гімно не дає тобі спокою! Це все, про що ти думаєш?

— Відповідай! — вимагає Ана.

— Ідіотське запитання, — заявляє Майя.

— САМА ти ідіотська! То як — діарея чи без две… я маю на увазі, ЗАВЖДИ без дверей. Де б ти не сіла на унітаз. До кінця ЖИТТЯ!

— У мене урок, — фиркає Майя.

Ана пирхає:

— Ми все життя бавимося в цю гру, а ти досі не догнала правил! Ти повинна відповісти! Це ж ГРА!

Майя роздратовано хитає головою, Ана штовхає її, Майя сміється і теж штовхає Ану, але вона так вправно і швидко відстрибує, що Майя падає на землю. Ана сідає верхи на неї, хапає її за руки і ричить:

— Ану відповідай, поки я не розтерла тобі макіяж!

— Діарея! ДІАРЕЯ, щоб тобі добре було! — сміючись, кричить Майя.

Ана допомагає їй встати. Вони обіймаються.

— Я тебе люблю, дурепко, — шепоче Майя.

— Ми разом — проти цілого світу, — шепоче Ана у відповідь. Після цього вони готові до ще одного дня.

Це тріпотіння десь між шлунком і грудною кліткою, ніби натиск бурі шматує прапор — ось як відчуваються ті перші миті, коли ми в когось закохуємося. Коли хтось дивиться на нас через кілька днів після першого поцілунку, але це поки що наша химерна маленька таємниця. Це твоє бажання бути зі мною. У цьому наша вразливість, і нема нічого небезпечнішого за неї.

Починаються уроки, хтось написав червоною ручкою на шафці Беньї три слова: «Біжи, Беньї, біжи!». Їм відомо, що сталося вночі. У цьому місті Беньї так довго залишався невразливим, що вороги нещадно використають найменшу тріщину в його броні. Беньї втік із бійки. Він утік. Він не той, ким усі його вважали. Він боягуз.

Вони спостерігають, коли Беньї приходить, чекають його реакції, коли прочитає напис, але він, здається, навіть не помічає слів на своїй шафці. Мабуть, тому вони вже не такі впевнені, чи Беньї взагалі їх зрозумів. Тож під завершення шкільних занять — а Беньї мав достатньо чуття, щоб не подати найменшого знаку страху або сорому, — хтось кричить: «БІЖИ ВЖЕ, БЕНЬЇ, БІЖИ», саме тоді, коли він проходить повз кафетерій. Вільям Лют і його хлопці сидять за столиком у самому кутку. Неможливо визначити, хто саме кричав, але Беньї розвертається і робить те, що йому крикнули.

Він біжить. Просто до них. На повній швидкості, стиснувши кулаки. Інші учні кидаються врозтіч, перевертаються столи, злітають у повітря стільці. Коли Беньї різко зупиняється за пів метра від Вільяма Люта, один із його хлопців пірнає під стіл, два інші практично залазять один одному на коліна, ще один відстрибує назад, аж стукається головою об стіну.

Але у Вільяма Люта не сіпається жодний м’яз. Він не рухається з місця, очі розплющені, погляд прикутий до Беньї. І в ньому Беньї бачить себе. Того, хто теж перейшов межу. У кафетерії тихо, двом вісімнадцятирічним хлопцям чути, як б’ються серця один одного. Спокійно, вичікуючи.

— Ноги болять, Овіч? Ми чули, як ти біг через увесь ліс, — шипить Вільям.

Беньї спершу наче задумується. А тоді роззувається з кросівок. Знімає з себе шкарпетки і кидає їх Лютові на коліна.

— Ось, Вільяме. Твій єдиний шанс на секс утрьох.

Лют стискає щелепи, а його відповідь звучить зухваліше, ніж йому би хотілося:

— Вони спітнілі. Як у боягуза.

Він намагається не переводити погляду на годинник Беньї, але не може. Він знає, від кого Беньї отримав той годинник, а Беньї знає, що Лют це розуміє, тож Вільяма роз’їдають ревнощі, коли Беньї насмішкувато каже:

— Насправді в лісі я шукав ТЕБЕ, Вільяме. Але ж ти ніколи не маєш відваги битися, коли сили рівні, хіба ні? Ти крутий лише на відео. Тому твоя команда не може тобі довіряти.

У Вільяма від сорому печуть щоки.

— Бляха, та я навіть не знав, що буде бійка, я сидів собі вдома, і не я палив той светр… — шипить він.

— Та ясно, ти навіть для цього не мужик, — відповідає Беньї.

Він обертається і виходить із кафетерію, але тоді Вільям щось вигукує. Беньї вже не чути слів, але єдине, що він вловив:

— …ДОВБАНЕ ГОМО!

