Сарек

Розділ 4　

Сімон відкинувся на спинку крісла, простягнув довгі ноги під столом й одним духом спорожнив келих.　

— А ви коли збираєтеся одружуватися? — запитав він брутальним тоном, не дивлячись ні на мене, ні на Генріка. Всі засміялися. Ми щойно говорили про спільних друзів, які збиралися одружитися дещо пізніше восени. Нас усіх запросили на весілля.　

Генрік усміхнувся й жартівливо скривився, ніби запитання було дуже болючим.　

— Сьогодні чудова погода, чи не так? — невимушено сказав він, беручи пляшку вина. — Кому ще долити?　

Усі засміялися ще голосніше. Генрікова клоунада спрацювала. Ніхто не міг повірити, що це дійсно дуже делікатне для нас питання, якщо він міг так легко та просто жартувати із цього приводу.　

— Терплячість — ключ до щастя, і все таке інше, — додала я з усмішкою.　

— Бла-бла-бла, — сказав Сімон, і я зрозуміла, що він був п’яніший, ніж зазвичай.　

Він був співвласником юридичної контори, де я працювала, і ми разом кілька разів брали участь у запливі між островами від Сандхамна до Уто. Його дружина Йеннефер, яка керувала відділом зв’язків із громадськістю в компанії, зареєстрованій на фондовому ринку, кинула на нього запитливий погляд. Очевидно, вона зробила той самий висновок, що й я.　

— Генріку? — провадив далі Сімон. — Ти з тих, хто полюбляє тягнути кота за хвіст? Як ти думаєш, невже ти зможеш знайти когось кращого за Анну?　

— Сімоне, — сказала Йеннефер.　

— Що?　

— Та заспокойся.　

— Абсолютно без проблем, я заспокоюся. Іноді нам усім потрібно заспокоїтися, але, з іншого боку, іноді нам потрібно прискоритися. Особливо, якщо, наприклад (я говорю тут гіпотетично, достоту гіпотетично), тож якщо, наприклад, ви заручені вже кілька десятиліть і…　

Наші голоси — мій, Йеннефер, Еріки та Улофа злився в єдиний хор протесту, який, врешті, заглушив голос Сімона. Генрік дивився на стіл. Він і далі посміхався, але очі його були холодними.　

Еріка кинула на Генріка стурбований погляд. Колись вони разом працювали на юридичному факультеті в Уппсалі. Сьогодні ж вона займала посаду професорки в Содерторнському університеті. У нашому дружньому колі вони з Улофом були єдиною парою, яка мала дітей.　

— Сімоне, — знову сказала Йеннефер, і цього разу її тон був дещо різкішим.　

— Гаразд, добре, вибачте, але я просто намагаюся докопатися до суті того, що нас усіх дуже дивує.　

Я скинула оком на Генріка.　

— Що ж, ще одну особу ми можемо викреслити зі списку гостей, — сказала я весело.　

Генрік зустрів мій погляд.　

— Що? Який ще список гостей? — поцікавився Марк. Вони з Валле курили на балконі й щойно зайшли. Марк керував фондом у банку, якому наша юридична контора допомогла з великими придбаннями, а Валле, його чоловік, був хореографом.　

— Сімона не запрошено на наше весілля, — повідомила я йому.　

— То ви призначили дату? — запитав Марк.　

Я просто похитала головою.　

Еріка звернулася до Генріка, прагнучи допомогти нам змінити тему:　

— Цього року збираєтеся в гори?　

— Так, ми вирушаємо через тиждень.　

— Знов із… забула, як її звати.　

— Мілена. Так, з нею.　

— Чи знаєте ви, що в горах можна одружитися? — втрутився Сімон, але цього разу ніхто не розсміявся. Він перегнув палицю, і зараз його зауваги не смішили, а радше дратували. Йеннефер мовчки зиркнула на нього.　

Я спіймала погляд Генріка й швидко додала:　

— І, можливо, ще з однією людиною.　

Я хотіла відійти подалі від теми нашого весілля, до того ж сподівалася, що розмова про нового хлопця Мілени буде всім цікавою. Проте Генрік дивився на мене похмуро.　

