БотакЄ

Фотографії, Фелліні і «Шаріка»

Час був обраний якнайкращий. О четвертій годині на самий Великдень більшість людей, що залишилися на свята в місті, робила родинні й товариські проходи після обіду і перед тим, щоби знову піти додому щось поїсти або вибратися в гості. Були вичерпані вже всі можливості заповнити чимось великодню неділю.

Несподівану радість і атракцію подарувала містові музична група «Перкалаба», цього разу без жодної музики. Але ідея була просто чудова. Ще кілька днів перед тим музиканти оголосили, що о четвертій біля ратуші відбудеться фотосесія. Всіх охочих запрошують сфотографуватися для обкладинки нового альбому групи «Говорить Івано-Франківськ». Має бути добра обкладинка - нічого, крім колажу із сотень облич і постатей знайомих і незнайомих містян.

Сесія вдалася. Між четвертою і п’ятою годинами на ринку зібралася така дивовижна колекція типів, якій позаздрив би навіть Фелліні. А відомо, що він ціле життя придивлявся до людей і каталогізував найориґінальніші химерні тіла, черепи, носи, вуха, роти, руки, постави, щоби в потрібному, знаному лише йому, місці якогось фільму вставити хоча б на кілька хвиль того чи іншого зі своєї колекції.

Зрозуміло, що все почалося з друзів і прихильників «Перкалаби». Такої густини ориґінальних осіб давно вже не бачили у Франківську. Передовсім хлопці і дівчата з тієї верстви, яка є найцікавішою в їхньому вільному поколінні. Освічені і делікатні, іронічні й романтичні, любителі літератури, музики, гір. У них дуже багаті і гарні вирази облич. Вони вміють щось робити, але в них ожив якийсь найкращий гіпівський мотив. Що справді вражає, це дівчата у джинсах і вишиваних сорочках. Важко вигадати наповненішого духом гострого еротизму.

На цьому тлі ще краще сприймаються групи і сімейні пари, групи сімейних пар тридцяти-сорокарічних ветеранів усіх національних, мистецьких, музичних, наркотичних, літературних, вуличних, сексуальних, ідеологічних, публіцистичних, квартирних, пікнікових, перформенсових революцій попередніх десятиліть. Вони перейшли через таке різноманіття перехідних часів, поставали такими братами і сестрами, стільки разів ділилися і мінялися чимось найголовнішим і дріб’язковим… Їхні малі діти, котрі теж мали нагоду за свої кілька років запізнати більше, ніж ровесники, виглядають як нагороди учасників таємних бойових дій.

Можливо, саме ці маленькі діти, які надавали всьому збродові безсумнівної леґалізації й оправдання, спровокували до знимки так багато цивільної святкової публіки. Місто скучило за простими і радісними виявими сукупності. Запропонувавши любов, переважно отримуєш її у відповідь. Фотографам просто пощастило. На лінію знимки за цей час виходили справді гарні люди, красиві навіть у своїй відкритій химерності, навіть у своїй розслабленій кострубатості. Магніт притягнув тих, хто має здатність притягатися.

Дивлячись на все це щастя, я раптом відкрив доступ до однієї загадки, яка переслідує вже багато років. У 1943 році за кількадесят метрів звідси ґестапо арештувало 27-х діячів ОУН під час прем’єри оперети «Шаріка». Потім їх розстріляли поруч з театром. Я не міг зрозуміти, що примусило найдосвідченіших конспіраторів, випробуваних підпільників, суворих воїнів допуститися такого порушення елементарних канонів, знехтувати очевидною небезпекою і піти всім разом на прем’єру.

Вияви публічного стресу долаються лише публічними виявами людяності. А людяність хоча би накоротко мусить не передбачити зла.

Погана асоціація, але якби хтось хотів і цього Великодня здійснити цілеспрямований арешт, то кращої нагоди годі було шукати.