БотакЄ

Непроза

1. не говорити ж. однаково

(ж… - жінкам - Анна ще маленька, і він придумує їй ніжні назви - зауважує, що дівчинка стає неприязною, коли він звертається до неї тими словами, якими називав колись її маму - навіть дуже вдало - в оповідях, які розповідав колись своїй Анні, мусить міняти хоча б кілька слів, щоб вони сподобалися доньці - навіть якщо йдеться про прості історійки від Брема - а найголовніше, що не можна говорити того самого про кохання - не лише однакових слів чи фраз, а й повторюватися в описах відчуттів - Себастян виробляє цілий еротичний лексикон, кохаючись із трьома поколіннями своїх жінок)

2. тату на долоні

(Себастян забавляє маленьку Анну, малюючи на долонях котиків, рибок, ялинок, зайчиків і пташок - Анна годинами розглядає, як міняється малюночок, по різному рухаючи долонею - якось у барі виступає дресирувальник жаб - його жабки малесенькі, як ожини, і різнокольорові - найбільше, однак, білих - дресирувальник має тату - великий різнокольоровий ірис між лопатками, довжелезне стебло обвиває все тіло - Анна хоче тату і собі - вони довго вибирають, оглядаючи визначник рослин Карпат - Анна згадує малюночки з дитинства - але просить виколоти принаймні таку жабку, як у циркача - долоня - досить болюче місце, та Анна терпляча - татуюючи Анну, Себастян думає про лінії долі - але є речі, важливіші від неї - тату на долоні мало хто може побачити - тепер Анна вітається, піднімаючи руку - вони кохаються, Анна дивиться на долоню і складається, як жабка - після того випускає із себе повітря, яке в такім випадку входить разом із Себастяном - через кілька годин після Анниної смерті жабка втрачає колір і стає білою)

3. страх - найбільша спокуса

(Себастян до Анни - є ти, світ із тобою разом - і лише страх відриває від тебе частини і робить інший світ біля тебе без тебе - боятися хочеться)

4. витискати помаранчу в рот цитрина висихає білим (один із барних прийомів, який вони придумали - помаранчу ріжеться навпіл і наливається келішок джину - клієнт випиває джин і відразу закидає голову назад, відкривши рот - бармен витискає сік помаранчі не в склянку, а безпосередньо в рот) (Анна дуже змучена - Себастян витискає цитриновий сік їй на шкіру під ліктями, над ключицями, на животі, між сухожилля на кисті, під гортанню - сік усякає і тонізує - струмочки витікають із цитринових озерець і висихають, залишаючи густий білий слід - так само біліють пальці, якщо чистити багато цитрин)

5. б. б.; зовсім інша своя

(б. б. - без біографії - в Ялівці всі знають один одного - всі біографії відомі - у вільні дні Себастян з Анною їздять на курорти в долині Пруту - де багато чужих, де їх ніхто не знає - до Татарова, Дори, Делятина і Лугів, Микуличина, Ямної - зупиняються у випадкових пансіонатах на кілька годин - щоби лиш покохатися - розказують у поїздах і готелях про себе вигадані історії - поводяться кожен раз по-іншому - відповідно до вибраної ролі - Себастянові тоді часом здається, що з цією жінкою він щойно познайомився - так само з помешканнями - часто після нічної роботи йдуть на цілий день у порожні помешкання приятелів - пробують себе серед чужих речей, у чужих звичках, оглядають альбоми з чужими знимками - або з мовами - приходять у пастуші стаї на полонинах - говорять не по-гуцульськи - просять молока, жентиці, гуслянки, вурди, будза - слухають, як гуцули намагаються їх зрозуміти, що говорять між собою про них)

6. сімнадцять каменів уперед

(ще давно - коли Себастян вишколював доньку по-військовому - така вправа - перейти ріку по камінні, не зупиняючись ні на мить, стаючи і стрибаючи з каменя на камінь - подивившись з берега на шлях лише три секунди, спробували знов, коли друга Анна була вагітна - вона побачила і розрахувала сімнадцять кроків наперед)

