БотакЄ

905.

…коли болить голова, треба їсти горіхи. Тому що горіх подібний на череп і мозок. Таким був припис середньовічної медицини, вибудуваної за принципами аналогії. Видається малоймовірним, але декілька горіхів справді зменшує біль голови, як і квасолевий вивар може бути помічним на нирки, такі подібні на квасолини.

У ширшому сенсі аналогія - перша, найпростіша, найдоступніша і найпопулярніша фігура мислення, логіки і риторики. Найчастіше використовуваний прийом не може не давати найвищого відсотка ефективності. А це спонукає до того, щоби вдаватися до аналогії ще і ще. Нам стає легше, коли щось подібне на щось, коли щось можна порівняти з чимось і знайти або вигадати якусь подібність. Навіть трагічні та сумні речі витримуєш легше, коли знаєш, що подібне вже було і якось минулося, пережилося, розв’язалося, еволюціонувало.

Дуже кортить використовувати віднайдені аналогії в моделюванні майбутнього. Цим, здається, зловживають усі аналітики, політологи, футурологи, діагности, метеорологи, букмекери, криміналісти й ворожбити.

Я теж не можу втриматися від спроби ескізу однієї такої моделі.

Розмірковуючи про долю України, часто керуються подібністю її шляху на, скажімо, шлях Ірландії. Аналогія справді разюча. В її конструкцію не вкладається тільки недосяжне розходження української та ірландської перспективи. Навіть з урахуванням часової поправки на декілька десятиліть. Річ, напевно, в нехтуванні іншості національного характеру (того, що ірландці теж багато п’ють, теж розбрелися чужими краями, вкладаючи свої таланти в їх розвій, теж часто голодували і майже забули рідну мову, попри тисячолітню героїчну історію і традицію найпотужнішої літератури все ж виявляється замало).

Тож мене звабило (і збавило, хочеться скаламбурити) інше порівняння. Ми ж страшенно подібні на афроамериканців. Аналогій і збігів так багато, що можна говорити про певну ідентичність. (Наш незаперечний мінус - ганебно білий колір шкіри. Хоч і є особи піґментовані, все ж ми по-зрадницьки виглядаємо своїми серед європейців і безнадійно чужими серед людей, трохи темніших, кольоровіших).

Дитяча гра навиворіт - знайти двадцять подібностей у двох однакових рисунках.

Вибираємо без жодної системи. Сумні прекрасні пісні. Сміття всюди, де не слід. Барвистий безглуздий одяг. Мальовничі сідниці і груди. Щуплі хлопці, череваті дядьки і висушені діди. Жирна їжа.

Шкідливі звички. Покалічена мова. Експресивна мова. Багато вишуканих прокльонів. Не треба відкладати на завтра те, що можна відкласти на післязавтра. Монотонні моторні коломийки. Химерні казки. Мрія про Сіон. Рабство і бунт. Терпіння і старання. Гарні очі й голоси. Голі діти. Багато дітей. Відсутність філософів. Повільне пробудження. Расові теорії. Правічні орнаменти, зведені до кічу. Занедбані туалети. Свячена вода в пластикових фляшках від кока-коли. Замовляння хвороб. Спухлі на плантаціях ноги. Постійні трагічні випадки. Незбагненна прив’язаність до зброї. Золоті зуби і прикраси. Інстинктивний соціалізм. Перше покоління адвокатів, священиків, лікарів і народних учителів. Знищені архіви.

Найгордіші у світі найкращі рабині. Вроджений фемінізм. Служба у всіх арміях і участь у обох таборах громадянських війн у суспільстві не для себе. Могти зробити все і нічого порядно не вміти зробити. Спроби прорватися у парламент і радість життя у ґетто. Надлітература для власного вжитку. Корупція і шарлатанство.

Список не варто продовжувати, бо сходиться - за мінімуму уяви й елементарних знань - майже все. Історія, соціологія, фізіологія, лінгвістика, економіка… Навіть перспектива, візія майбутнього.

Бракує нам тільки одного, і бракує дуже відчутно. Ми не маємо своєї вуличної революції з усіма її жахами, брутальністю, самоствердженням, наївністю і переможністю. Ми ще не дожили до того, щоби наші вади стали нашим шармом, щоби наші істеричності, неврози та шизофренії залякали мешканців пристойних і ситих кварталів. Щоби наші бандити могли залякувати найсерйозніші злочинні організації своєю відривністю і відданістю далеким відголоскам крові. Щоби наші еклектичні смаки стали модними в усьому світі так само, як і наш хворобливий драйв, що веде лише до розпаду, зміг би додати нового глибинного сенсу ґлобалістичній цивілізації. Якби якимось дивом така аналогія зреалізувалася, ми могли би спокійно займатися своїми традиційними справами, знаючи, що обдурена українською лагідною вуличною революцією світова спільнота завжди матиме її на увазі…