Янголи і демони

63

Ґюнтер Ґлік тепер сам сидів за комп’ютером, а Чиніта Макрі стояла, згорбившись у тісному мікроавтобусі, і спантеличено дивилася з-за плеча колеги на екран.

— Казав я тобі, — говорив Ґлік, набираючи щось на клавіатурі, — «Брітіш тетлер» — не єдина газета, що друкує статті про цих хлопців.

Макрі нахилилась ближче до екрана. Ґлік казав правду. У базі даних Бі-бі-сі виявилося шість статей про братство з назвою ілюмінати, які ця шанована мережа подавала за останні десять років. Чорт забирай, подумала Макрі.

— А що за журналісти подавали ці матеріали? — поцікавилась вона. — Якісь халтурники?

— Бі-бі-сі не наймає халтурників.

— Але ж тебе найняли.

— Не розумію, чому ти так скептично до цього ставишся? — ображено спитав Ґлік. — Існування ілюмінатів підтверджено великою кількістю документів.

— Так само як існування відьом, НЛО і Лохнесського чудовиська.

Ґлік пробіг очима по заголовках статей.

— Чула про такого собі Вінстона Черчилля?

— Наче щось знайоме.

— Недавно Бі-бі-сі показувала біографічний фільм про Черчилля. Який, між іншим, був ревним католиком. Чи відомо тобі, що 1920 року Черчилль опублікував заяву, у якій засуджував ілюмінатів і попереджав британців про всесвітню змову проти моралі?

— Звідки ця інформація? — недовірливо запитала Макрі. — З «Брітіш тетлер»?

Ґлік усміхнувся.

— «Лондон геральд». Восьмого лютого 1920 року.

— Бути не може.

— Ось, помилуйся.

Макрі придивилась уважніше. Так і є. «Лондон геральд», 8 лютого 1920 року. Не знала цього.

— Черчилль був параноїком.

— Він був не один, — сказав Ґлік, читаючи далі. — Здається, 1921 року Вудро Вільсон тричі виступав по радіо з попередженням про посилення контролю ілюмінатів над банківською системою США. Хочеш послухати цитату з його виступу?

— Та ні, дякую.

Ґлік, однак, зачитав:

— Він сказав: «Існує сила, така організована, така невловима, така бездоганна й така всюдисуща, що коли надумаєте її осуджувати, краще робіть це пошепки».

— Ніколи нічого такого не чула.

— Може, це тому, що 1921 року ти була ще дитиною.

— Дуже дотепно. — Макрі спокійно відреагувала на цю шпильку. Вона знала, що її вік починає даватися взнаки. Їй було сорок три, і в густих чорних кучерях уже проступила сивина. Фарбувати волосся було нижче її гідності. Мати, баптистка й уродженка Півдня, привчила її до терпимості й самоповаги. Якщо ти народилася чорною, казала мати, ніколи не приховуй своєї сутності. Щойно спробуєш це зробити — втратиш усе. Іди впевнено, смійся широко, і нехай усі здогадуються, у чому секрет твого гарного настрою.

— Знаєш такого Сесіла Родса? — запитав Ґлік.

Макрі підвела голову.

— Англійського фінансиста?

— Так. Того, що заснував стипендію Родса.

— Тільки не кажи, що він теж…

— Ілюмінат.

— Туфта.

— Це інформація Бі-бі-сі. Шістнадцятого листопада 1984 року.

— Ми писали, що Сесіл Родс був ілюмінатом?

— Аякже. І якщо вірити нашій шановній корпорації, то стипендії Родса виплачують із коштів, зібраних іще кілька століть тому, щоб вербувати до лав ілюмінатів найталановитіших молодих людей з усього світу.

— Дурниці! Мій дядько був стипендіатом Родса!

— Білл Клінтон теж, — підморгнув їй Ґлік.

Макрі почала нервуватися. Її завжди дратували дешеві сенсаційні репортажі. Водночас вона знала, що Бі-бі-сі завжди ретельно перевіряє всю інформацію, яку випускає в ефір.

— А ось це ти мусиш пам’ятати, — сказав Ґлік. — Бі-бі-сі, 5 березня 1998 року. Голова парламентського комітету Кріс Муллін зажадав, щоб усі члени британського парламенту, що належать до масонів, публічно в цьому зізналися.

Макрі пам’ятала. Ця вимога згодом поширилася ще й на поліцейських і суддів.

— І що стало причиною, нагадай?

Ґлік зачитав:

— …є небезпека, що таємні масонські фракції утримують значний контроль над політичною та фінансовою системами.

— Так, справді.

— Зчинився страшний галас. Масони в парламенті обурювались. І мали на це всі підстави. Переважна більшість із них виявилися ні в чому не винними людьми, які вступили до братства лише задля налагодження ділових контактів і доброчинної діяльності. Вони поняття не мали про минулі зв’язки масонів.

— Зв’язки, до речі, не доведені.

— Не має значення. — Ґлік швидко проглядав статті. — Подивись на це. У статтях ілюмінатів пов’язують ще з Галілеєм, французькими «Guerenets» та іспанськими «Alumbrados». Тут є навіть щось про Карла Маркса і російську революцію.

— Історію часто переписують.

— Добре, хочеш щось свіжіше? Поглянь на це. Про ілюмінатів згадано в одному з останніх випусків «Волл-стрит джорнал».

Це Макрі насторожило.

— «Волл-стрит джорнал»?

— Вгадай, яка комп’ютерна гра сьогодні найпопулярніша в Америці?

— «Причепи хвіст Памелі Андерсон».

— Майже вгадала. Вона називається «Ілюмінати: Новий світовий лад».

Макрі подивилась через його плече на короткий анонс. «Компанія “Ігри Стіва Джексона” створила новий хіт… квазіісторична пригодницька розповідь про те, як давнє сатанинське братство з Баварії намагається захопити владу над світом. Гру можна знайти на…» Макрі підвела голову. Їй стало зле.

— Чому ці ілюмінати так ненавидять християнство?

— Не лише християнство, — відповів Ґлік. — Вони постають проти релігії загалом. — Ґлік гордо задер голову і вдоволено усміхнувся. — Однак із того, що я щойно почув, випливає, що до Ватикану вони затаїли особливу любов.

— Та облиш. Невже ти й справді віриш, що той тип є тим, за кого себе видає?

— Посланцем ілюмінатів? Що збирається вбити чотирьох кардиналів? — Ґлік усміхнувся. — Я дуже на це сподіваюсь.