Янголи і демони

94

Кардинал Мортаті, приголомшений, як і всі інші присутні в Сікстинській капелі, намагався осягнути зміст почутого. При світлі свічок камерарій щойно повідав їм історію такої страшної ненависті й зради, що Мортаті всім тілом затремтів. Камерарій говорив про викрадених кардиналів, кардиналів із таврами на грудях, убитих кардиналів. Він розповів їм про ілюмінатів — ця назва пробудила в душах забутий страх — про відродження цього давнього ордену і про його обітницю помститися Церкві. Із болем у голосі камерарій говорив про покійного папу… що став жертвою отруєння. І насамкінець, майже пошепки, він розповів про новий небезпечний винахід — антиматерію, яка загрожувала менш ніж за дві години знищити весь Ватикан.

Коли він скінчив, було таке враження, наче сам сатана висмоктав із Сікстинської капели все повітря. Ніхто не ворухнувся. Слова камерарія повисли в темряві.

Єдиним звуком, який чув тепер Мортаті, було протиприродне в цих стінах гудіння телевізійної камери. Ще ніколи під час конклаву в Сікстинській капелі не з’являлося відеокамер. Але на цьому наполіг камерарій. На величезний подив кардиналів, він увійшов до каплиці в супроводі двох репортерів Бі-бі-сі — чоловіка й жінки — й оголосив, що його офіційне звернення транслюватимуть у прямому ефірі на весь світ.

Тепер камерарій вийшов уперед і промовив просто в камеру:

— Я звертаюся до ілюмінатів і до всіх тих, хто займається наукою. — Він на мить замовк. Голос його лунав рішучо: — Слухайте мене уважно. Ви виграли війну.

Тиша, здавалося, сягнула найдальших куточків Сікстинської капели. Стало так тихо, що Мортаті чув розпачливі удари власного серця.

— Коліщата крутяться вже давно, — сказав камерарій. — Ваша перемога була неминуча. Ще ніколи це не було так очевидно, як тепер. Наука стала новим богом.

Що він верзе! — вжахнувся Мортаті. — Він що, збожеволів? Його ж слухає весь світ!

— Медицина, електронні системи зв’язку, польоти в космос, маніпуляції з генами… Саме про ці чудеса ми сьогодні розповідаємо своїм дітям. Ці чудеса ми вважаємо доказом того, що наука з часом відповість на всі наші запитання. Давні історії про непорочне зачаття, неопалиму купину та моря, що розступаються, більше нікому не потрібні. Бог безнадійно застарів. Наука перемогла. Ми здаємося.

По Сікстинській капелі прокотився збентежений гомін.

— Але перемога науки, — знову заговорив камерарій, уже упевненіше, — дорого коштувала кожному з нас.

Тиша.

— Можливо, наука й звільнила нас від хвороб та важкої виснажливої праці. Правда й те, що вона створила безліч технічних пристосувань нам для розваги і зручності. Але завдяки їй ми залишилися у світі, де не буває чудес. Ранкова зоря — це для нас просто хвилі й частоти. Безмежно складний усесвіт розпався на математичні рівняння. І навіть наша людська гідність знищена. Наука заявляє, що планета Земля і всі її мешканці — це лише піщинка у величній схемі всесвіту. Космічна випадковість. — Він помовчав. — Навіть ті технології, що мали б нас об’єднувати, насправді роблять протилежне. Кожний із нас має електронний зв’язок з усією земною кулею, однак ми почуваємося страшенно самотніми. Ми всюди бачимо насильство, розколи, зраду. Скептичність стала чеснотою. Цинізм і вимагання доказів стали ознакою просвітленого мислення. То чи варто дивуватися, що тепер люди почуваються нещаснішими й безпораднішими, ніж будь-коли в історії? Хіба для науки є хоч щось святе? Наука шукає відповідей, досліджуючи наші ембріони. Наука навіть наважується змінювати нашу ДНК. У пошуках істини вона розбиває Божий світ на дедалі менші частинки… а знаходить тільки нові запитання.

Мортаті слухав з німим благоговінням. Камерарій його загіпнотизував. У всіх його жестах відчувалась така сила, якої Мортаті ще не бачив у Ватикані ні в кому. Голос звучав переконаністю і глибоким сумом.

