БотакЄ

Тридцять років родини С.

1. У 1921 році, коли Себастян сам прийшов до Непростих, він обрав дивну форму свободи - постійно розповідати Непростим про життя своєї родини. Унеможливити слідкування реґулярними звітами. В такий спосіб перетворюючи себе і свою сім’ю на таку собі дослідну плантацію Непростих.

Жити так, - казав Франц, - щоб не мати таємниць.

Непростих це цілком влаштовувало, і вони перестали втручатися в їхнє життя - переконалися, що Себастян експериментує з власним життям вигадливіше і безжальніше, ніж придумував би хтось із них.

2. Свої спостереження Себастян надсилав Непростим на звичайних поштових картках. Їхній тайнопис можна було назвати непрозою.

Послання не укладалися в нормальні речення, а містили скорочений запис певного визначення, яким він давав назву чомусь пережитому - подіям, враженням, дням, людям, історіям, відчуттям, ідеям, цілим мікроперіодам. Непрості розшифровували непрозу, вміючи уявляти собі навіть більше (щоправда, іноді цілком інше), ніж знав Себастян.

Поштівки він складав під каменем біля виїзду з Ялівця. Старий Беда, час від часу приїжджаючи на своєму панцернику, забирав їх і вже сам адресував Непростим - він завжди знав, де вони мандрують, і пошта чекала на них у місцях ночівлі.

3. Так тривало майже тридцять років. За весь цей час Непрості лише кілька разів приходили до Ялівця. Тоді вони довше говорили із Себастяном і самі забирали невідправлені картки.

Хронологія їх не цікавила, а для Себастяна її взагалі ніколи не існувало.

4. Він нічого не писав лише в один період - у 1934 році, коли народилася третя Анна - його дочка і внучка - і померла Анна, дочка і жінка.

5. У 1938 році, коли повстала Карпатська Україна, Непрості зробили так, як придумав Себастян, - купили великий автобус, облаштували його на бар, і Себастян з малою Анною поїхав ним у бік столиці - до Хуста. За цей час він склав для уряду Авґустина Волошина кількадесят аркушів описів гірських територій, а під час годинної зустрічі з начальником штабу Карпатської Січі полковником Колодзінським виклав докладну схему захисту краю двома сотнями правильно розміщених снайперів, особисто вибравши кожну визначену позицію.

Тим баром Себастян продовжував їздити, немов мандрівний цирк, і після окупації Карпатської України - аж до 1944 року, коли замість мадярів прийшли рускі. З цими вже не поваленсаєшся.

Себастянові ледве вдалося приписатися в Дойче Мокрій, за Кенініґсфельдом, поселившись у домі вивезеного мадярами тирольця (Автобус-бар він лишив при дорозі в Краснішорі і чув, що ціле відділення радянських розвідників пило в ньому кілька днів, а потім усі потопилися в Тересві, як тільки завели автобус і зрушили з місця).

6. Себастян з Анною жили в Мокрій найпримітивнішим життям. Їли кулешу три рази денно, Анну кликали щепити яблуні (таку добру мала руку), Себастян замовляв людям страхи. А ночами вів складну радіогру, імітуючи в етері діяльність кількох радіостанцій неіснуючої партизанської групи «Земледухи».

7. У 1949 році Анна отруїлася житніми ріжками і почала бачити Середньовіччя.

Непрості сказали, що мусить бути з ними, як тільки стане жінкою.

Власне через це Себастян не відвів Анну до родинних місць, коли їй виповнилося п’ятнадцять років.

До Ялівця вони вирушили аж пізно восени 1951 року.

Непростих енкаведисти спалили навесні.

А жінкою Анна стала в червні.

Вони прокохалися із Себастяном ціле літо й осінь безпробудно.