Незвичайні пригоди бурсаків

Облога

Запряжено вози в дворі, навантажено різним збіжжям, ось тільки б одчинити браму та рушати, коли за двором неподалеку почулися постріли.

Прибігли до брами Фрол та Янко і сповістили, що за ними оце гналися псарі. Сказав Ярема своїм хлопцям, щоб вони готувалися зустріти гостей. Добре, що є рушниці в товариства: ще заздалегідь приховав Григор зброю, а тепер вона й придалася.

Аж ось на майдані, збоку від села, з’явилися шестеро вершників-псарів. Мабуть, пан послав їх уперед на довідки. Псарі, побачивши біля брами гурток озброєних, зупинилися.

– Агей, ви, бунтівники! Наказував пан, щоб ви скорилися! Ось він їде позад нас! Ось ви знатимете! – вигукували здалеку панські посіпаки.

Коваль Ярема махнув сокирою, стрельнули хлопці на псарів; вони злякано метнулися, погнали коней і зникли.

– Тепер вони знатимуть, що й ми озброєні, – сказав Григор.

– Це вже нам нічого думати тікати зараз з двору з возами, – промовив сумно Василько. – I в дворі замкнутися – теж загибати.

Усі замислилися, не знаючи, що робити

– Вот что, братци! – забалакав Фрол. – Бєжать сейчас поздновато, а прятаться во дворє – ето попасть, как кур во щі, і оні возьмут нас всєх ізмором. А лучше, єслі би во дворє осталіся дєвкі да кто-нібудь двоє із ребят, а ми всє засядєм нєподальоку в кустах, да встрєтим как слєдуєт псарєй с вашім князем. Нам надо їх разогнать, а послє уже думать удірать. Наші монастирскіє рєбята, что ідут сюда, нам нєстрашни нікак, оні нас нє тронут. А князь с псарямі пусть думают, что ми всє сідім за стєнами во дворє. Вот что нам остайотся дєлать.

Усі погодилися на тому, бо іншого нічого неможна було надумати.

У дворі, як призначило товариство, лишилися дівчата, Самко, Ясько-музика та недавній в’язень, Пилип Косач. А всі озброєні, за порадою сіверця Фрола, пішли швидко майданом і зникли в кущах, що понад яром. Ясько та Косач стали біля хвіртки в дворі, дівчата біля запряжених коней, щоб вивести їх з двору, коли буде можна, а Самко сидів на стіні за дозорця, бо треба дивитися, що робитиметься навкруги, та бачити, кому одчиняти хвіртку.

Тихо навкруги, ніде ніщо не шелесне, мов і не готується нічого лихого. Он в далечіні, збоку від Путивля, ще по той бік мосту через річку Сейм, закуріло, мов дим, то знялася хмарою курява на дорозі, а незабаром крізь неї заманячили два берлини, а позад них теж курилася дорога довгим пасмом, наче йшло численне військо.

Через який час з’явилися на майдан десятеро вершників-псарів. Вони, не наближаючись до двору, позирали на стіни, нишпорили очима навкруги, і, погарцювавши на конях, подалися назад. Трохи згодом з яру, що від села, виїхали на майдан берлини, оточені вершниками; один порожній, бо пан-князь був на коні, а в другому берлині сиділи, немов похнюпившись, дві постаті в чорному одягові, в довгастих, наче димарі, каптурах на головах.

«Оце ченці, монастирські господарі», – подумав Самко і ліг під гарматою, щоб його не помітили.

Берлини зупинилися в холодку під берізками, а декілька вершників пробігли майданом, далі від стін, потім трохи ближче, а згодом осміліли, підбігли до самої брами. Вони не боялися гармати, бо знали що нема пороху. Стукотіли в браму та хвіртку, лаялися та нахвалялися.

Сам князь наблизився трохи до брами і гукав, щоб одчинили, обіцяв покарати тільки найбільших винуватців, а іншим усім дарувати. Почали сходитися поволі селяни, підходили до князя й, поскидавши шапки, вклонялися та щось йому казали, а він і не дивився на них, мов не бачив.

Аж ось загупотіло на майдані, з’явилося багато людей з засмаженими сонцем й вкритими пилом обличчями в сорочках, випущених поверх штанів та підперезаних ремінцями; в кожного з них були на плечах довгі дрючини, а де в кого вила та сокири. Он їм щось кажуть їхні господарі-ченці.

«Оце, мабуть, і є сіверці», – подумав Самко.

Ось один вершник, мабуть монастирський прикажчик, гукнув на сіверців, і вони посунули за ним лавою до брами та поділившись на два гурти, поставали під стіною, обабіч брами. «Оце зветься облога, – сказав сам собі Самко, визираючи з-під гармати. Кортить йому подивитися ближче на оцих сіверців. Він підсунувся на край стіни і почав роздивлятися.

Люди сіверці – як люди. Є серед них з бородами, а найбільше молодих. Видно, що дужі люди, поставні, але чогось вони не дуже веселі, особливо похмурі бородані. А он декілька парубків дивляться вгору на гармату. Які в них лагідні ясні очі. Усі сіверці русяві здебільшого, є серед них руді, а чорнявих мало.

Раптом біля Самка дзизнула куля, почувся на майдані постріл з рушниці Самко глянув, аж то стрельнув вершник. Треба ховатися під гармату. Тільки Самко сховався, коли щось загуркотіло десь за яром, там, де шлях на Конотоп. Бачить Самко, що вершники-псарі підводяться на стременах і дивляться в бік яру.

– Солдати! Солдати! – почулося на майдані.