Незвичайні пригоди бурсаків

Що надумав Григор

Перебрівши на мілкому Сейм, Григор з Самком опинилися знову на Страшній леваді, де, ждучи їх, сиділи під кущем сліпа Орина, Дося та Ясько, а Марко спав у траві, держачи в обіймах товстелезного важкого дрючка. Сівши біля них, Григор розповів про все, що сталося. Засмутилися всі, а найбільше сліпа, почувши, про задурених брехнями людей.

– Нещасні вівці... – промовила сумно вона. – От коли б усі отакі, як Ярема, дід Кузьма та інші, то можна щось зробити.

– Можна б світ перевернути. Та, на жаль, не всі люди одної думки, – сказав Григор. – А втім, спробуємо хоч одне зробити. На наше щастя, наш ворог найбільший, Борис, заклопотаний зараз своїм лихом і не дуже стежить за тим, що робиться навкруги. А він, правду кажучи, хоч і щирий панський пес, а проте хитрий, його одного найважче обдурити. А коли попасти йому до рук, то це не мед. А буває іноді, що й розумний спантеличиться, як оце з ним сталося сьогодні. Я найбільше боявся, що Фрикові не вдасться обкрутити його з Гапкою, бо коли б тільки Борис згадав, що Гапка з вільної родини і непідлегла панському наказові, то й німець нічого не поробив би тоді з ним, а то, як пішло йому на лихо, то він забув про це. Ось нехай брат Самко розповідає вам, як оте все було, а я подумаю, що треба робити, бо незабаром уже вечір.

Самко розповів, що він бачив та чув з дерева. Сміялися Дося та Ясько, а сліпа Орина навіть не посміхнулася, вона тільки прислухалася в бік Григора, щоб уловити хоч самим чуттям, що з ним діється, що його турбує.

– А Петруня ще замкнутий у млині? – запитав раптово Григор.

– Там він ще й досі, – одповіла Орина. – Татко приходили, питали, що з ним робити, бо він грюкає в двері, а я сказала, щоб не відчиняли, поки ти не прийдеш.

– Чудесна річ! – зрадів Григор. – Хвала тобі, Орисю, за твій розум, – додав весело.

Зчервоніла Орина від його хвальних слів, і обличчя її стало таке гарне, що краса Досі немов погасла перед нею.

– Чудово, чудово! Це ж Петруня буде моїм входом до замку. Треба тільки додержати, його в млині, поки смеркне. А йому можна буде сказати, що млинаря не було дома, ходив, мовляв, прощатися із запроданими. Та що вже там казати, коли справа йде до вогню, – сказав Григор.

Він розказав, як саме надумав прокрастися до замку та що думає там зробити. Ужахнулася Орина, зблідла, навіть губи побіліли від жаху.

– Це ж ти підеш на смерть... – ледве чутно промовила тремтячим голосом.

– Може, на смерть, а може, на гаразд. А хоч би й так, то хіба не варто віддати життя, щоб дати побачити людям світ сонця?

– А чи багато таких, що віддадуть себе за других? – перепитала Орина. Запитала вже без суму, а навіть з погордою за того, кого вона любила ще тоді, коли мала очі, кого любить і тепер, бо не жде нічого від свого кохання.

– А може б я пішов на те? – запитав рішучо старий музика Ясько. – Мені однаково нема кого й чого лишати.

– І я такий, що з охотою! – обізвався Самко.

– Я теж! – промовив спросоння, підвівшись, Марко.

– А що ти теж? – запитав його Самко.

– Та оте, що й ти... – одповів Марко, не знаючи, про віщо навіть ішла розмова.

Усі засміялися.

– Ні, ні! Це марна втрата, – заперечив Григор. – Хто б з вас не пішов туди, то тільки б опинився в льоху, бо ви тепер уже залічені до ворогів. А в мене ще є надія, і я спробую обійти Бориса, як то кажуть, «обкрутити курячим зубом». Може, викручусь, а може, вскочу. А ви, коли маєте охоту подивитися смерті у вічі, то для того знайдеться незабаром і час, і місце.

Помовчавши трохи, Григор сказав Яськові, що він проведе Самка до того дуба, де він уже сидів сьогодні, щоб посидів ще та постежив.

– Дивися ж, брате, хоч би ти що побачив там у дворі, хоч би ти бачив, що мене там катують, убивають, то не ворушись, поки тобі не скаже коваль Ярема, що робити далі. Пам’ятай, брате, на що ми йдемо, і не схиби, не продай ненароком нашої справи. А потім Ясько й Марко підуть на допомогу ковалеві Яремі.

– Ми з Досею теж підемо до брами, – сказала сліпа.

– Тільки не наближайтеся, щоб не почули з двору. А увійдете у двір уже тоді, коли буде одчинена брама. Та ще скажете Яремі, щоб обережніше поводилися з вогнем біля льохів, бо там у комірчині є дуже багато гарматного пороху, – попередив Григор.