Незвичайні пригоди бурсаків

Хитра робота

Нудно бурсакам сидіти, мов у неволі, та ждати хтозна-чого. Особливо нудився Самко, а Маркові начебто й байдуже, а все ж і йому робилося невесело, дивлячись на сумного побратима. Уже коли Самко невеселий чогось, то щось воно погано.

Розпочав Квасок готувати їжу для товариства, взялися хлопці допомагати йому, аби не сидіти дурно. Повів дідок їх до джерела в печері, звідкіль брали прозору та холодну воду, показав закуток, де складено багато рубаних дров на паливо. Побачили хлопці ще одну велику печеру, цілий склеп, а в ньому лантухи борошна, крупів, бочки з медом, сулії з вином, висіли низки сушеної риби. Усього було досить не згірше й не менше, як у ченців Братського.

Запалив дідок у печі, присіли біля нього бурсаки, Марко з люлькою, бо дав йому Квасок багатенько тютюну – такого добрячого, що він і не нюхав зроду.

Розбалакався Самко з Кваском, багато дечого почув від нього. Він їм розповів про всіх розбійників і про кожного окремо, що Старий серед них за найстаршого, керує всіма, а коли трапиться дуже важлива справа, тоді радяться всі гуртом. Товариство їхнє пробував вкупі вже п’ятий рік, хоч один рік тут не було нікого, бо ходив Старий з хлопцями в далеку дорогу на допомогу Омелькові Пугачеві, повів туди сотню добрих хлопців, а звідти повернувся з п’ятьма, і сам Старий був дуже порубаний, ледве вичухався. А оце знову зібрав товариство, тепер усіх тридцять восьмеро. Отут зараз не всі, бо деякі пішли на розвідки. Ще одно товариство, що живе в лісі під Черніговом, для того, щоб одводити ворогові очі від цього місця. Роблять, тобто грабують та нападають подалі від житла, іноді за сотню верст, а інколи й отут на Дніпрі. Селяни знають, що є десь у лісі розбійники, а проте нікому не виказують, бо не бояться розбійників, маючи їх за добрих людей, через те, що вони карають тільки самих панів, а бідним іноді допомагають.

Розповів Квасок про Старого, що він був на Запорізькій Січі та не порозумівся зі старшиною, бував у турецькій неволі. Дуже розумний та вчений Старий, уміє балакати по-лядському, по-німецькому та на всі мови на світі, учився десь на чужій стороні. Оселився він тут спершу сам, а потім поволі набрав собі товариство. Усі вони втікачі, панські кріпаки, що мусіли тікати від лютих панів. Люблять вони Старого, готові, не думавши, іти за ним у вогонь і в воду. Та й будеш любити, коли бачив петлю на шиї, а тут зустрів товариша, що не треба батька рідного.

Ось і він, Квасок, теж утік від панів, бо били його дуже й хтозна за що, а найбільше за те, що вій схожий на собаку. А хіба він у тому винен? Терпів, терпів, а потім порішив утекти, щоб повіситися, бо куди йому йти між люди з отаким видом. Він уже й було повісився у лісі, та зняли його з гілки розбійники. Вони тоді поверталися з-під Оренбургу, після того, як зраджено Пугача і тікали лісами від генерала Бібікова. Старий побачив, що висить людина, сказав зняти та, коли живий, покласти на ноші. Так вони й зробили. Це було на Сіверщині. Два місяці тікали та ховалися. Тепер йому, Кваскові, і не треба раю, коли він є, отой рай. З ним поводяться краще, як з рідним братом. Прозвали його жартливо Кваском за те, що він уміє робити з кислиць та грушок дуже смачний квас. Він тепер кухарює на все товариство, бо змалечку був на панській пекарні, то й навчився.

Найбільше зацікавило Самка з розповідання дідка, що Старий був у Січі, та ще й те, що натякнув Квасок про якусь гуртову думку всіх розбійників. Що воно за така гуртова думка, Квасок не сказав, – мабуть, якась дуже велика таємниця, розпитувати не годилося, коли сам не сказав. От і в нього, Самка, така думка, що треба тікати звідціль, бо як поживуть вони з Марком ще отут, звикнуть до цього товариства, то не схочеться, нікуди звідціль, а тоді вже не побачити їм Січі.

