Джерело

Розділ 54

Наручники на зап’ястях Ґарси були на дуже короткому ланцюгу — аж занадто.

«Та вони серйозно налаштовані», — подумав він, усе ще не розуміючи, що сталося з його власними гвардійцями.

— Що, в біса, тут відбувається?! — знову питав у них Ґарса, коли його вивели з собору на нічну площу.

Відповіді не було.

Поки його конвоювали через площу до палацу, Ґарса помітив телекамери й протестувальників перед головною брамою.

— Хоча б на чорний хід проведіть, — звернувся він до головного конвоїра. — Не робіть із цього виставу!

Але солдати не звернули уваги на його прохання й повели Ґарсу через головний двір. За кілька секунд із-за огорожі почувся крик, і начальника Гвардії засліпили прожектори. Внутрішньо шаленіючи від люті, Ґарса все ж тримав спокійний вираз обличчя і з гордо піднятою головою простував повз галасливих репортерів і операторів.

Какофонія голосів накинулася на Ґарсу із запитаннями.

— За що вас арештували?

— Що ви зробили, командоре?

— Чи ви причетні до вбивства Едмонда Кірша?

Ґарса не сумнівався, що агенти проведуть його повз юрбу, не озираючись, але ні: агенти різко спинилися, тримаючи його просто перед камерами. З боку палацу до них швидко йшла знайома фігура в брючному костюмі.

Моніка Мартін.

Ґарса не сумнівався, що вона буде вражена, побачивши, в якому він становищі.

Однак, підійшовши, Мартін подивилася на Ґарсу не здивовано, а зневажливо. Гвардійці силоміць розвернули командора обличчям до репортерів.

Моніка Мартін підняла руку, закликавши натовп до тиші, й дістала з кишені папірець. Поправивши товсті окуляри, вона прочитала заяву в телекамери.

— Королівський палац, — оголосила вона, — бере під варту командора Дієго Ґарсу за причетність до вбивства Едмонда Кірша, а також за спробу перекласти провину на єпископа Вальдеспіно.

Не встиг Ґарса навіть повністю усвідомити це безглузде обвинувачення, як конвоїри вже стали штовхати його в бік палацу. Ідучи геть, він іще чув слова Моніки Мартін:

— Щодо нашої майбутньої королеви Амбри Відаль, — продовжувала вона, — і американського професора Роберта Ленґдона у мене для вас, на жаль, дуже тривожні новини.

——

У підземеллі керівник електронної безпеки Суреш Бхалла стояв перед телевізором і дивився трансляцію імпровізованої прес-конференції Моніки Мартін.

«Щось її це зовсім не радує…»

Лише за п’ять хвилин до того Мартін отримала особистий телефонний дзвінок і з кимось тихо перемовлялася. Через хвилину вона вийшла зі свого кабінету й мала такий ошелешений вигляд, у якому Суреш іще ніколи її не бачив. Нічого не пояснюючи, Мартін побігла зі своїми записами на площу і звернулася до журналістів.

Чи правдиві ці заяви, чи ні, але зрозуміло було одне: той, хто нашепотів їй це, поставив Роберта Ленґдона в дуже небезпечне становище.

«Хто сказав це Моніці?» — дивувався Суреш.

Поки він намагався зрозуміти дивну поведінку PR-координаторки, комп’ютер бринькнув: надійшло повідомлення. Суреш підійшов і подивився на екран. І хто ж йому написав?

monte@iglesia.org

«Той самий інформатор!» — подумав Суреш.

Той самий, який усю ніч надсилав повідомлення на ConspiracyNet. А тепер чомусь пише йому особисто.

Суреш сів і обережно відкрив мейл.

Там було написано:

я хакерським шляхом отримав доступ до sms Вальдеспіно.

він має небезпечні секрети.

палацу потрібно отримати доступ до його повідомлень.

негайно.

Стривожений Суреш перечитав повідомлення. Стер.

І на довгу хвилину занурився в роздуми.

Тоді прийняв рішення, швидко створив ключ-карту до королівських апартаментів і тихо пішов нагору, ніким не помічений.