БотакЄ

Надмірні дні

1. Вранці Франциск прокинувся від якогось цілком незнаного запаху. Спочатку йому здалося, що сталося диво і замість очікуваної зими, яка мала принести якийсь сенс, наступила пора червневих дощів і надміру зелені. Але коли Анна зайшла під ранок до їхньої кімнати, Франц завів новий календар запахів, у якому сезони мали інший лад.

Реальність існує для тих, кому бракує Анни.

2. Себастян перший і останній раз у своєму житті кохався з жінкою, яку знав кілька годин.

Навіть в Африці було не так. Хоча жінок, які ставали його, він визначав із першого погляду, все одно завжди був переконаний, що покохатися вони не встигнуть. Хоч будуть довший час дбати одне про одного, розмовляти про дитинство і переповідати книжки таким чином, що кількість прочитаного кожним відразу ж подвоїться, давати одне одному їжу, мити і гріти тіло, показувати побачене з різних боків дороги. Лиш пізніше з’ясовувалося - в такому співіснуванні закладений один нездоланний напрям. Оскільки воно означає любов не до себе, а до іншого, то передбачає і розширення доступу на територію того іншого. І можна дійти до місця, звідки поширюватися далі можливо тільки всередину, тільки під шкіру. Так ставалося із Себастяном.

Щодо жінок, то, побачивши Себастяна вперше, у жодної не виникало нестримного бажання покохатися з ним. Невідворотність цього проявлялася поступово - досить було трохи пожити безпосередньо біля нього. Так, власне, ставалося в Африці. Зрештою, Себастян такі речі лише про Африку і знав.

Аж заночувавши в Ялівці, Себастян остаточно переконався, що його Європа існує.

3. Вночі випав сніг і почалася зима, яка того року протривала до середини квітня. Через спроможність зими бути різноманітнішою, ніж усі пори року, кожен її день був зовсім іншим. І не було два рази однаково добре.

4. Анна не могла повірити, що така неправдоподібна подібність буває - вигнуті лінії повторювалися, вгиналися або вигиналися точно вслід за вигинами і вгинами, накладалися так, що дві поверхні відчували ні себе, ні другу, а з’яву третьої, такої досконало тонкої, що згиналася, прогиналася, перегиналася самостійно.

І випадково таких єдностей не буває. Якась викінчена витонченість, витончена викінченість, яка так легко передається від одного до іншого і на кілька поколінь уперед.

Любов не передбачає взаємності, сказала Анна, і Себастян мовчав, бо усвідомив, що відповіді вона не потребує також. Йому здалося, що щось у світі зрушилося, що світ заворушився через нього. І хоча кохання не має майбутнього, не допускає використання майбутнього часу, лише з Анною він зміг уявити себе в старості.

Анна відчинила вікно. Тепер винограду неможливо було чути, бо гілки, гойдаючись, просто залітали до кімнати. Але вітер стишився не через відсутність вітроміра - почав падати такий важкий сніг, що поступово притиснув його до землі і прикрив собою. Так само врівноважено і неквапливо сніг залітав до кімнати, осідав на ліжку. Таким чином, там панувало шість рідин - слина, кров, вода зі снігу, піт, волога Анни і насіння Себастяна.

5. Вранці снідали втрьох. Мусили сидіти вряд уздовж вузького довгого стола, присуненого одним боком до вікна. Себастян майже не пахнув Африкою. А з пальців не стирався запах Анниних слизових, тому Франциск вирішував, як їм надалі сідати: він - Анна - Себастян, він - Себастян - Анна чи Анна - він - Себастян.

Анні принесли листа від старого Беди, цього разу обгортка була від того самого чаю, який вона зробила чоловікам на сніданок. Вона думала, що відписати Беді, якщо ніяких запитань у неї більше нема.

6. Тієї зими Франциск схаменувся - він не має жодної фотографії статті про себе в Ляруссі. Можна було піти в «Хамелеон» і сфотографуватися, але Франц правильно вирішив, що - оскільки варіантів статті є кількасот - навіть найкращий портрет буде випадковим. Треба було фотографуватися кожного разу, коли стаття писалася наново (Адже придумав він колись такий фільм - фотографував одну особу кожного дня в одній позі і в тому самому місці впродовж двох років, потім на різних швидкостях прокручував цей ряд еволюційних змін. А на тлі еволюції дуже виразними стають деталі).

Тож Франц удався до дивного способу не просто надолужити втрачене, а й віднайти щось цілком несподіване.

