Незвичайні пригоди бурсаків

Ті, що надумали

– Ось і Вовчок, – сказав Григор, входячи в густий ліс, де було темно й удень. – Оце місце зветься Вовчком, бо тут узимку вовки купчаться.

Пройшовши трохи далі, Григор свиснув, хтось одгукнувся, а ще за декілька кроків вони опинилися серед невеликої прогалини і побачили гурток людей, переважно літніх, і декількох парубків; усі вони були озброєні хто чим, у того вила, в іншого сокира, а найбільше було озброєних довгими списами, мабуть наготував коваль Ярема. Он він і сам сидів засмаглий, держучи нову велику та блискучу сокиру з довгим держаком.

– Чи не надумали чого нового, брати? – запитав Григор.

– Надумали те, що надумали, – одповів за всіх коваль Ярема. Він витяг з кишені ключа, видно теж свіжо-зробленого, і дав Григорові.

– Повинен одімкнути, – сказав Григор, подивившись на ключа. – Гарно зроблений.

Циган посміхнувся задоволено, що його роботу похвалив Григор.

– Мій Янко зробив воском зліпок з колодки, – сказав коваль.

– Гаразд, – промовив Григор, ховаючи ключа до кишені. – Оце стільки наших братів? – запитав він, оглядаючи озброєних. – І старий Кузьма тут?.. Це вже втретє хочеш понести свою голову на смерть?.. – звернувся він до кремезного дідка, котрий держав у руці списа.

– А так, утретє. Та ще тепер не сам, а з сином, – вказав він на парубка, що теж мав списа. – Двічі я викручувався від смерті, а тепер хтозна, – сказав старий Кузьма.

– А ось і Сидір Кулик. Надумав мабуть, помститися за жінку? – запитав Григор.

Сидір Кулик, ще не старий селянин, блиснув очима і стиснув держака сокири.

– А Йван Перевозний згадав, мабуть, про свого брата, що гниє в льоху? Не забув про свого батька та хоче його визволити і Роман Чепіга, – кидав запальні слова Григор. – А Денис Кваша та Омелько Низовий, хоч молоді, а проте ранні, хочуть, мабуть, побалакати списами з панськими прибічниками та нагадати їм про своїх батьків? Соколи, не хлопці! – Небагато нас, брати, а проте зробимо за багатьох. Дивіться ж, як тільки поженуть запроданих і не буде псарів, то ввечері ідіть до замку, а потім паліть клуні за двором та наближайтеся до брами. А хто підпалить псарські двори? – запитав він Ярему.

– Підпалить мій Янко, – одповів байдужо циган, неначе справа йшла про те, щоб розпалити горно в кузні.

– Я думаю пролізти в двір, та одімкнути звідтіль браму. А коли мені не вдасться одімкнути, бо, може, мене там уб’ють одразу, тоді вже ви, брати, підготуйте вози з соломою та паліть разом обидві брами, щоб Борис з прислужниками не знали, куди й кинутися. Та обережно, брати, біля великої брами, не забувайте, що там гармата, не скупчуйтесь на містку, а краще пробігти поодинці до самої брами, а потім підтягнути воза з соломою канатом, – говорив Григор. – Та вже, коли, бува, мене не буде живого, то Ярема надумає, що робити.

Григор кивнув Самкові, і вони пішли далі лісом, обминаючи гущавину. На узліску понад берегом Сейму Григор указав Самкові на декілька чепурних хат, неподалік широкого мосту.

– Ото хати панських псарів. Вони стережуть перевозу, так що й миша не пробіжить непомітно через міст. І оті псарі з наших колись людей, а погналися за панською ласкою, поробилися панськими псами. Їм легко живеться, вони не знають панщини, а вся їхня робота – полювати з панами та катувати людей... Не хочеться вірити, що вони з чесних козаків стали катами.