Здивувало Самка ще оте, що отут серед розбійників не було пияцтва. Пили всі, добре пили, а проте, як казав Квасок, знали міру. А коли хто ненароком чи вмисне впивався дуже, то за гуртовим присудом отакого пияку позбавляли келиха, тобто на протязі тижня не давали йому й понюхати п’яного меду. Сварки рідко траплялися, а коли хто розпочинав сварку, то його запитували гуртом: «Чого йому треба?» І це враз утихомирювало якогось перцюватого. А бувало й таке, що на когось з товаришів находив сум, набридало товариство, ставав млявий до роботи, то Старий, помітивши, казав, щоб той ішов кудись на час між люди, давав йому грошей на розвагу. І той зникав кудись, а потім з’являвся через якийсь час. «А що натягався, братко? Набігався, мов пес? Тепер одпочинь», – говорив жартливо такому Старий.

Пробалакали бурсаки з Кваском усю ніч, поки повернулися розбійники зі своєї роботи.

– А ви ще не спите, добрі молодці? – запитав бурсаків Старий. – От і гаразд. Звикайте міняти ніч на день, бо така наша доля. Завтра ми й вас будемо привчати до роботи.

Марко подивився байдуже, – мовляв, робота то й робота, бо не знав, яка вона саме, а Самко засмутився й зітхнув.

Подивився Старий уважно на Самка, але нічого не сказав.

– Готова в тебе вечеря? – запитав він Кваска.

Сіли вечеряти ранком. Балакали про якесь готування на Дніпрі.

З дальшої балачки добрав Самко, що надумали розбійники пограбувати на Дніпрі байдак з крамом, а для того забили на не дуже глибокому місці гострі палі, щоб на них настромився байдак та пробив дно. Половина розбійників перевдягається селянами та допомагає рятувати отого байдака, витягають його на мілке, а потім наскакують інші і починається колотнеча.

Аж ось знову одчинилися двері і з’явилися дві дивні для бурсаків постаті. Прийшов чернець у новісінькій рясі, у каптурі на голові, з вервичкою в руці, навіть аж одгонить від нього ладаном та воском, а другий – селянин у полотняній одежі, шкапових поруділих черевиках з батіжком та уздечкою в руках, так мов тільки що він одвів коня на попас.

«Оце так ускочили. Ну, та ще селянинові нічого, може, не буде, що набрів сюди, мабуть, ненароком, а ченцеві вже не виходити звідціль», – подумав Самко.

Але чого ж ця поява отаких чужих для розбійників людей не дивує нікого? Навіть на них не звертають уваги. А вони, оті, ще й посідали на ослоні, мов дома. Он чернець уже й роздягається. Сідають до столу.

Зрозумів нарешті Самко, що чернець та селянин – ті, що ходили на розвідки та підслухи.

«Ось як у них. Кому зможе спасти на думку десь там, що за ним пильно стежить, прислухається та розглядає розбійник, а не поважний чернець або селянин з батіжком? Хитра робота!» – думав Самко.

Сівши вечеряти, селянин докладно розповів, що в Чернігові навантажується купецький байдак, та коли він рушить до Києва. Він балакав з вантажниками. Чернець розповів, що на тому байдаку їхатиме монастирський скарбник, везтиме багато грошей.

Через яку хвилину ще з’явилися двоє – з них один, ну, як є сіверський купець, у добрячій чумарці нових блискучих чоботях, а другий – молодий панок, що тільки мов прибув з Москви, в оксамитовому кунтуші, довгих білих панчохах і черевичках з мідяними бляшками, на голові трикутній брилик укривав біле волосся з кіскою ззаду, при боці тонка шпага.

З оцих уже Самко не здивувався, знаючи, що й вони прийшли з підслухів.

Панок та купець передяглися, сіли до столу і розповіли про той самий байдак. Купець сказав, який крам везтимуть та скільки його, а панок сповістив, хто їхатиме на байдаці, скільки буде озброєних людей та яка зброя.

Виходило, що байдак ще десь навантажувався, а тут уже знали все про нього.