— О, і хто це? — запитала Еріка.　

— У Мілени тепер є хлопець.　

Марк насупився:　

— Нумо нагадайте мені — хто така та Мілена?　

— Таж ти зустрічав її у нас кілька разів, — відповіла я йому. — Це наша давня подруга ще з Уппсали. У неї світло-каштанове волосся, і вона нижча за мене на зріст.　

— Я тепер пригадую. Мовчазна така, трохи загадкова.　

— То не її бува ти намагалася звести разом із Трулсом Кофоєдом? — здивувався Сімон.　

— Та ні, просто одного разу я посадила їх поруч за обідом.　

— Вона завжди була самотньою, чи не так? — поспитався Марк.　

Генрік виглядав роздратованим:　

— Ні, вона не завжди була самотньою, — буркнув він.　

— Хіба не завжди? — здивувалася я.　

— Ні, не завжди. У неї були хлопці.　

— Ну, у кожному разі, — провадила я, — вона зустріла хлопця на ім’я Якоб. Він працює в БКГ і, здається, багато часу проводить у горах, тож вона запитала, чи може він поїхати разом із нами.　

— Але ви з ним ніколи не зустрічалися? — насупивши брови, запитав Марк.　

— Ні, — кинув Генрік.　

Еріка звернулася до Улофа:　

— БКГ — чи то не там працює Юссан?　

— Саме там. Яке прізвище того хлопця?　

— Тессін. Якоб Тессін.　

Улоф на мить замислився.　

— Я кілька разів ходив разом із Юссаном випити після роботи. Якоб… ім’я здається знайомим. Знаєш приблизно, який він на вигляд?　

— Високий і темноволосий, — відповіла я. — Хто такий Юссан?　

— Мій кузен.　

— Високий темноволосий незнайомець, — проголосив Сімон дурним голосом, наче читав романтичний роман. Нікому це не здалося смішним, а найменше Генріку, який зробив великий ковток вина. Я не казала йому, що знайшла Якоба у фейсбуці й бачила його фотографії.　

— Мені здається, я міг його бачити, — сказав Улоф. — Дуже знайоме ім’я.　

— То чи не міг би ти поспитатися у свого кузена, що він за один? — попросила я.　

— Без проблем. Якоб Тессін?　

— Саме так.　

— То що ви вирішили? Ви дозволите йому приєднатися? — запитала Еріка.　

Я вже пошкодувала, що підняла цю тему. Ми з Генріком не закінчили це обговорювати, і тепер наші напівп’яні друзі — а якщо казати про Сімона, то геть п’яні — перебиратимуть «за» і «проти». Я зрозуміла, що Генрік може здатися невеликодушним і дріб’язковим.　

— Ми ще не вирішили, — відповіла я. — 3 одного боку, Мілена ніколи раніше не запитувала, чи може вона взяти когось із собою. Та й мені довелося відкласти цьогорічну поїздку, тому що влітку я працювала, і вона не заперечувала. Тому сказати «ні» мені якось незручно. З іншого боку… компанія у горах дуже багато важить. Ми всі троє дуже добре знаємо одне одного, а тепер нам, можливо, доведеться миритися з присутністю зовсім незнайомої людини. Це геть не те саме.　

Еріка кивнула:　

— Про мене, дещо дивно з боку Мілени навіть запитувати про те.　

«Звісно, ти пристаєш на бік Генріка, — роздратовано подумала я. — Ви завжди граєте в одну дудку». Але насправді було несправедливо так думати, адже Еріка поняття зеленого не мала хто з нас двох якої думки.　

— Так, але якщо цей хлопець любить гори… Я не думаю, щоб Мілена запросила б когось негідного.　

— Ну, ми не збираємося вирішувати це питання сьогодні ввечері, — різко сказав Генрік. Усім було видно, що він роздратований.　

— Ти маєш цілковиту слушність, — м’яко сказала я, намагаючись згладити ситуацію. — Кому каву, кому чай?　

Шум голосів пролунав у відповідь. Усі були раді змінити тему. За винятком Сімона. Він одним духом вихилив уміст склянки.　

— Якоб Тессін — звучить як довбаний задрот.　

Ніхто не засміявся.