7. розуміння - справа того, хто має розуміти

(це є фраґментом багаторічної дискусії між Себастяном і Непростими - вони вважають, що проблему розуміння має розв’язувати той, хто дає зрозуміти - Себастян - навпаки - бо йдеться про апріорну неможливість ідентичного розуміння - своєї точки зору він дотримується і на практиці - завжди оповідає так, як хоче, щоправда, вичерпно відповідаючи на виниклі запитання - каже, що воліє риторику ощадну, а не надмірну - значень більше, ніж слів, а не навпаки)

8. епос родинних місць

(Себастян услід за Франциском уважає, що основою кожного приватного епосу є перелік уявлень про місця, в яких відбувалася родинна історія - така собі сімейна географія рослин - у випадку останньої Анни головними вузлами епосу мусять бути Мокра, Ялівець, Чорногора, Станиславів, Прага, Африка, Львів, Трієст, Боржава, Шаріш, Болехів, Петрос, Чорна Тиса)

9. дитина вбивця

(весна 1944-го - остання весна автобуса-бару - колони вантажівок на гірських дорогах - деякі машини стоять тижнями - безпорадність управління - єдиний мотив - на Захід - солдати живуть у кузовах, удень чекають можливого від’їзду, вночі бродять околицями - кілька угорських капралів п’є цілу ніч у барі - Себастян упізнає серед них двох румунських опришків, котрі двадцять років тому відрізали голову Францові - він показує їх нишком Анні як фраґмент приватного епосу - не знати, чи могли опришки-капрали пригадати Себастяна, але ніхто нікому не каже жодного слова - вранці мадяри йдуть спати до вантажівки, а Себастян з Анною переїжджають трохи вперед - Анна просить, щоб він дуже детально оповів, як усе відбулося з дідом Францом - удень бар зачинений, Себастян кладе дитину спати і засинає сам - прокидається від відчуття, що хтось рухає його пістолет у чересі - мацає, пістолет на місці, а Анна сидить поруч і дивиться на хмари - такі прозорі, аж видно, що всередині: дрібнесенькі кульки вологи, наче ікра на водорості, коливаються на вузьких смужках густих потоків пари, все такого кольору, як підсвічений кремінь - через кілька днів хтось оповідає, що два мадяри, самі, правда, румуни, застрілилися посеред білого дня просто в машині, де спали капрали - Себастян зауважує, що в пістолеті бракує двох патронів, Анна миє шклянки - щоб убити вбивць, думає Себастян, їй треба було самій вертатися десять кілометрів)

10. дифузія, вбирати один одного, вбиратися один одним

(Себастянові відкривається теорія зворотного всмоктування - він експериментує з корінням - переносить висновки на людей - доводить, що чоловік всередині жінки не тільки випускає рідину, яку всмоктує жінка, але й сам убирає трохи жіночої вологи - за законами порожніх капілярів і сполучених посудин - Себастян вірить, що таким чином відбувається всесвітнє перемішування субстанцій, яке видається йому страшенно важливим - у кожному разі сам він прагне прийняти максимум такого екстракту)

11. коньяк з цибулевою зупою; сік з лози винограду; портер з диким медом; джин з червоними мурахами (один араб ще в Африці каже Себастянові - передовсім учи своїх синів робити їсти, вони будуть мудрими і радісними - в Себастяна нема синів, але є дочка Анна - він вчить її робити їжу: розказує, що її треба не боятися придумувати, як найкращі пригоди для себе - робити їсти для когось - завжди сенсовно, як виховувати дитину чи плекати рослини - заняття, яке вертає до безпосередності звірів і птахів, коли питання що і для чого робити ще не виникає - цікавість, яку можна дарувати - протистояння різних стихій і сутностей, які можна навчити жити разом - початок усіх смаків у рослинах - тому, що їм нема кінця, нема кінця робленню їжі - Анна почала з бару - варила портер разом із щільниками дупляних бджіл - подавала гарячу цибулеву зупу відразу після коньяку, і знову запивати коньяком по ошпареному піднебінні - кидала в шклянку джину кількадесят крилатих червоних мурашок (вірячи, що вбивати в їді не гріх), які додавали спиртові пекучості своєю кислотою - голодною весною обтинала виноград на зарослих балконах і збирала сік лози, потому розчиняючи ним ялівцівку в пропорції один до пів - і так з усім)

