Янголи і демони

82

Секретарка директора ЦЕРНу Сильвія Боделок зголодніла й дуже хотіла додому. На її прикрість, Колер, схоже, швидко оговтався після візиту до лікарні; він подзвонив і зажадав — не попросив, а саме зажадав, — щоб Сильвія сьогодні затрималася довше. Жодних пояснень.

Сильвія вже давно навчилася не звертати уваги на несподівані перепади настрою шефа та його різні дивацтва — гнітюче мовчання, прикру звичку потайки записувати зустрічі на портативну відеокамеру, прикріплену до інвалідного крісла. Потайки Сильвія сподівалась, що одного дня Колер застрелиться на спортивному стрільбищі ЦЕРНу, яке він відвідував щотижня; але, вочевидь, шеф був до біса добрим стрільцем.

І тепер, сидячи самотньо за робочим столом, Сильвія прислухалась, як бурчить у неї в животі. Колер іще не повернувся. Якоїсь додаткової роботи на вечір він їй теж не дав. К бісу, подумала вона. Не збираюся тут нудитися і вмирати з голоду. Вона залишила шефові записку й рішуче попрямувала до їдальні, аби щось нашвидку перехопити.

Вона туди так і не дійшла.

Проходячи повз suites de loisir — низку кімнат для відпочинку з м’якими кріслами й телевізорами, — Сильвія зауважила, що в них зібралося повно працівників: вони, очевидно, пожертвували вечерею заради того, щоб подивитися новини. Відбувалося щось серйозне. Вона зайшла до першої-ліпшої кімнати. У ній були переважно байт-хеди — молоді завзяті програмісти. Побачивши на екрані телевізора заголовок, вона охнула.

ТЕРОР У ВАТИКАНІ

Сильвія слухала репортаж і не вірила власним вухам. Якесь давнє братство вбиває кардиналів? Що вони намагаються цим довести? Свою ненависть? Свою владу? Своє невігластво?

Проте, хоч як це не дивно, настрій у кімнаті був аж ніяк не траурний.

Двоє молодиків збуджено розмахували футболками з фотографією Біла Гейтса і написом: «І ХАКЕР УСПАДКУЄ СВІТ!»

— Ілюмінати! — крикнув хтось. — Казав я тобі, що це не вигадка!

— Неймовірно! Я думав, це лише гра!

— Вони вбили Папу! Чуєш? Папу Римського!

— Це ж треба! Цікаво, скільки за це дають балів?

Зі сміхом вони вибігли з кімнати.

Сильвія дивилася на ці веселощі з німим подивом. Ревна католичка, працюючи серед науковців, вона час до часу мусила терпіти антирелігійні висловлювання, але те, що влаштували ці хлопчаки, було поза межами її розуміння. Вони бурхливо раділи непоправному нещастю Церкви. Як можна бути такими безсердечними? Звідки ця ненависть?

Для Сильвії Церква завжди була чимось абсолютно невинним… місцем єднання й самопізнання… іноді просто місцем, де можна голосно співати і ніхто на тебе не витріщається. Із Церквою були пов’язані всі важливі віхи її життя — похорони, весілля, хрещення, свята — і Церква нічого не вимагала взамін. Навіть пожертви були добровільні. Її діти завжди поверталися з недільної школи піднесені, сповнені ідей, як допомагати іншим і бути добрішими. Що в цьому могло бути поганого?

Її завжди дивувало те, що так багато «блискучих голів» ЦЕРНу нездатні були збагнути значення Церкви. Невже вони справді вірять, що пересічну людину можуть надихати кварки й мезони? Чи що рівняння можуть замінити комусь віру в божественну сутність усього?

Приголомшена, Сильвія пішла далі по коридору повз інші кімнати для відпочинку. В усіх було повно людей. Вона згадала про телефонний дзвінок Колерові з Ватикану. Простий збіг? Можливо. Ватикан час до часу телефонував до ЦЕРНу — начебто з ввічливості, перед тим як черговий раз публічно засудити наукові програми ЦЕРНу. Останній раз критика Ватикану стосувалась досягнень ЦЕРНу в нанотехнологіях. Церква не схвалювала цих досліджень, бо вони могли пришвидшити розвиток генної інженерії. ЦЕРНові було байдуже. Щоразу після істерики Ватикану телефон Колера розривався від дзвінків директорів компаній, охочих купити патент на нову технологію.

— Поганої реклами не буває, — любив казати Колер.

Сильвія подумала, що, може, варто послати Колерові — хоч би де він зараз був — повідомлення на пейджер і порадити подивитися новини. Чи йому це важливо? А може, він уже все знає? Звичайно, знає. У цей момент він, мабуть, записує весь репортаж на свою чудернацьку мініатюрну відеокамеру і вперше за рік усміхається.

Сильвія йшла далі і нарешті натрапила на кімнату, де настрій у присутніх був стриманий… майже пригнічений. Тут біля телевізора зібралися найстарші й найшанованіші працівники ЦЕРНу. Вони навіть не глянули на Сильвію, коли та тихенько увійшла й опустилася в крісло.

На іншому краю ЦЕРНу в замороженому помешканні Леонардо Ветри Максиміліан Колер щойно дочитав знайдений у тумбочці біля ліжка щоденник у шкіряній палітурці. Тепер він дивився по телевізору новини. Через кілька хвилин Колер поклав щоденник на місце, вимкнув телевізор і залишив помешкання.

А у Ватикані кардинал Мортаті поніс до каміна в Сікстинській капелі наступну тацю з бюлетенями, підпалив їх — і з димаря на даху пішов чорний дим.

Два голосування. Папи не обрали.