Беньї зупиняється, щоб ніхто не зрозумів, що він падає прямо в розчахнуту під ним безодню. Запихає руки до кишень, щоб ніхто не побачив, як вони тремтять. Він не озирається, щоб Лют не помітив того, що коїться у нього всередині, а просто перепитує:

— Що… ти сказав?

Лют повторює, підбадьорений своєю неочікуваною перевагою:

— Я сказав, що ваша тренерка — огидне довбане гомо! Пишаєшся цим? Що граєш у якійсь довбаній веселковій команді?

Беньї застібає куртку, щоб через сорочку не було помітно, як пульсує шия. Лют іще щось кричить, його хлопці регочуть. Беньї виходить у коридор і в натовпі бачить сорочку-поло. Сьогодні вона зелена. Учитель зачепився за нього благальним поглядом, ніби хоче сказати «пробач», але знає, що слова тут не зарадять.

І тоді Беньї відчуває те тріпотіння. Прапор, який розривається під натиском бурі. Він не може допустити, щоб хтось побачив його слабкість, тільки не в цьому сезоні. Беньї виходить зі школи, іде навмисно не поспішаючи, але щойно опиняється поза полем зору, кидається бігти. Просто в ліс. Запускаючи кулак у кожне дерево на своєму шляху.

У тій самій школі, але біля іншої шафки зупиняється молодший хлопець. Дванадцятирічний. Увесь у синцях, із підбитими очима. Вчора він схопив грубу гілку й без вагань кинувся в бій, щоб переламати ноги тому, хто хотів покалічити Беньяміна Овіча. Такий вчинок у цьому місті не минає непоміченим.

Сьогодні в шафці малого висить якась річ. Спочатку він думає, що то мішок для сміття. Це ж треба, як він помиляється! Там висить чорна куртка. Без жодних значків, емблем чи символів, просто звичайна чорна куртка. Яка нічого не означає. І водночас означає все. Куртка завелика для Лео, бо ті чоловіки хочуть, аби він знав, що не стане одним із них, поки не подорослішає. Але вони повісили куртку в хлопчиковій шафці, щоб усі в його школі зрозуміли їхнє повідомлення.

Відтепер у хлопця є брати. Ви більше не посмієте його зачепити.

Потрібно мати нечувану довіру для того, щоб битися на чиємусь боці. Ось чому жорстокі люди так сильно цінують відданість і є настільки чутливими до щонайменшого знаку зради: якщо ти відступаєш і втікаєш, то наражаєш іншого на небезпеку, змушуєш його виглядати слабким. Тож Беньї знає, що він зрадив Теему і «Групу». Це нікому не сходить з рук.

Та все ж таки після кількох годин у лісі він опановує себе й повертається у місто. Витирає щоки від сліз і кісточки пальців — від крові. Не можна, щоб хтось подумав, ніби з ним щось не так, життя має тривати, як звично. Навіть якщо сині сорочки-поло розчавили його, навіть якщо він знає, що «Група», вочевидь, покарає його за те, що йому довелося втекти в ліс під час бійки. Бо куди ж йому податися, якщо в нього не буде Бйорнстада?

Тому Беньї йде на роботу, стає на бар у «Хутрі» й наливає пиво. Що більше народу напихається до пабу, то частіше він ухиляється від зорового контакту з іншими. Кілька хлопців, які були в лісі, теж сидять у пабі. Серед них — Павук, про інтелект якого Рамона часто каже, що «в отого у голові вітри свищуть». Але Павук відданий, у лісі Беньї бачив, як той весь час тримався по діагоналі позаду Теему, але не тому, що боявся, а для того, щоб захистити фланг свого ватажка. Поки Павук підростав, його весь час цькували, бо був він худим і дурнуватим, але у «Групі» його цінували. Таку прихильність не можна купити.

Біля Павука сидить його фізична протилежність — низькорослий чоловік, у якого не видно шиї, широкий, як будка, із густою бородою, ніби видряче хутро. Його називають Столяром, тому що він ним і працює, його старий теж столярував. Одного разу хтось запитав, чи не хотів би Столяр мати інакше прізвисько, трохи оригінальніше, на що той фиркнув: «Ти що, гомік?». Навіть якщо він розумніший за Павука, то вміло це приховує, але сестра Беньї, Ґабі, вчилася з ним в одному класі й часто казала, що Столяра «мудрим не назвеш, але він і не злий». Найулюбленіше Столярове заняття — просто розважитися: пиво, хокей, друзі, дівчата. Випити, потанцювати, побитися. Якщо затіваються якісь розбірки, він уже там, не думаючи про наслідки, і на сутички в лісі Столяр іде без вагань.

