БотакЄ

Доторки

Ми потребуємо доторку. Хоча би тому, що поза доторком нічого більше не маємо, бо все наше життя є тільки ним. Нам унеможливлена якась альтернативна форма існування. Ми не вміємо ні по-справжньому входити всередину інших структур, ні бути в них, ні ставати ними, ні бути з ними. Різноманітні поверхні перешкоджають, припускаючи лише доторк.

Тому ми є лише тоді, коли торкаємося. І лише в такий спосіб світ оживає, перестаючи бути добіркою бездоганних категорій, понять і висновків.

Тому торкаємося. Пучками пальців, дактилоскопічними узорами, пальцями, нігтями, долонями, хіромантичними лініями, передпліччями, поглядами, слухом, нюхом, животами, черепами, язиками, волосинками та повіками. Доторкаємося голосовими зв’язками, галуженням судин, вигинами мозку та фраґментами генетичного тексту.

Доторкаємося до шкіри. Є щастя і є біль, але є.

Тверді є стільки, скільки її вміщається під тілом, що лежить. Сила вітру залежить від парусності силуету. Світові води закінчуються на півміліметра далі від вібрацій зануреного тіла…

Ніщо не минає доти, доки триває чуттєвий слід на слизових і шкірі.

На місці доторку двох будь-яких площин, які належать Тобі і Мені, виникає відчуття чогось третього. Того, що недоступне мені без тебе, а тобі - без мене. Так народжується Ми, яке оправдовує наші переддоторкові існування. Адже буття є співбуттям.

Тому ми мусимо торкатися.