7. Після сніданку (врешті Франц постановив - найправильніше, аби Себастян завжди був посередині, змирившись із тим, що Анна сидітиме тільки біля свого чоловіка - сам він мусив бути близько від Себастяна, щоб добре було говорити про все) Франциск забрав у Анни другий ключ від кімнати Себастяна, бо кімната більше закриватися не буде, а він туди не заходитиме. Перечитав листа від Беди і сказав, що розповідав це колись Анні, бо розповів їй усе, що знав, а те, що написав старий Беда, знає. Видно, вона була замала, коли оповідався власне цей спогад, і те забулося. Якщо захоче, то зможе послухати ще раз, як він - обов’язково - оповідатиме цілу їхню історію Себастянові.

А тоді Франц витягнув з ліжка встелений там на літо зимовий кожух і пішов до готелю «Уніон», де в покої на другому поверсі вже кілька років жив єдиний у Ялівці найманий убивця.

8. Штефан дуже здивувався, коли до його номера зайшов Франц, - у Ялівці Франц міг убити будь-кого, не потребуючи наймати вбивцю, - всі його надто поважали. Штефан якраз вернувся з удалої справи в Космачі і мусив трохи попрацювати над рушницею.

Перед тим, як прийшов Франц, він уже встиг побувати на Службі Божій і навіть причаститися після неї. Але причастя не ковтнув. Приніс його в роті до готелю і заклав у дірку, зроблену попередньо в стіні свердлом. Зарядив рушницю кулею, відійшов до іншої стіни і стрілив, цілячись у дірку. Добре, що вцілив. Цей постріл Франц чув між першим і другим поверхом, їдучи в ліфті, який два робітники піднімали догори, обертаючи корбу під самим дахом. Штефан відклав зброю і почав збирати кров зі стіни. Франц відчинив двері. Тепер слід було намастити рушницю зібраною кров’ю, але Штефан не хотів того робити при Францискові.

9. Франциск швидко пояснив своє замовлення.

Він хоче, аби Штефан непомітно - як він то дуже добре вміє робити - слідкував за ним. Висліджував, як убивця. Знаходив добрі місця для стріляння і вдалі моменти для пострілу. Але замість рушниці у Штефана має бути фотокамера. Франц дає Штефанові три місяці часу. Після цього забирає сто своїх світлин і доплачує решту грошей. Головне, щоб ні Франциск, ані хтось інший його ніколи не зауважили. Почувши про розміри гонорару, Штефан охоче згодився, не дбаючи про те, що взагалі не знав, як фотокамера виглядає.

Між іншим, через цю Штефанову безвідповідальність багато людей були живими. Штефан - як то властиво українцям - постійно брав на себе зобов’язань більше, ніж міг виконати. Тому на здійснення деяких замовлень чекалося роками, а деякі просто забувалися. Але тепер Штефан розумів, що із Францом зволікати не слід. Йому казали, що Франц знає тих вісімнадцять слів, від яких дрижить рушниця, а ціль сама приходить, плачучи, і стає так, щоб у неї ціляти просто з вікна.

Франц показав, як поводитися з фотокамерою, і пішов. Штефан швиденько намастив кров’ю зі стіни цілого кріса. Знав, що то страшний гріх і він належатиме Юді, але робив так завжди, щоб рушниця ніколи не схибила. Особливо після того, як закипить кров’ю.

10. Щодня Франц брав Себастяна на прогулянки Ялівцем. Морози були сильні, і ковзанки не підтоплювалися навіть у сонячні дні. Нарешті Франц мав з ким поговорити - виявилося, що Себастян як справжний стрілець умів бачити так само багато. Здавалося, мали би бути якісь безконечні важливі розмови, бо проблема Центральної Європи - стилістична, але ні - кілька слів, показування на побачене.

Коли вони заходили до якихось барів, то пили джин, розчинений окропом, а запивали лише свіжим соком, зробленим із підмерзлих яблук, залишених восени на деревах і щойно зірваних із-під снігу.

Часом ходили до місця, де загинула найперша Анна, і Франц малював на снігу схеми щораз інших версій родинної історії. Є речі, важливіші від долі, казав він. Можливо, культура. А культура - це рід, свідоме перебування в ньому. Франциск попросив припильнувати, щоби діти Себастяна й Анни обов’язково побували на цьому місці. І ще там, де Франц зустрів Себастяна (він мало не додав сюди буковий ліс із не знищеним фільмом, але вчасно стримався, бо врешті не так багато знав про Непростих), а інші місця будуть з’являтися з часом. Адже час - це експансія роду в географію.