12. дощовий пансіонат

(під час одного з виїздів у долину Пруту Себастян з Анною зупиняються в маленькій віллі у закопанському стилі - поки вони кохаються, починається дощ - якщо такі дощі починаються, то тривають у Карпатах цілими літніми тижнями - чому я тебе сьогодні так багато хочу - питає Анна - коли вона щось питає Себастяна, то завжди робить це за звичкою по-дитячому - як донька, а не жінка - Себастян теж забуває, що Анна не дитина - відповідає просто, правдиво, старанно, образно і мудро - щоб це було зрозуміло ціле життя - людині вкрай необхідні тертя і тиск людських площин - кількість цього є наперед заданою, як кількість ударів серця - а ми так довго не - Анна підставляє різні ділянки тіла - тіло - брама душі - брама відкрита - душа відживає від доторків - слідкувати за зміною сили млаки за відкритим вікном - інакше можна не вернутися з лету - вони виходять з пансіонату - виходять з лісу - несподівано закінчується дощ - ідуть полониною - Анна хоче ще - вони кохаються у перегрітій траві під розрідженим повітрям, яке погано стримує сонячне світло - Анні так добре, що міняються площини, так, що хочеться про це завтра говорити - якщо є завтра, якщо є говорити, якщо є площини - бо вона кількаразово відсутня навіть тут і тепер - Себастяна вона забирає із собою - він так далеко в ній, що вони думають, що його взагалі не видно - птахи сідають на землю і дивляться зблизька - вони дивляться без сорому на птахів і бачать відкритість великої Анни, яка ледве вміщається в оці - вони більше не можуть віддаватися сонцю, але хочуть ще глибше - збираються (тепер Анна стає голою маленькою дівчинкою з широким ротом) туди, де може бути мокро - вони біжать до лісової вілли - може, треба якось рухатися, але дай полежати нерухомо, бо закочуюся за очима - за вікном паде дощ - я можу давати багато мокрості - лежать нерухомо і туляться - Себастян уявляє, як Анна перший раз годує таку саму дівчинку - Анна мріє, як перший раз дивиться на такого самого хлопчика - добре не тобі, не мені, не нам, а світові - ти зробив мене такою)

13. історія погляду вздовж щоки

повість губ

ціле есе в сірниковій коробці

(останній Анні кілька років - це найважчі дні 1938-го - все, що Себастян розказує малій на ніч, або погано закінчується, або втрачає сенс, бо він викидає з оповідей недитячі місця - дітям треба читати вголос, переконаний Себастян - діти мусять розглядати книжку, тата з книжкою, літери, папір з літерами - діти мусять хотіти дочекатися самому зрозуміти книжки - бо кажуть: бо так написано - побачити багато давніших голосів, щоб краще вирізнити власний - наші Лярусси вже давно скінчилися - Себастян робить дивацькі книжки - розтинає поштівки й опалітурює фраґменти, маленькі шматочки паперу складає пронумерованими купками в сірникові коробки, обписує стіни, стіл, ліжко, двері - він сам пише написане - пише різними голосами - вечорами лягає біля Анни і читає вголос історію погляду вздовж щоки, повість губ, есе в сірниковій коробці, хроніку відсутності хроніста, епос колійових станцій, казки пташиних страв, філософський трактат плюща - Анна слухає різні голоси і намагається почути свій - і справді, щось зрушилося)

14. цілувати часто

поцілунок через светр

(упродовж дня Себастян десятки разів щільно притуляється відкритими губами до вдягненої Анни і сильно і довго видихає все повітря з легенів - через светр іде тепло, і вже десь на середині видиху шкірі в місці такого поцілунку стає гаряче - якщо це робити часто, то власним теплом можна відчутно підтримувати цілованого навіть у сильні холоди - відчуття посилюються магічним значенням віддавання зсередини себе в тіло іншого чогось, що є самим життям)

