Янголи і демони

72

Ленґдон зіскочив з риштовання й обтрусився. Вітторія чекала знизу.

— Нічого не побачили? — Він похитав головою. — Вони поклали тіло кардинала до багажника.

Ленґдон побачив, що Оліветті з кількома солдатами розстелили на капоті одного з автомобілів карту й уважно її розглядають.

— Вони шукають у південно-західному напрямку?

Вітторія кивнула:

— Там не видно жодного храму. Перший звідси — собор Святого Петра.

Ленґдон скривився. Що ж, принаймні у цьому вони сходяться. І пішов до Оліветті. Солдати розступилися, даючи йому дорогу.

Оліветті підвів голову.

— Нічого не знайшли. Але на цій карті є не всі церкви. Тільки найбільші. Усього — близько п’ятдесяти.

— Покажіть, де ми, — попросив Ленґдон.

Оліветті тицьнув на п’яца дель Пополо і прокреслив від неї пряму точно на південний захід. Пряма й близько не торкалася скупчення чорних квадратів, якими були позначені найбільші храми. На жаль, найбільші храми Рима були водночас і його найстарішими храмами… власне, тими, що вже існували на початку сімнадцятого століття.

— Я мушу прийняти рішення, — сказав Оліветті. — Ви впевнені щодо напрямку?

Ленґдон уявив янгола, що показує пальцем на південний захід, і згадав, що час спливає.

— Так, сер. Абсолютно впевнений.

Оліветті знизав плечима і знову накреслив пальцем ту саму пряму на карті. Вона перетинала міст королеви Маргарити, віа Кола ді Рієнцо, п’яца дель Різорджіменто просто до центру майдану Святого Петра. Жодних інших церков на її шляху не було.

— А чим вам не догодиться Святий Петро? — запитав один із солдатів. Під лівим оком він мав глибокий шрам. — Це теж церква.

Ленґдон похитав головою.

— Це мусить бути місце, доступне для публіки. Навряд чи собор Святого Петра зараз відчинений для відвідувачів.

— Але пряма проходить через майдан Святого Петра, — сказала Вітторія, заглядаючи Ленґдонові через плече. — Майдан цілком доступний для публіки.

Ленґдон уже про це думав.

— Але на ній немає статуй.

— А хіба там посередині не стоїть обеліск?

Вона мала рацію. На майдані Святого Петра стояв єгипетський обеліск. Ленґдон подивився на обеліск, що височів на майдані перед ними. Велична піраміда. Дивний збіг, подумав він. Але відразу ж відкинув цю ідею.

— Обеліск на майдані Святого Петра виготовив не Берніні. Його привіз з Єгипту Калігула. І він не має нічого спільного з Повітрям. — Була й інша проблема. — Крім того, у вірші сказано, що стежка прокладена крізь Рим. Майдан Святого Петра належить до Ватикану. Це вже не Рим.

— Залежно кого спитати, — втрутився інший гвардієць.

Ленґдон підвів голову.

— Що ви сказали?

— Це спірне питання. На більшості карт майдан Святого Петра показано як частину Ватикану, але, оскільки він розташований поза мурами міста, римські чиновники вже багато століть заявляють, що він належить до Рима.

— Не може бути, — сказав Ленґдон. Він ніколи такого не чув.

— Я сказав це тільки тому, — додав гвардієць, — що командир Оліветті й міс Ветра запитували про скульптуру, яка б стосувалася повітря.

Ленґдон витріщився на нього.

— І ви знаєте таку скульптуру на майдані Святого Петра?

— Це не зовсім скульптура. Мабуть, не варто й говорити.

— Та ні, ти таки розкажи, — наполіг Оліветті.

Гвардієць знизав плечима.

— Я знаю це тільки тому, що зазвичай там чергую. На майдані Святого Петра я знаю кожний куточок.

— Розкажіть про цю скульптуру, — попросив Ленґдон. — Який вона має вигляд? — Він уже почав підозрювати, що ілюмінатам вистачило нахабства встановити другий вказівник просто під собором Святого Петра.

— Я проходжу повз неї щодня, — сказав гвардієць. — Вона в самому центрі — якраз там, куди йде пряма. Тому я й подумав про неї. Насправді, як я вже сказав, це не зовсім скульптура. Це радше… блок.

Оліветті вже готовий був розсердитись.

— Блок?

— Так, сер. Мармуровий блок, вмонтований у майдан. Біля підніжжя обеліска. Але він не прямокутний, а овальний. І на ньому зображений порив вітру. — Він помовчав. — Якщо висловлюватись по-науковому, то, напевно, правильно сказати повітря.

Ленґдон збентежено дивився на молодого солдата.

— Рельєф! — раптом вигукнув він.

Усі подивились на нього.

— Рельєф, — сказав Ленґдон, — це другий різновид скульптури. Скульптура — це мистецтво створення об’ємних фігур, а також рельєфних зображень. Він безліч разів писав це визначення на дошці. Рельєф — це, по суті, двовимірна скульптура, як, приміром, профіль Авраама Лінкольна на одноцентовій монеті. Інший чудовий приклад — медальйони Берніні в каплиці Кіджі.

— Bassorelievo? — перепитав гвардієць. Він ужив італійський термін.

— Саме так! Барельєф! — Ленґдон легенько постукав кісточками пальців по капоту авта. — Я про це зовсім не думав! Плита, про яку говорите, називається West Ponente — тобто «Західний вітер». Ще її називають Respiro di Dio.

— Дихання Бога?

— Так! Повітря! І це зображення вирізьбив той самий архітектор, що спроектував увесь майдан.

Вітторія розгубилась.

— Хіба Святого Петра спроектував не Мікеланджело?

— Мікеланджело спроектував базиліку! — переможно вигукнув Ленґдон. — А майдан Святого Петра — це робота Берніні!

Кавалькада з чотирьох «альфа-ромео» вилетіла з п’яца дель Пополо на такій швидкості, що ніхто й не зауважив, як мікроавтобус Бі-бі-сі, що стояв на краю майдану, рушив услід за ними.