11. Були дні, коли Себастян брав зі собою африканську рушницю. На особливо трудних схилах нею добре підпиратися. Одного такого дня вони говорили про свої мрії. Не дивно, що Францова мрія виявилася складнішою.

Себастян мріяв бути старим, жити на маленькому острівку скелі в теплому морі, цілий рік ходити в самих парусинових штанах, але ходити мало, переважно сидіти на кам’яній лавці біля білої порожньої хатки, цілий день пити червоне вино і їсти сухий козячий сир, і дивитися на кілька кущів помідорів, а не на море, в якому купався би щоночі, поки пахнуть матіоли.

Франциск натомість мріяв про жінку з кількома парами грудей.

Раптом Себастян зігнувся, штовхнув Франца головою в живіт, Франц покотився з кучугури, а Себастян перевернувся на землі через плече і, лежачи на спині, вистрілив із забитої снігом рушниці. На далекому горбі щось дзенькнуло. Трохи полежавши, вони пішли туди і знайшли простріленого Штефана з розбитою фотокамерою.

Себастян сприйняв блиск об’єктива за відсвіт оптичного прицілу. Штефан проґавив головне: щоб тебе ніхто не побачив, - казав Франциск. А за проґавлене треба вміти відповідати.

То вже інша справа, що Франциск так і залишився без фотографії до енциклопедії. На щастя, редукція все ще його цікавила.

12. Після того випадку Анна захотіла навчитися снайперства.

13. Спочатку треба полюбити своє тіло, сказав Себастян. І місцевість, де все відбуватиметься.

Бо тіло - брама мозку.

Якщо хочеш думати правильно і швидко, брама має бути завжди відчинена.

Щоб думки могли входити і виходити вільно.

Думки - це тільки те, що профільтровується з місцевості крізь тіло і через тіло витікає.

Вільність донорно-акцепторних зв’язків.

Лежати у воді і не слухати її запаху.

Дивитися попід траву і не відчувати її смаку.

Чути поглядом, як смакує те, що відчуваєш на дотик.

Брама відчиняється лише тоді, коли її любиш.

Відчинися, ти ж завжди так гарно відчиняєшся.

Нігтями можна дряпати, але можна триматися.

Продовжуй погляд, утримуй погляд, витримуй погляд.

Переклади бажання тіла бути там, куди не досягаєш, на рушницю.

Якщо полюбиш місцевість, вона буде розповзанням твого тіла.

Стріляєш не ти, а рельєф.

Думає не голова, а тіло.

Долітає не куля, а думка.

Кожна думка є бажанням, яке зуміло ввійти і вийти через браму.

Що можеш зробити сама, роби без нікого.

Говори те, що подумалося, а думай так, як щойно відчула.

Плач від ніжності, бо інакше ніколи не будеш такою сильною.

Слідкуй за диханням, бо лише воно може встановити диктат ритму.

Постійно май на увазі дерева, вони зникають і з’являються найнадійніше.

Коли дуже втомлена, то переставай бути незламною і засинай.

Дотягнися губами до своєї середини.

Стріляти у вікно - як заглядати у вікна.

Попробуй зрозуміти, як чорні роблять джез.

Відкритість. Щедрість. Вдячність.

14. Щоби вивчити всі ці і безліч інших тонкощів мистецтва снайперства, необхідно беззастережно дотримуватися суворого режиму - постійно кохатися; і лише на відкритому повітрі. Довго, легко, сильно, швидко, ніжно, вперто, незґрабно, гарно, мудро, уважно, дуже уважно, мудро і гарно. На землі, на листі, на мосі, на деревах, під деревами, на горбах, у ямах, на вітрі, під снігом, на льоду, вздовж дороги, поперек мосту, над містом, натемно і вночі, наясно і вдень, перед, після і під час їди, мовчки і крикливо. Стояти. Ходити. Сидіти. Лежати. Так, як можна було встигнути за найдовшу зиму 1914 року.

Цілу довгу зиму, яка тривала до квітня 1914-го, Себастян з Анною майже не заходили до приміщень. Анна говорила те, що подумалося, а думала, як відчувала щойно. Вона плакала від ніжності, бо ніколи в житті не була такою сильною. Часом, коли Себастян був у ній, то здавалося, що треба ще ближче, а часом він був страшенно близьким через кілька сорочок. Коли вона згиналася, то він був переконаний, що щось змушує згинатися його. Наче навколо шкіри утворився ще один шар тугої оболонки.

Надмірні дні.