Джерело

Розділ 56

— Роберте, пробач! — Темні очі Амбри Відаль були повні провини й жаху. — Я просто не уявляю, звідки взялася ця брехня, але вони поставили нас під величезний ризик!

Майбутня королева Іспанії схопилася за телефон Едмонда.

— Я зараз зателефоную Моніці Мартін!

— Ні в якому разі не телефонуйте міс Мартін! — озвався з телефона Вінстон. — Саме на це в палаці й розраховують! Це хитрощі. Вони намагаються вас викликати на контакт і знайти, де ви перебуваєте. Поміркуйте логічно. Двоє ваших гвардійців знають, що вас не викрадали, але вони погодилися поширювати цю вигадку й летіти до Барселони, щоб полювати на вас? Очевидно, що тут задіяний весь палац. А з огляду на арешт командора, можна зробити висновок, що накази йдуть згори.

Амбра швидко вдихнула.

— Отже… Хуліан?

— Неуникний висновок! — сказав Вінстон. — Тільки принц має в палаці таку владу, що може віддати наказ заарештувати командора Ґарсу.

Амбра на довгу хвилю заплющила очі, і Ленґдон відчув, як її охопила меланхолія. Немовби цей позірно неспростовний доказ причетності Хуліана до злочину вбив у ній останню надію на те, що її наречений ні в чому не винний.

— Річ у відкритті Едмонда, — мовив Ленґдон. — Хтось у палаці знає, що ми хочемо показати його відео на весь світ, і відчайдушно намагається нам перешкодити.

— Може, вони спочатку думали, що зі смертю Едмонда вже своє зробили, — додав Вінстон. — Не одразу помітили, де прорахувалися.

Запала незатишна мовчанка.

— Амбро, — тихо сказав Ленґдон, — Я, звичайно, не знаю твого нареченого, але маю серйозні підстави думати, що в цьому на Хуліана дуже впливає єпископ Вальдеспіно. Не забувай, між Едмондом і Вальдеспіно не все було гаразд ще до презентації в музеї.

Амбра невпевнено кивнула.

— Хай там як, але тобі загрожує небезпека.

Раптом до них долинули звуки сирен.

Ленґдон відчув, як посилилося серцебиття.

— Треба негайно знайти вірш! — промовив він, повертаючись до стелажів. — Якщо ми запустимо презентацію Едмонда — це нас порятує. Якщо ми звернемося до глядачів, то ті, хто хотів змусити нас замовкнути, побачать, що спізнилися.

— Правда! — сказав Вінстон. — Але місцева поліція полює на вас як на викрадача. Ви не будете в безпеці, доки не переграєте палац у їхній власній грі.

— Як? — нетерпляче спитала Амбра.

Вінстон без вагань продовжив:

— Палац використовує проти вас засоби масової інформації. Але цей меч — двосічний.

Ленґдон з Амброю вислухали, як Вінстон швидко виклав їм дуже простий план, і Ленґдон мав відзначити, що такі дії справді добре зіб’ють з пантелику переслідувачів.

— Я готова! — погодилася Амбра.

— Точно? — обережно перепитав її Ленґдон. — Відступу не буде.

— Роберте, — відказала вона, — я тебе сюди втягла, і тепер ти в скруті. Вони в палаці мали нахабство використати інтернет проти тебе — і тепер я цю зброю розверну в їхній бік.

— Це точно, — погодився Вінстон. — Хто живе з меча, від меча й загине.

Ленґдон не одразу повірив своїм вухам. «Комп’ютер Едмонда справді перефразував Есхіла?»[67] Чи не відповіднішими тут були б слова Ніцше: «Хто змагається зі страховищами, тому слід стерегтися, щоб самому не обернутись на страховище»[68]?

Не встиг Ленґдон якось іще її застерегти, як вона вже йшла коридором з телефоном Едмонда в руці.

— Знайди пароль, Роберте! — гукнула вона через плече. — Я зараз повернуся.

Ленґдон провів її поглядом — жінка зникла у вузькій вежі, гвинтові сходи якої виводили на відомий своєю небезпечністю дах Каси Міла.

— Обережно! — крикнув він їй.

Сам-один у квартирі Едмонда, Ленґдон окинув поглядом зміїстий коридор і спробував дати раду з тим, що його оточувало в цьому місці: вітрини з химерними предметами, цитата в рамці про те, що Бог помер, безцінне полотно Ґоґена з тими самими питаннями, які Едмонд цього вечора порушив: «Звідки ми? Куди ми прямуємо?»

Поки що не було навіть гіпотетичного натяку на відповідь. Поки що пошуки в бібліотеці дали Ленґдонові лиш одну потенційно дотичну до справи книжку — «Загадкове мистецтво»: альбом із фотографіями різних таємничих споруд, як-от Стоунгендж, фігури острова Пасхи, велетенські «пустельні малюнки» в Наска, які можна роздивитися лише з великої висоти.

«Не дуже помічна книжка», — розважив він і продовжив пошуки.

Сирени надворі наближалися.