Незвичайні пригоди бурсаків

Де вороги, там і друзі

– Оце напасть! І де ви тут узялися, люди добрі? – з сумним докором звернувся млинар до бурсаків після того, як зникли за деревами управитель та прислужник. – Це ви чужі й не знаєте, як воно тут. Отой Борис... та краще вже мовчати, – сказав він і зітхнув. – А ти ж то смілива яка, взивала його катом, – промовив він суворо до молодшої дівчини.

– Коли ж він кат і є, – сказала вона.

– Зате в пошані в пана. Он управитель Фрик, та й той часом потурає Борисові. Панам потрібні такі, як він. Це він або не дочув тоді, або подарував тобі ката, бо думає щось про тебе.

– Нехай краще й не думає, – одповіла вона, крутнувши головою.

– Як, забажає, то мусиш скоритися, – зауважив млинар і зітхнув ще тяжче.

– Ні, тату, ні! – ще рішучіш одказала вона.

– Так, Досю, – обізвалася й сліпа. – Краще пропасти, ніж скоритися отакому. Як була я зраділа оце, почувши, що він, катюга, наскочив на свого. Думала, що вже йому непереливки.

– А ти, сліпа, мовчала б уже про те. Біда мені з тобою, – сказав докірливо млинар.

– А хто ж осліпив мене? Я коли сплю, то лише тоді й забуваю, – промовила вона болісно.

– Мовчіть, мовчіть, – замахав руками на дівчат млинар, побачивши, що й менша дівчина збирається щось казати. – Кажу, мовчіть хоч на дворі, бо хто підслухає, тоді лихо... Куди ж оце ви йшли, добрі люди, що опинилися отут? – запитав він бурсаків. – Одежа ваша мов свята, та щось не по-святому ви зчепилися з отим... – посміхнувся млинар.

– Ішли ми, дідусю, далеко. Ішли шукати волі. А одежа в нас така через те, що ми були біля святих, – одповів Самко, побачивши зразу, що перед оцими людьми нічого критися. Він коротенько розповів, хто вони з Марком і куди йшли.

– То ви йшли шукати волі, а опинилися серед неволі. Зблудили ж ви, хлопці, та ще й дуже. Гей, мабуть, не бачити вам волі, коли забрели сюди, – сказав млинар, хитаючи головою.

– Та то ще хтозна як. Побачимо, – одповів Самко.

– Хіба що втечете. Та нелегко тікати звідціль, не знаючи дороги, бо можна натрапити в болото, де жаба цицьки дасть. Страшні навкруги болота, так що й не думайте, – попередив млинар. – Це дивно, що вам удалося пройти сюди непомітно. Мабуть, тому, що літо засушливе. А коли б ви зайшли були з сухого ґрунту, от хоч би від річки Сейму, то натрапили б на псарівські житла, а вже вас оті псарі не пустили б сюди волею, а зв’язали б та привели до панського замку. Тут отак роблять. Так що вам нікуди тікати, а до того ще й мені наробили б лиха. Хоч я й не дуже боюся, та не хотілося б клопоту, – говорив млинар.

Самко, почувши отаке, тільки потилицю почухав

– Та ми ще не надумали тікати, отже вам не буде лиха. Побачимо, що буде. За мандрівку ми вже трохи бачили дечого. Не дуже радіємо, що, натрапили сюди, та нема поки що й журитися. А що похвалявся отой прислужник, то нам не дуже страшно. Чи так, Марку?

– Авжеж, – погодився Марко.

Посміхнулися весело дівчата одважним мандрівникам. А млинар тільки хитав журливо головою.

– А що, дочки, чи не час обідати? – запитав дідок. – Просимо ж до хати, – звернувся він до бурсаків.

Хлопці, не одмовляючись, пішли до ґанку, а з ґанку в хату, услід за молодшою дівчиною, а старий з сліпою, балакаючи щось тихо, спинилися на ґанку.

Скидаючи в сінях сакви, Самко почув дещо з балачки млинаря та сліпої.

– От сміливі які, зчепилися з Борисом, – дивувався млинар.

– Коли б усі такі, то не погинув би ніхто. Я бачу серцем отих людей. Вони такі, що не дадуть себе на поталу, – говорила сліпа.

– А я кажу тобі, хоча мені їх і шкода, а гнитимуть вони в льоху. Уже я Бориса знаю, – упевняв млинар.

Самко далі не слухав, бо пішов у хату. Він знав, що їм з Марком довелося отут набути страшного ворога і разом зустріти гарних людей – млинаря з дочками.

Весела та чепурна і всередині млинарева хата: підлога така чиста, мов тільки вчора вистругана; чисті лави аж блищать, на столі біла скатертина, на вікнах збоку рушники гаптовані, піч квітками розмальована. Он ще й друга світлиця; видно в одчинені двері, що там лави та підлога заслані килимами, а на кроснах розіп’ятий рушник з майстерним візерунком. Скрізь у всьому була чепурність та охайність.

Запросила дівчина гостей сідати. Увійшли в хату й сліпа з млинарем, запрошують бурсаків до столу. Посідали всі мовчки, обідати.

– Їж, голубе, їж. Не соромся, – казав млинар Маркові, бачачи, що він добре їсть, але поглядає на Самка. – Їж добре. Риба в нас своя, молоко теж, а хліба досить, самі мелемо.