Незвичайні пригоди бурсаків

Хто такий Григор

Уже коли добре припікало надворі сонце, збудив млинар бурсаків снідати. А після сніданку, коли старий пішов до млина, а Марко вклався знову спати, Самко сів у садку біля сліпої, розповів їй про свої пригоди з Марком, а потім почав розпитувати її про Григора.

Сліпа розповідала все, що знала про нього. Батько Григора був у Січі за коваля, був такої дужої сили, що брав на плече гармату. Він отут перший повстав супроти пана і загинув першим. За ним услід умерла і його дружина. Григор лишився без батьків, його взяли до панського двору, щоб він грався з паничем. Панича вчив грамоти дяк, а Григор прислухався до того вчення і здивував дяка, прочитавши молитвослова. Довідався про те старий пан і звелів дякові, щоб той вивчив Григора гаразд, бо він почав слабнути на очі і хотів мати свого читця. Але Григор, пройшовши дякову науку, схотів ще більшої та й утік не куди – аж у Москву. Тут його не шукали, подумали, що його десь засмоктало в болоті. Але він там, у Москві, добувся до розумних людей, почали вони його вчити, він їх дивував своїм розумом. І один з них надумав сповістити нашого пана про Григора та просити його, щоб дав змогу Григорові вчитися вільно. Але пан послав прикажчика, і той спровадив сюди Григора. Не схотів пан, щоб його раб вийшов на вченого, і поставив біля себе за прислужника. Була чутка, що оті вчені люди в Москві зверталися до самої цариці, щоб звільнити Григора. Але пан уперся, що його раб Григор підлого роду і бунтівницького кодла, а до того злодій і п’яниця, та й ще хворий на чорну хворобу.

– Засумував був дуже Григор, коли його привезли з Москви, хотів повіситися, та ми його розважили гуртом. А молодий панич хоч і ненавидить Григора за його розум, чи, може, чує духом у ньому найбільшого, потайного ворога, а проте, іноді й послухає Григорового слова, хоч таке буває дуже рідко. Пан вірить найбільше Борисові та Петруні, бо один катує людей, а другий ходить на підслухах. А всі люди – від старого до малого – люблять Григора, хоч і не виявляють того, щоб не було йому погано. Оце він надумав, хоч самому пропасти, а розворушити людей, зняти повстання та ослобонити з льохів в’язнів. Є в нього друзі-однодумці, що підуть за ним на смерть.

Самко, слухаючи про Григора, вже не дивувався з його розуму і тільки не міг збагнути, що він такий непоказний з себе, несхожий зовсім на лицаря-вояку, надумав отаке діло.