Янголи і демони

103

Як завзятий гравець у водне поло, Ленґдон мав чималенький досвід підводних бійок. Запеклі сутички, що точилися під поверхнею води, невидимі для суддів, часом не поступалися найжорстокішим змаганням з боротьби. Ленґдона вже били ногами, дряпали, силоміць утримували під водою, а один роззлючений захисник, від якого той постійно вивертався, якось навіть укусив.

Тепер же, відбиваючись від нападника у крижаній воді фонтана Берніні, Ленґдон розумів, що ця сутичка не йде в жодне порівняння з підводними бійками в гарвардському басейні. Тут він боровся не за м’яч, а за життя. Вони билися вже вдруге — без суддів і без шансу на реванш. Руки супротивника притискали його обличчя до дна фонтана з такою силою, що в нього не залишалося сумнівів: його хочуть убити.

Ленґдон інстинктивно, як торпеда, рвонув уперед. Вирвись! Але нападник тримав його міцно, користуючись перевагою, якої не мав жодний ватерполіст-захисник: обома ногами він стояв на твердому ґрунті. Ленґдон спробував вивернутися й собі знайти опору. Здавалося, однією рукою вбивця тримає трохи слабше… Однак вирватися не вдавалося.

Тоді Ленґдон вирішив змінити тактику і зробив те єдине, що йому залишалося. Він перестав рватися нагору. Якщо не можна їхати на північ, то їдь на схід. Зібравши останні сили, він відштовхнувся ногами, а руками зробив гребок, як плавець батерфляєм, — тіло пересунулось уперед.

Зміна напрямку, схоже, заскочила вбивцю зненацька. Через той несподіваний ривок він утратив рівновагу й послабив хватку. Ленґдон іще раз брикнувся. Відчуття було таке, наче порвався буксирний трос. Раптом він вивільнився — видихнув з легенів повітря і щосили рвонув до поверхні. Вдихнути він устиг лише раз. З неймовірною силою вбивця знову навалився на нього, схопив за плечі і притиснув вагою тіла до дна. Ленґдон спробував стати на ноги, але вбивця зробив йому підніжку і він упав.

Він знову лежав на дні.

Ленґдон несамовито звивався під водою, усі м’язи в нього пекли. Однак цього разу його маневри були марні. Крізь бульбашки у воді він вдивлявся в дно, шукаючи пістолет. Але побачити щось було неможливо. У цьому місці бульбашок було більше. Убивця притискав його щораз глибше, у бік прожектора, прикріпленого до дна фонтана. В обличчя вдарило сліпуче світло. Ленґдон витягнув руки перед собою і вхопився за прожектор. Спробував вирватися від нападника, тримаючись за прожектор, але той був установлений на шарнірах і повернувся в нього під рукою. Ленґдон відразу ж утратив точку опори.

Убивця притиснув його ще глибше.

І тоді Ленґдон це побачив. З-під монет, що вкривали дно, виглядав вузький чорний циліндр. Глушитель пістолета! Ленґдон простягнув руку і схопив цей циліндр, але відчув під пальцями не метал, а пластик. Він потягнув його до себе й побачив, що тримає в руці схожий на змію гнучкий гумовий шланг, близько двох футів завдовжки, з якого виходили бульбашки повітря. Ленґдон знайшов аж ніяк не пістолет Оліветті. Це був один із численних spumanti… безневинних пристроїв, призначених створювати у фонтані бульбашки.

Кардинал Бадджіа лежав на дні фонтана за кілька футів від них і відчував, як душа залишає його тіло. До цієї миті він готувався все життя, однак ніколи не думав, що кінець буде саме такий. Його фізична оболонка жорстоко страждала… обпалена, побита й притиснута до дна басейну важкими залізними ланцюгами. Він нагадав собі, що ці страждання — ніщо порівняно з тим, що довелося пережити Ісусові.

Він прийняв смерть за мої гріхи…

Бадджіа чув, що неподалік б’ються. Йому нестерпно було про це думати. Його кат от-от відбере ще одне життя… життя чоловіка з добрими очима, який намагався йому допомогти.

Біль посилювався. Бадджіа лежав на спині і дивився крізь воду на чорне небо над собою. На мить йому навіть здалося, що він бачить зорі.

Час настав.

Повністю звільнившись від страху й сумнівів, Бадджіа розтулив вуста і випустив подих, який, він знав, буде останнім. Він дивився, як його душа у вигляді зграйки прозорих бульбашок відлітає до неба. Тоді рефлексивно вдихнув. Вода полилася в легені, і йому здалось, що в нього вп’ялося безліч крижаних кинджалів. Біль тривав лише кілька секунд.

А тоді… спокій.

Не звертаючи уваги на пекучий біль у нозі, убивця зосередився на американцеві, якого всім тілом притискав до дна фонтана. Покінчи з ним. Він сильніше вхопився за плечі жертви, знаючи, що цього разу Робертові Ленґдону не вижити. Як він і сподівався, опір дедалі слабшав.

Раптом тіло Ленґдона вклякло, а потім він несамовито затрясся.

Нарешті, зрадів убивця. Дрожі. Вони починаються, коли вода потрапить у легені. Він знав, що дрожі триватимуть близько п’яти секунд.

Вони протривали шість.

Тоді, як і очікував убивця, тіло Роберта Ленґдона враз обм’якло, немов здулася велика повітряна куля. Усе скінчилось. Убивця вичекав ще з тридцять секунд, щоб вода заповнила всю тканину легенів. За якийсь час він відчув, що суперник лежить на дні самостійно, без жодних зусиль з його боку. Тоді убивця відпустив його. У фонтані чотирьох рік пресу чекає подвійний сюрприз.

— Tabban! — вилаявся вбивця, вилізши з фонтана й побачивши закривавлену ступню.

Носок черевика був пошматований, а кінчик великого пальця, мабуть, відірвало кулею. Сердячись через власну необережність, він відірвав обшлаг з однієї штанини і запхав тканину в діру в черевикові. Біль стрелив у ногу.

— Ibn alkalb! — Він стиснув кулаки і заштовхав ганчірку глибше. Кровотеча поступово припинилась.

Сідаючи за кермо, убивця більше не думав про біль. Він згадав про насолоду, що його чекала. Роботу в Римі завершено. Він чудово знав, яку дістане винагороду за всі старання. Зв’язана Вітторія Ветра чекала його повернення. Убивця, навіть змоклий і наскрізь промерзлий, відчув, як у тілі наростає збудження.

Я заслужив свою винагороду.

Вітторія Ветра прокинулася від болю. Вона лежала на спині. Усі м’язи затерпли і немов скам’яніли. Вона хотіла ворухнутися, але плечі звела судома. Вітторія не відразу збагнула, що руки її зв’язані за спиною. Спершу вона нічого не розуміла. Я що — сплю? Але, коли спробувала підвести голову, різкий біль у потилиці переконав її, що це не сон.

Розгубленість переросла на страх. Вітторія розглянулась. Вона була у кімнаті з каменю — великій, гарно обставленій, освітленій смолоскипами. Якесь давнє місце для таємних зустрічей. Поряд колом стояли старовинні лави.

Вітторія відчула на тілі прохолодний вітерець. Вона побачила розчинені подвійні двері, а за ними балкон. Вітторія могла заприсягтися, що крізь щілини у балюстраді вона побачила Ватикан.