88
Попри оглушливу сирену й поліцейську фару на даху, «альфа-ромео» промчала через міст у серце старого Рима, не привертаючи нічиєї уваги. Весь транспорт рухався в протилежному напрямку — до Ватикану, так начебто Святий Престол раптом став найбільшою атракцією в Римі.
Ленґдон сидів на задньому сидінні, і в голові у нього одне за другим виникали запитання. Він думав про вбивцю. Чи вдасться схопити його цього разу? Чи розповість він те, що їм потрібно знати? А може, вже запізно? Коли камерарій збирається оголосити людям, які зібралися на майдані Святого Петра, про небезпеку, що загрожує їм? Інцидент в архіві досі не давав спокою. Помилка.
За весь шлях Оліветті жодного разу не торкнувся гальм. Ленґдон знав, що за звичних обставин він би вже добряче перенервував. Тепер же він був наче під наркозом. Тільки пульсуючий біль у долоні нагадував, де він насправді перебуває.
Над головою пронизливо завивала сирена. І ми хочемо заскочити вбивцю зненацька, подумав Ленґдон. Зате їхали вони неймовірно швидко. Він вирішив, що ближче до церкви Санта-Марія делла Вітторія Оліветті вимкне сирену.
Тепер, коли нагодилась хвилька, щоб спокійно подумати, до свідомості Ленґдона нарешті повністю дійшла новина про вбивство папи. У це важко було повірити, хоч насправді все здавалося дуже логічним. Проникнення до табору ворога завжди було козирною картою ілюмінатів — вони перерозподіляли владу зсередини. До того ж це був не перший випадок в історії, коли папа вмирав від руки вбивці. Чуток про зраду ходило безліч, однак за відсутності розтину нічого не можна було довести. Донедавна. Не так давно науковці домоглися дозволу просвітити рентгеном гріб папи Селестина V, який, за чутками, помер від руки свого нетерплячого наступника, Боніфація VIII. Дослідники сподівалися виявити на знімках якийсь натяк на злочин — приміром, зламану кістку. Неймовірно, але рентген засвідчив, що в голову папі забили десятидюймовий цвях!
Ленґдон пригадав газетні вирізки, що їх уже багато років тому прислали йому колеги, які теж цікавились ілюмінатами. Спершу він подумав, що з нього вирішили поглузувати, і пішов до гарвардської бібліотеки, щоб з’ясувати, чи ці статті автентичні. Неймовірно, але виявилось, що вони справжні. Відтоді він завжди тримав їх на видному місці як зразок того, що навіть респектабельні медії часом переймаються параноєю щодо ілюмінатів. Раптом підозри преси здалися йому зовсім не такими вже й параноїдальними… Ленґдон і досі чітко пам’ятав ці статті.
БРИТАНСЬКА РАДІОМОВНА КОРПОРАЦІЯ10
14 червня 1998 року
Папа Іван Павло І, що помер 1978 року, став жертвою змови масонської ложі Пі-2… Таємне товариство Пі-2 вирішило вбити Івана Павла І, зрозумівши, що він рішуче налаштований звільнити американського архієпископа Пола Марсінкуса з посади президента Банку Ватикану. Раніше банк підозрювали в сумнівних фінансових операціях з масонською ложею…
НЬЮ-ЙОРК ТАЙМС
24 серпня 1998 року
Чому покійного Івана Павла І знайшли в ліжку одягненим у денну сорочку? Чому вона була розірвана? На цьому запитання не вичерпуються. Медичної експертизи не було. Кардинал Вілло не дозволив зробити розтин на тій підставі, що досі ще жодному папі не проводили автопсії. Крім того, ліки, які вживав Іван Павло, загадково зникли з його тумбочки. Так само як склянки, капці й заповіт.
ЛОНДОН ДЕЙЛІ МЕЙЛ
27 серпня 1998 року
…за цією змовою стоїть підпільна масонська ложа, могутня й безжальна, що простягла свої щупальця аж у Ватикан.
У Вітторії в кишені задзвонив мобільний телефон. Несподіваний звук прогнав з голови Ленґдона неприємні спогади.
Вітторія розгубилась, не здогадуючись, хто б це міг їй телефонувати. Вона відповіла, і Ленґдон навіть на відстані упізнав різкий голос, що звучав у слухавці.
— Вітторія? Це Максиміліан Колер. Ну що, знайшли антиматерію?
— Макс? Ви вже почуваєтесь нормально?
— Я дивився новини. У них нічого не згадували про ЦЕРН і антиматерію. Це добре. Що там у вас відбувається?
— Контейнера з антиматерією ми ще не знайшли. Становище складне. Роберт Ленґдон дуже нам допоміг. Можливо, нам удасться спіймати того типа, що вбиває кардиналів. Зараз ми їдемо…
— Міс Ветро, — перебив її Оліветті, — ви вже сказали більше, ніж достатньо.