— Вікова війна між наукою й релігією закінчилась, — казав камерарій. — Ви перемогли. Але перемогли нечесно. Ви перемогли не тому, що знайшли відповіді на одвічні запитання. Ви просто змінили наше суспільство так докорінно, що істини, які колись слугували нам дороговказом, утратили сенс. Релігія не встигає за наукою. Науковий поступ постійно прискорюється. Він, як той вірус, живиться сам собою. Кожний науковий прорив уможливлює кілька нових проривів. Людству потрібні були тисячоліття, щоб перейти від колеса до автомобіля. Зате шлях від автомобіля до космічного корабля ми подолали лише за кілька десятиліть. Науковий поступ ми тепер вимірюємо тижнями. Процес виходить з-під контролю. Прірва між нами дедалі глибшає, і, відмовившись від релігії, люди опиняються в духовній пустці. Ми відчайдушно шукаємо точку опори. Повірте мені, ми справді гостро її потребуємо. Ми бачимо НЛО, встановлюємо контакт з істотами з інших світів, викликаємо духів, відсторонюємося від земних турбот — усі ці ексцентричні ідеї мають видимість науки, але ж насправді вони відверто нераціональні. Це крик відчаю сучасної душі, самотньої й стражденної, скаліченої власним просвітленням і нездатністю бачити сенс ні в чому, крім технологій.

Мортаті аж посунувся вперед на стільці. Він та інші кардинали, а також багато людей у цілому світі, затамувавши подих, слухали кожне слово цього молодого священика. Камерарій говорив без пафосу й без сарказму. Він не цитував Святого Письма й не згадував Ісуса Христа. Він говорив сучасною мовою, чистою й неприкрашеною. І здавалося, що ці слова ллються з вуст самого Бога. Камерарій проголошував давні істини сучасними словами. Цієї миті Мортаті зрозумів, чому покійний папа так високо цінував цього молодого чоловіка. В епоху байдужості й цинізму, коли місце Бога зайняв технологічний поступ, такі люди, як камерарій, реалісти, що вміють достукатися до наших душ, були єдиною надією Церкви.

Камерарій заговорив із більшим запалом:

— Ви кажете, наука нас порятує. А я кажу, що наука нас зруйнувала. Від часів Галілея Церква завжди намагалася сповільнити нестримний поступ науки — іноді неналежними засобами, але завжди з добрими намірами. Однак спокуса надто велика, щоб людина змогла перед нею встояти. Прошу вас, люди, озирніться. Наука не дотримала своїх обіцянок. Вона обіцяла нам ефективність і простоту, а натомість ми маємо забруднене довкілля й хаос. Ми зневірений і ошалілий вид… що котиться вниз назустріч загибелі. — Камерарій кілька хвилин помовчав, а тоді суворо подивився просто в камеру. — Що це за бог, який зветься наукою? Що це за бог, який дає людям владу над природою, але не каже, що з цією владою робити? Якими моральними принципами керуватися? Що це за бог, який дає дитині вогонь, але не каже, як із ним поводитись? У мові науки немає таких понять, як добро і зло. Книжки з фізики кажуть нам, як створити ядерну реакцію, однак не містять розділу, який би нас запитував, добре це чи погано.

Науці я хочу сказати одне: Церква стомилась. Нам дедалі важче наставляти вас на праведний шлях. Наші ресурси вичерпалися від намагань зберегти рівновагу у світі, тимчасом як ви сліпо женетеся за дедалі меншими чипами й дедалі більшими прибутками. Ми не запитуємо, чому ви не керуєте собою. Ми знаємо, що це вже неможливо. Ваш світ рухається так стрімко, що варто вам зупинитися бодай на мить, щоб обміркувати наслідки своїх дій, як хтось спритніший миттю вас обжене. І тому ви не зупиняєтесь. Ви розповсюджуєте зброю масового знищення, а папа їздить по всьому світу і вмовляє керівників держав бути обачними. Ви клонуєте живих істот, а Церква просить нас подумати про моральні наслідки наших дій. Ви переконуєте людей спілкуватися за допомогою телефонів, відеоекранів і комп’ютерів, а Церква відчиняє вам свої двері та запрошує спілкуватися особисто, бо це для нас найприродніше. Ви навіть убиваєте ненароджених дітей буцімто задля досліджень, які згодом дадуть змогу рятувати життя. І знову-таки, саме Церква розвінчує цю злочинну аргументацію.

