Ведмеже місто

45

Бах-бах-бах.

Відданість. Небагато слів у командних видах спорту, які так складно пояснити. Відданість завжди вважають позитивною рисою характеру, і багато хто скаже, що найкращі вчинки заради інших людей ми робимо з почуття відданості. Проблема лише в тому, що дуже багато жахливих вчинків ми робимо з тієї самої причини — через відданість.

Бах. Бах. Бах.

Амат стоїть біля вікна в кімнаті Захаріаса і бачить, як перший з них з’являється між будинками. На голові каптур, обличчя закрите шарфом. Захаріас саме вийшов у ванну. Амат міг би попросити його піти з ним. Або сховатися тут на ніч. Але він знає, що та замаскована постать шукає його, знає, що за нею прийдуть інші. Вони стоять один за одного, на цьому тримається команда, і їхня ненависть зараз ніяк не пов’язана з тим, чи вірять вони в те, що зробив або не зробив Кевін. Ідеться про те, що Амат пішов проти команди. Вони — армія, і їм потрібен ворог.

Тому Амат прокрадається в коридор і вдягає куртку. Він не хоче, щоб через нього побили Захаріаса, і не може ризикувати, щоб вони ще, чого доброго, пробралися до квартири його мами, коли полюватимуть на нього.

Коли Захаріас виходить із ванної, його найкращий друг уже пішов. Із відданості.

Бах. Бах.

Анн-Катрін саме стоїть у вікні будинку біля автомайстерні, коли вони з’являються з-за дерев. Першим іде Лют, за ним вісім чи дев’ять хлопців. Хтось із команди юніорів — цих вона впізнає, — є кілька ще кремезніших — їхні старші брати. Усі в худі й темних шарфах. Це не команда, не банда — це натовп, готовий до лінчування.

Бубу виходить їм назустріч. Анн-Катрін бачить крізь вікно, як її син стоїть, схиливши голову, а Лют кладе руку йому на плече, пояснює стратегію, дає накази. Ціле життя Бубу хотів одного — належати до групи. Мама бачить, як її син намагається щось пояснити Люту, але той втрачає самовладання. Він кричить і штовхає Бубу, приставляє вказівного пальця тому до лоба, і навіть з вікна мама може прочитати по його губах слово «зрадник». Молоді чоловіки натягують на голови каптури, закриваються шарфами і зникають між деревами. Син Анн-Катрін залишається стояти, а тоді передумує.

Кабан схилився над двигуном, коли Бубу заходить у гараж. Тато трохи випростує спину, вони скоса глипають один на одного, але не зустрічаються поглядами. Тато мовчки повертається до копирсання у двигуні. Бубу бере своє худі й шарф.

Бах.

Філіп вечеряє з батьками. Вони небагато розмовляють. Філіп — найкращий захисник у команді, одного дня він досягне великих успіхів. У дитинстві, коли він безнадійно відставав від своїх ровесників за фізичними параметрами, всі сподівалися, що цей хлопець перестане грати, але він не перестав — не перестав боротися. Коли він був найслабшим у команді, то навчився компенсувати це, читаючи гру, завжди з’являвся в потрібному місці в потрібний час. Зараз він один із найсильніших гравців. І один із найвідданіших. Він був би страшною силою в групі хлопців у каптурах і шарфах.

Ресторан у Геді не з найкращих, але мама наполягла, щоб вони поїхали туди саме сьогодні, відразу після зустрічі в клубі й усією сім’єю. Вони сидять у ресторані аж до закриття. Тож коли хлопці, яким Філіп ніколи не зміг би відмовити, дзвонять у двері їхнього будинка, Філіп опиняється, ніби під час гри, в потрібному місці в потрібний час. Не вдома.

Бах.

Амат тремтить через вітер, але навмисно стоїть під ліхтарем. Хоче, щоб вони помітили його здалеку, щоб більше ніхто не втрутився. Чому він на це зважився — відповіді так і не знатиме. Можливо, тобі врешті-решт набридає страх, коли занадто довго боїшся.