Вона прикрила телефон рукою і роздратовано відказала:
— Командире, це президент ЦЕРНу. Він однозначно має право…
— Він має право, — різко перервав її Оліветті, — бути тут і займатися цією проблемою особисто. Не забувайте, що ви на відкритій лінії. Ви й так сказали більше, ніж достатньо.
Вітторія зітхнула.
— Максе?
— Я маю для тебе інформацію, — сказав Макс. — Про твого батька. Здається, я знаю, кому він розповів про антиматерію.
Вітторія спохмурніла.
— Батько казав, що не розповідав про це нікому.
— Боюся, Вітторіє, твій батько таки з кимсь поділився. Я мушу ще перевірити деякі протоколи служби безпеки. Скоро подзвоню знову. — Він відімкнувся.
Вітторія сполотніла. Запхала телефон назад до кишені.
— Усе гаразд? — запитав Ленґдон.
Вітторія кивнула, але з тремтіння її рук він зрозумів, що це неправда.
— Ця церква біля п’яца Барберіні, — сказав Оліветті. Він вимкнув сирену і подивився на годинник. — Маємо ще дев’ять хвилин.
Коли Ленґдон зрозумів, де розташований третій вказівник, то місцезнаходження церкви пробудило в нього якісь невиразні асоціації. П’яца Барберіні. Ця назва здалася йому знайомою… От тільки невідомо, у зв’язку з чим він її чув. Раптом він згадав. Двадцять років тому під цим майданом почали будувати станцію метро, а історики мистецтва забили на сполох. Вони побоювались, що внаслідок підземного будівництва п’яца Барберіні може провалитися під вагою багатотонного обеліска, що стояв у центрі. Міська влада вирішила перенести обеліск в інше місце, а на майдані встановити невеличкий фонтан із назвою «Тритон».
У часи Берніні, збагнув Ленґдон, на п’яца Барберіні стояв обеліск! Якщо досі в нього й залишались якісь сумніви щодо місцезнаходження третього вказівника, то тепер вони остаточно зникли.
За квартал до майдану Оліветті звернув у провулок, проїхав іще трохи й зупинився. Він зняв піджак, засукав рукави сорочки і зарядив пістолет.
— Ми не можемо ризикувати, бо вас упізнають, — сказав він. — Вас двох показували по телевізору. Сховайтеся десь на протилежному боці майдану і стежте за головним входом. Я зайду ззаду. — Він витягнув знайомий пістолет і простягнув Ленґдонові. — Про всяк випадок.
Ленґдон наморщив чоло. Удруге за сьогодні йому дають пістолет. Він поклав його до кишені і тут згадав, що досі носить із собою сторінку з «Діаграми». Як він міг про неї забути? Треба було залишити її в архіві. Він уявив, як лютуватиме куратор, коли довідається, що цю безцінну реліквію тягали по всьому Риму, наче якийсь туристичний довідник. Потім Ленґдон подумав про гору битого скла й розкидані книжки і вирішив, що кураторові й без цього буде чим перейматися. Якщо взагалі архіви переживуть цю ніч…
Оліветті вийшов з авта і показав назад — туди, звідки вони приїхали.
— П’яца Барберіні там. Стежте за всім уважно, а самі не показуйтесь. — Він постукав по телефону на поясі. — Міс Ветро, перевірмо наш зв’язок.
Вітторія витягнула мобільник і натиснула кнопку, на якій було запрограмовано номер Оліветті. Телефон Оліветті беззвучно завібрував.
— Добре, — кивнув командир. — Якщо щось побачите, дайте мені знати. — Він звів курок. — Я чекатиму всередині. Цей виродок мій.
Цієї миті зовсім неподалік задзвонив інший мобільник. Убивця відповів.
— Говоріть.
— Це я, — сказав голос. — Янус.
— Вітаю, господарю, — посміхнувся убивця.
— Твоє місцезнаходження може бути відоме. Хтось збирається тобі перешкодити.
— Вони запізнились. Я вже про все подбав.
— Добре. Не ризикуй життям. Треба ще дещо зробити.
— Хто стане на моєму шляху — загине.
— Ті, що стануть на твоєму шляху, дуже добре поінформовані.
— Ви маєте на увазі американського професора?
— Ти про нього знаєш?
— Урівноважений, але наївний, — хмикнув убивця. — Недавно він говорив зі мною по телефону. З ним жінка. Здається, вона його цілковита протилежність. — Від згадки про гарячий темперамент дочки Леонардо Ветри убивця відчув легке збудження.
На мить на лінії запала тиша. Уперше за весь час убивця відчув, що господар вагається. Нарешті Янус заговорив:
— Якщо буде потрібно, убий їх.
— Вважайте, що вони вже покійники. — Убивця посміхнувся. Від думки про майбутню насолоду по тілу розлилося приємне тепло. Хоч жінку можна й приберегти як приз.
10 The British Broadcasting Corporation — BBC.