15. ця недоступна структура - як мозок, як горіх, як затиснена долоня, як насіння

(на початку Себастян відчуває, що в нього розвивається певний психоз - між Аннами він не має і не хоче мати, дійсно не хоче, ніяких інших жінок - але якоїсь з таких митей розуміє, що сенсом еротики є не об’єкт, а шлях - спілкування тілесних ландшафтів - входження, проходження, перебування, повернення - диво кожного проходу - шлях, який сам провадить - всеохопність одноманітності - місце, в якому можна зустрітися з усесвітом - його психоз полягає в перебільшеній через недоступність ностальгії - навіть нейтральні ситуації він оцінює як такі, що в або поза - іноді йому аж здається, що здійснює мандрівки цим шляхом у повний зріст - просуваючись, протискуючись, перебуваючи, завмираючи, провалюючись, сковзуючи, впадаючи - лише тому, що мандрівки уявні, він думає, що живе неправильно, безбожно марнуючи подароване життя)

16. бачити Середньовіччя

(1949 рік - у горах великий голод - Анна їсть сирі зерна жита, заражені ріжками - бачить Середньовіччя, в якому відбуваються теперішні речі - відрубані голови, тортури, валки втікачів, приходи чужих, понищені лиця, широкі пояси, уроки граматики, бестіарії, музики на бенкетах, обмаль їжі, порубані ліси, засмічені ріки, мішання мов, сушені фрукти, виразкові хвороби, божевільні вистави, втрачені хроніки, рукописні апокрифи, смердючий одяг, брудне начиння, поламані руки, знищені ноги, розтягнуті сухожилля)

17. шість

(останній Анні шість років - Себастян купає її - зауважує, що чотири темніші від шкіри крапочки під ребрами і на животі є насправді недорозвиненими сосками - згадує найбільшу мрію Франциска - чи той відважився б хоч припустити - три пари грудей у його правнучки)

18. (Одну пачку карток старий Беда чомусь не забрав з-під каменя. Її знайшли аж у кінці п’ятдесятих, коли демонтували австрійські військові дороги в карпатській субальпіці. Всі до однієї поштівки були фотографіями із знаменитої у тридцятих роках чорногірської серії. Совіти ще не мали жодних карпатських видів власного друку, і ці, зняті об’єктивом риб’яче око, забрали до краєзнавчого музею у Ворохті. Написи олівцем на звороті важко було зрозуміти)

відчуття дискомфорту - це сліди попереднього смаку на слизовій, які змушують до пошуку наступного

у кожному періоді - новий слен, як нове буття; мови минають повільніше, ніж періоди. Вони накопичуються, займають дедалі більше території, витісняючи мову канонічну - нам вони більше означають. Скоро ми з А. доживемо до того, що зможемо розмовляти лише своїми фразами

літо білого вина; звикнути до австрійського зеленого вина

зустрічався з Полковником і Ярим

усі періоди проходять (бачу те вже на другій дитині і третій жінці)

добре знати, що ти є, завжди десь є

віра в те, що було в дитинстві

думати про те, як нога потрапляє між ноги і стає потертою

вона заснула коло печі з атласами рослин на колінах

коли пісяєш на мох, прибиваєш метеликів, які там сидять і вдають розгорнені листки

тепер я вже нікому не заздрю, бо бачив сльози добрості

їй можна було більше, ніж (чому деяким жінкам усе можна, може, тому, що можуть усе)

землекопи їдять руками

анімація на сонці, на хмарах, на місяці

деформація скручування

така повнота буття, що можна розчинитися всередині

(Якби можна було знати, що ці нерозшифровані послання означали - що вони означають (мої Анни не були, не будуть, а є, завжди є, так добре знати, що вони завжди десь тільки є). Якби ми знали більше людських доль, казав Себастян. Часто в цьому головна терапія баю).

Тепер підбірка листівок з Чорногорою зберігається в музеї Карпатського національного природного парку в Яремчому.