БотакЄ

ЯК ПЕРЕСТАВ БУТИ ПИСЬМЕННИКОМ
1

Якби моя вчителька дзен мала рацію, то все було би зовсім інакше. Було би - як вона казала - тут і тепер. Вона би була коло мене. Ми би приїхали поїздом до хати на Горі. Ми би зайшли до хати і закрили двері зсередини на ключ, не пам’ятаючи, як ми доїхали, дійшли і що було перед тим. Ми би трохи напалили і виклали з торби привезену їжу. Була б зима. Було б холодно. Були б невідомі зорі. Було би темно.

Ще холодніше - в ліжку. Піч нагріється хіба до ранку, якого тут не мало би бути, бо потяг звідси - ще затемна, до нього ще шість годин. За вікнами чорно - і нема вже нічого, крім звуків. Звуки прості: далекі пси, вітер у кроні голого горіха, мерзне земля, вода і каміння, пересуваючись, хмари затуляють щораз інші фраґменти одного і того ж сузір’я, скрипить поморожена трава, розпростовуються дерев’яні конструкції парканів, стін, цембринь і псячих буд. Твердіють сліди і скорочуються рейки колії за садом, цвяхи, позабивані в дошки, лани у криницях, які мусять досягати рівня підземних вод.

Не було би нічого. Лише лямпа з розбитим абажуром над ліжком. Якісь подушки, перини і коци. Сецесійний килимок від стіни. Срібні барельєфи голови Христа в терновому вінку і Леонардової тайної вечері. Свята родина Льоренцо Ск’ярпельоні, репродукція з двадцятих років. Найправдивіша копія чудотворного образу Матері Божої Ченстоховської, прінтед ін Полянд, 1936-го, в рамці з рештками золотої фарби, під шклом. Пейзаж Михайла Мороза: гора, багато різних дерев, весна, сніг топиться, плями білі, сині, ґранатові, бурі, бронзові, і навіть трішки зеленого. Етюд Зорія: Краків, Плянти, якась вежа, зелений каштан. Павутина по кутах. Розкладний фотель, фотель, що розкладається на ліжко. Автопортрет Шевченка, витинок з журналу, в паспарту і рамі. Овальний великий стіл посеред кімнати і чотири крісла з усіх боків стола. Голландська піч з вохровими кахлями. Колишня шухляда біля дверцят п’єца, в ній - дрова. Білі двері в іншу кімнату. Вони закриваються і тонкою латунною клямкою, і закруткою на правому верхньому куті. Дві знимки, кольорова - Папа Римський, чорно-біла - бабцина сестра сидить на лавці під яблунею. Ще один великий жіночий портрет пастеллю. Шафа із дзеркалом посередині, дзеркало трохи деформує будь-яке відображення. Канапа, накрита вицвілим і затовченим біло-червоно-жовто-чорно-зеленим ліжником. Вікна, заслонені білими полотняними фіранками. Чотириповерхова етажерка з книжками (Монтень, Український календар, ботанічні атласи, різні мапи Карпат, багатотомник Бальзака, українсько-німецькі словники, підручники із садівництва, квітникарства, фотографії, греко-римської боротьби, помології, фенології, рукопашного бою, годинникарства, Кобзар, історія середньовічної церкви, Стефаник, записники Чехова, Гамсун, Шклярський, Субтельний, Доктор Фаустус, альбом чеської фотографії з 1960 року, самвидавівський том Бродського (друкований на машинці, 1970 рік). Підлога з вузьких дощок, дуже давно мальована на червоно. Стіни цитринові. Стеля біла, але з великими тріщинами, залатаними гіпсом із синькою. Поза тим погляд найінтенсивніше фіксується на стародавньому годинникові (метр на двадцять п’ять), подібному на ратушу або каплицю, черевиках Доктор Мартінс під накасликом і шістнадцятьох залізних більярдних кулях у дворядній дерев’яній підставці на печі.

Ми би нагрівали собою ковдру, ще й дихаючи під неї, аж поки, нагріта нами, вона не почала б утримувати тепло на нашій шкірі, на шкірі моїй і її. Через виразні межі між нагрітим і холодним нам було б тісно. Якби моя вчителька дзен мала рацію… Вона була би зі мною, і не було би ніякого всюди і завжди, які є тут і тепер…