Але вони з Павуком мають й інших друзів, яких навряд чи можна вважати бійцями, бо для них бійка є чимось на кшталт спільного хобі. Як-от гольф. Один із тих хлопців працює зі Столяром, він такий приємний чоловік, що бажає тобі «гарних вихідних» ще у вівторок — просто про всяк випадок, якщо вам не випаде зустрітися до п’ятниці. З іншим хлопцем живуть четверо котів. Хіба може бути небезпечним чоловік, у якого вдома є четверо котів? І все ж, може.

Оскільки в «Групі» нема чоловіків, схильних до чогось екстремального, небезпечною вона стає лише через те, що її учасники тримаються разом. Проти всіх і проти всього, один за одного. Беньї пригадує, що колись читав книжку одного журналіста, який, пишучи про спорт і насильство, сказав, що «кожен натовп, до якого ти не належиш, становить загрозу».

Є й такі чоловіки у Бйорнстаді, які виростали разом із Теему, але тепер працюють в офісі, одягають білі сорочки, а не чорні куртки, але якщо Теему покличе їх — вони знову прийдуть. Один із них став татом, почав навчатися в універі, щоб дати своїй дитині краще життя, і щомісяця отримує допомогу з фонду «Хутра», коли в нього закінчуються гроші зі студентської позики. Інший має сестру, яка живе у великому місті, вона терпіла побої від свого хлопця, а поліція не знала, чим тут зарадити. У третього чоловіка є дядько, власник друкарні, на якого тиснула місцева банда зі своєю бізнес-ідеєю покровительства. Теему виступив на їхній захист. Тепер та сестра щасливо заміжня за нормальним чоловіком, а до дядька вже не навідуються непрохані гості. Якщо Теему колись покличе тих чоловіків, вони прийдуть. Ось чому вони цінують відданість і чутливо реагують на зраду.

Ні Павук, ані Столяр зараз не дивляться у бік Беньї, але він знає: якщо сьогодні ввечері вони хочуть його провчити, то не стануть про це попереджати.

Після школи Ана і Майя розходяться. Ана обманює, кажучи, що їй треба припильнувати собак, бо пильнувати їй треба за татом. Ані соромно. Майя обманює, кажучи, що піде пробігтися, бо збирається піти додому й закутатися в ковдру. Майя має свої причини соромитися. Вони з Аною росли, як сестри, у них ніколи не було таємниць одна від одної. Але Кевін щось зламав і між ними.

Паб скоро буде зачинятися, тиснява в одному кінці барної стійки обережно розступається. Стає трохи тихіше — не настільки, щоб це помітили чужі, але достатньо, щоб зміну завважив Беньї.

— Два пива, — каже Теему, пильно дивлячись Беньї в очі.

Беньї киває і наливає пиво. Теему спостерігає за його руками — не тремтять. Беньї усвідомлює ситуацію, в якій опинився, але не боїться. Теему бере собі одне пиво, а інше залишає стояти на барній стійці. Беньї лише за якийсь час розуміє, що це означає. Тоді він повільно піднімає своє пиво, Теему перехиляється через стійку і цокається з ним. Так, щоб усі бачили.

— Ти один із нас, Овіч. Але ми більше не можемо брати тебе в ліс. Учора я зробив помилку. Тебе могли покалічити, а ти нам потрібен на льоду.

— У лісі з’явився хлопчисько… Лео…

Теему всміхається.

— Ми знаємо. Жорсткий малий. Якби ти не побіг разом із ним, він би бився до смерті.

— Він іще такий хлопчисько, — каже Беньї.

Теему нахиляє шию, аж щось хрускає.

— Хлопчиська стають чоловіками. Якщо копи почнуть ставити Лео запитання…

— …то він нас не здасть! — обіцяє Беньї.

— Ми в це віримо, — запевняє Теему.

Беньї бачить, як Теему зловтішається цим: син спортивного директора мріє ганяти лісом у чорній куртці. Петер роками намагався контролювати вплив «Групи» на хокейний клуб, але тепер навіть не може захистити від їхнього впливу власну дитину. Теему перехиляється через стійку і знову цокається з Беньї:

— Ти чув, що мій молодший брат повертається додому? І ваша тренерка збирається дозволити йому грати! Ти і мій молодший брат. І ще той Амат — швидкий, бляха, як тхір після клізми з перцем. І Бубу, цей дубоголовий! Ви не такі, як старші гравці, ці довбані жадібні найманці! Більшість із них навіть не хочуть жити в Бйорнстаді! Їм тільки треба звалити звідси! Але ви — бйорнстадська команда з бйорнстадських хлопак!

Вечір не закінчується, поки Павук, Столяр і ще з десяток чорних курток не випивають із Беньї. Тепер він один із них. Можна подумати, що йому стане простіше, коли його таємниці будуть розкриті. Але вийде навпаки.