Він не знає, скільки їх наближається між будинками, але в їхніх постатях безпомилково відчувається жорстокість, і Амат розуміє, що навіть не встигне зробити перший удар, як вони разом накинуться на нього. Серце вискакує з грудей. Він не знає, чого вони хочуть — налякати його, провчити, щоб знав на майбутнє, чи справді зробити так, щоб він ніколи вже не зміг грати в хокей. Один із них тримає щось у руці — напевно, битку. Вони минають найближчий до Амата ліхтар, і ще в чиїйсь руці зблискує металева труба. Від першого удару Амат захищається передпліччям, але за мить отримує другий по потилиці, біль ніби струмом прошиває йому хребет, а далі його б’ють залізною трубою по стегну. Він продирається і прогризається крізь тіла, але це не бійка, а розправа. Уже закривавлений, він падає на сніг.

Бах.

Бубу не особливо обдарований, але битися він уміє. А така річ цінується, якщо ти молодий і маєш відповідне товариство. Бубу не просто сильний і неймовірно терплячий до ударів, у нього ще й вражаюча швидкість реакції — враховуючи, який він тугодум. Щоправда, він не дуже в добрій формі — заважкий для бігу на довгі дистанції, — тому намагається встигати за іншими замаскованими постатями і не витратити всієї енергії. Бубу знає, що в нього буде кілька секунд, щоб показати їм, який він насправді. Наскільки відданий, сміливий і безкорисливий.

Побачивши Амата, вони сповільнюють крок. П’ятнадцятирічний хлопець стоїть і чекає на них.

— А в нього таки є яйця. Не втікає і не ховається, — бурмоче Лют.

Від першого удару Амат захищається передпліччям, а далі вже не встигає щось побачити. Бубу має кілька секунд, щоб продертися крізь усіх уперед і щосили врізати Люту в обличчя, аж з нього злітає шарф, а його велетенське тіло відлітає до стіни. Іншому хлопцю, з яким вони грали у хокей відтоді, як ледве навчилися їздити на ковзанах, Бубу зацідив ліктем по носі, його заливає кров.

Бубу має лише ці кілька секунд, а тоді всі зрозуміють, хто він. Зрадник. Амат лежить на землі, Бубу б’ється, як звір, на всі боки товче головою й колінами, його кулаки гупають, як кувалди. Він наступає нападникові на коліно і чує хрускіт, відчуває, як прогинаються кістки обличчя під його кулаками. Але врешті падає, бо нападників більше і вони разом переважають. Лют сидить у нього на грудях, б’є його, удар за ударом, і ричить у темряву: «Ах ти ж сука! Ти сука! Фальшива сука, кінчений зрадник!».

Бах.

Між будинками за двадцять метрів зупиняється автомобіль. У ньому хтось, хто зовсім не бажає втручатися, але все одно вмикає дальнє світло. Яскравий промінь на кілька секунд заливає те, що відбувається. Хтось кричить Лютові у вухо: «Хтось прийшов! Звалюємо! Звалюєм!». І вони йдуть геть. Одні не стримують матюків, інші накульгують, але тупіт черевиків віддаляється і стихає.

Амат іще довго лежить, скрутившись клубком, і ніяк не може повірити, що його перестали бити. Дуже повільно рухає по черзі частинами тіла, перевіряючи, чи нічого не зламали. Ледь повертає голову набік, вона тріщить від болю, в очах туманиться, але він бачить, що на снігу поруч лежить його товариш по команді.

— Бубу?

Обличчя величезного хлопця геть розтовчене, як і його кулаки. Кілька нападників таки не змогли втекти самотужки — напевно, їх потягнули на собі інші. Бубу відкриває рота, і з того місця, де мав би бути передній зуб, тече кров.

— Ти в порядку? — питає Бубу.

— Та-а-ак… — стогне Амат.

Кутики губ у Бубу розтягуються.

— Знову?

Амат видихає. Доклавши надзвичайних зусиль, він видихає:

— ЗНОВУ!

— ЗНОВУ! — вигукує Бубу.

Усміхаючись, вони відкидаються на землю. Віддихуються і тремтять.

— Чому? Чому ти мені допомагаєш? — шепоче Амат.

Бубу спльовує кривавий слиз.

— Ну… Однаково мене не візьмуть до основної команди в Гед. А Бйорнстад у наступному сезоні буде таким ніяким, що навіть у мене є шанси.

Амат заходиться сміхом — і дарма, бо лише зараз розуміє, що в нього, мабуть, зламане ребро. Він скрикує, а Бубу, можливо, засміявся б ще голосніше, якби не жахливий біль у щелепі.