І, попри це все, ви звинувачуєте Церкву в невігластві? Але хто більший невіглас? Той, хто не може пояснити наукової суті блискавки, чи той, хто не схиляється перед її божественною силою? Церква намагається до вас достукатися. До кожного з вас. Але чим більше ми намагаємося, тим сильніше ви нас відштовхуєте. Покажіть нам доказ, що Бог існує, кажете ви. А я вам відповідаю: візьміть свої телескопи й подивіться на небо. А тоді скажіть, хіба таке могло виникнути без Бога?! — В очах у камерарія заблищали сльози. — Ви запитуєте, який вигляд має Бог. А я відповідаю те саме. Невже ви не бачите Бога у своїй науці? Як можете Його не помічати? Ви ж стверджуєте, що якби сила тяжіння чи вага атома були хоч на йоту іншими, то всесвіт складався б лише з мертвого туману, а цих дивовижних небесних тіл не було б і сліду. І в цьому ви не вбачаєте руки Божої? Невже справді легше повірити, що ми просто витягнули з колоди щасливу карту? Одну на багато мільярдів? Невже ми так духовно зубожіли, що ладні радше вірити в математичну неможливість, аніж у силу, могутнішу від нас?

Вірите ви в Бога чи ні. — Тепер камерарій ретельно добирав кожне слово. — Послухайте те, що я зараз скажу. Якщо ми як біологічний вид перестанемо вірити, що існує сила, могутніша від нас, то водночас ми втратимо й почуття відповідальності. Віра… будь-яка віра… — це переконання, що існує щось таке, чого ми ніколи не зрозуміємо і перед чим відповідальні… З вірою ми відповідальні одне перед одним, перед собою й перед вищою істиною. Релігія недосконала, але тільки тому, що й людина недосконала. Якби весь світ подивився на цю Церкву так, як дивлюся я… тобто не обмежуючись лише ритуалами… то він побачив би сучасне диво… братство недосконалих, простих душ, що прагнуть лише бути голосом милосердя у світі, що мчить стрімголов невідомо куди. — Камерарій кивнув у бік колегії кардиналів, і операторка Бі-бі-сі інстинктивно спрямувала камеру на них. — Мабуть, ми безнадійно застаріли. Мабуть, ці чоловіки — динозаври. Так само як і я. Хіба світові потрібний голос, що виступає на захист бідних, немічних, знедолених? На захист ненародженої дитини? Хіба нам потрібні такі люди, що — хай і не досконалі — присвячують усе життя тому, щоб переконати кожного з нас дотримуватися принципів моральності й не збиватися зі шляху?

Мортаті зрозумів, що камерарій — свідомо чи ні — щойно зробив блискучий хід. Показавши світові кардиналів, він оживив Церкву. Місто Ватикан — це вже не просто комплекс будівель, а люди — такі, як камерарій, що присвятили життя служінню ідеї добра.

— Сьогодні ми опинилися на краю прірви, — вів далі камерарій. — Ніхто з нас не може дозволити собі залишатися байдужим. Хоч би як ви називали це зло — сатаною, корупцією, аморальністю… Темна сила живе і з кожним днем множиться. Не забувайте про це. — Камерарій стишив голос майже до шепоту, і операторка з камерою підійшла ближче. — Хоч ця сила й могутня, її можна здолати. Добро може перемогти. Слухайтеся своїх сердець. Слухайтеся Бога. Разом ми зможемо відійти від краю цієї прірви.

Нарешті Мортаті зрозумів. Ось де причина. Камерарій перервав конклав, бо іншого виходу в нього не було. Тепер він відчайдушно благав про допомогу. Камерарій звертався і до друзів, і до ворогів. Він умовляв усіх — і прибічників Церкви, і недругів — побачити світло й зупинити це божевілля. Хтось із тих, що його слухають, неодмінно збагне всю абсурдність цієї змови і прийде на допомогу.

Камерарій укляк перед вівтарем.

— Помолімося разом.

Уся колегія кардиналів стала навколішки й почала повторювати за ним слова молитви. За стінами каплиці, на майдані Святого Петра і по всіх куточках землі… приголомшений світ теж опустився на коліна.