Бах. Бах. Бах.

Трохи далі в автомобілі, «саабі», вимикаються фари. Там сидять двоє чоловіків у чорних куртках, вони трохи вагаються. У Бйорнстаді завжди складно зрозуміти, кому можна довіряти. Але чоловіки в чорних куртках виросли в пабі «Хутро» — можливо, відданість у них цінується по-іншому. Це жорстокі чоловіки, вони знають, як вселити в людей страх, тому, можливо, поважають відвагу того, хто знає, що на нього нападуть, і однаково не втікає. Тож нарешті вони виходять з авто, йдуть під ліхтарями, Амат примружує розбухлі повіки, коли вони схиляються над ним.

— Це ви були в машині? — стогне він.

Чоловіки ледь помітно кивають. Амат намагається сісти.

— Ви нам врятували життя, дяку…

Один із чоловіків нахиляється ближче і суворо відповідає:

— Дякуй не нам, а Рамоні. Ми все ще не знаємо, чи можна тобі довіряти. Але ти заткнув усім писки на зустрічі клубу, а тобі є що втрачати, і то немало, — після сказаного про Кевіна. Рамона подивилася тобі в очі. Вона тобі вірить. А ми віримо їй.

Він простягає Амату конверт. Інший чоловік пильно вчепився поглядом у хлопця і каже — жартома, а може, й ні:

— Тепер пильнуй, мусиш справді стати таким добрим хокеїстом, як усі тут про тебе думають.

Коли знову заводиться двигун «сааба» і чоловіки від’їжджають у ніч, Амат заглядає в конверт. Там п’ять зіжмаканих купюр по тисячі крон.

У Бйорнстаді важко зрозуміти, кому можна довіряти. Чоловік у чорній куртці, який сидить зараз за кермом «сааба», розуміє це не гірше за інших. Тому має свою думку про людей після того, що може сам побачити: він бачив, як Кевінів тато приїздив до Улоговини і дав Амату гроші, якими мама малого могла б оплатити оренду квартири за місяць чи навіть більше, і як хлопець кинув їх у сніг. Бачив, як той самий хлопець виступив на зустрічі перед усім містом, він знав, що може втратити все, але не опустив голови. І він бачив хлопця цього вечора, коли той знав, що його поб’ють. Він не втік, лише стояв і чекав.

Чоловік у чорній куртці не знає, чи достатньо цього, щоб довіряти, але є одна людина в цілому світі, якій він справді вірить. Рамона. Її він спробував обдурити лише одного разу. Він іще був підлітком, вона запитала його, чи не знаходив він забутий гаманець на більярдному столі, він відповів «ні», і вона відразу ж викрила його брехню. Коли він запитав, як вона здогадалася, Рамона гримнула його шваброю по голові,й гаркнула: «Засранцю, та я ж, бляха, тримаю БАР! Ти справді думаєш, що мені бракує досвіду побачити, коли хлопи брешуть, а коли — ні?».

Одного дня чоловік у чорній куртці, можливо, замислиться ще ось про що. Чому він роздумував лише над тим, хто з хлопців — Амат чи Кевін — говорив правду? Чому слів Майї було замало?

Бах. Бах. Бах.

У кімнаті для репетицій у Геді один хлопець відкладає інструмент, щоб відчинити двері, в які щойно постукали. На порозі стоїть Беньї, спирається на милиці, в руках у нього пара ковзанів. Басист регоче. Вони йдуть у невеликий хокейний майданчик за місцевою льодовою ареною, Беньї на милицях тримає баланс краще, ніж басист на ковзанах. На тому льоду вони вперше цілують один одного.

Бах.

У непроглядній темряві лісу йдуть дві дівчинки. Зупиняються серед гаю і вмикають ліхтарики. Тиснуть руки своїм секретним способом. Присягаються одна одній у відданості. Тоді беруть рушниці і стріляють постріл за пострілом у бік озера.

Бах.

На льодовій арені у Бйорнстаді, в центральному колі стоїть тато. Не відводить погляду від намальованого там ведмедя. Ще зовсім малим, у свій перший день у школі ковзанярства, він до смерті злякався цього ведмедя.

Буває, він і зараз його боїться.

Ведмідь не ворушиться. Петер збирає шайби. Знову бере ключку.

Бах-бах-бах.