БотакЄ

Перша стара фотографія - єдина недатована

1. Невисокий мур складений із пласких кам’яних плит неправильної форми. Крім того, плити дуже відрізняються розмірами: є тонкі й маленькі, як долоня з підігнутими пальцями, а трапляються такі довгі, що на них можна вигідно лежати. Вони ж - найгрубші, але саме серед цих нема жодної відколеної рівно по всій довжині. Однак переважають усе ж таки середні. Якби тримати таку плиту перед собою, впершись підборіддям в один край, то другий ледве сягав би пояса. Мур має дивну особливість: хоч виглядає дуже цілісно і здається, що ніколи не закінчується, - саме так мали би виглядати всі позначені межі - незамащені шпари між поскладаним лежма камінням викликають бажання або поперемінювати плити місцями, або робити з кожним окремо ще щось інше.

2. Важливо, що все каміння цілком чисте. На цілому мурі не росте ніякого моху, жодного малесенького деревця чи бодай стебла. Якщо навіть якесь листя і попадало на нього з кількох буків (мур досить широкий, а листя вже жовтіє, і де-не-де його обриває сухий вітер, як то буває в кінці серпня, - це зрозуміло навіть із чорно-білої фотографії), то його хтось ретельно позмітав із нагрітого пообіднім сонцем каміння.

Між деревами за муром - теж кам’яна кубічна будівля. Каміння бездоганно відшліфоване, здається, що весь будинок - моноліт без жодного вікна. Рельєф на фронтоні імітує чотири шухляди, тож куб виглядає як величезна комода. Будинок зроблений так, ніби верхня шухляда трохи висунена. На порівняно малій металічній емальованій таблиці простим грубим і низьким шрифтом написано YUNIPERUS.

3. А перед муром - фраґмент викладеної вже річковими кругляками дороги. Дорога починається знизу посередині картки, веде в лівий верхній кут, огинаючи високу похилу кедрову сосну, і зникає знову ближче до середини - звичайно, зверху. При кінці дорога піднімається під таким кутом, що служить одночасно тлом знимки. Весь час мур - справа, а зліва - вузький канал із порожніми бетонними берегами. Ще лівіше, вже за каналом, умістився лиш кусочок високого дощаного настилу, на якому стоїть кілька пляжних лежаків і бочівок зі стрункими ялівцями.

4. Франциск, у білому полотняному плащі з великими ґудзиками, стоїть на самому краї каналу, на березі, ближчому до дороги. Через руку в нього перекинута одежа. Вона такого самого кольору, як і плащ, але можна розрізнити, що там лише сорочка і штани. В другій руці - чорні черевики. З постави видно, що він щойно відвернувся від поверхні води. А там - голова людини, котра пливе каналом за течією.

5. Лице розрізнити неможливо, але Себастян знає, що то він. Так бувало не раз: вони прогулювалися містом - Себастян повільно плив каналами, а Франц ішов поруч берегом.

Канали супроводжували кожну з вуличок Ялівця. В такий спосіб вода з багатьох потічків, що стікала схилом над містом, збиралася в басейн на його нижній межі. Себастян міг годинами плавати в гірській воді, і вони безперервно розмовляли. Судячи з усього, світлина мала бути зроблена наприкінці літа 1914 року. Адже лише раз із ними ходив молодий інструктор з мистецтва виживання, якого запросили до одного пансіонату, починаючи з вересня, викладати на платних курсах. Крім нього, тоді приїхали ще вчитель есперанто і власник гектографа. Але на прогулянку містом попросився тільки інструктор.

6. Відразу після купелі і фотографування інструктор запропонував зайти кудись на джин, але Себастянові з Францом хотілося легкого свіжого вина з волохатого аґрусу, і вони повели інструктора до Беди, до панцерника, що стояв між двома плямами островами жерепа. Беда ціле літо збирав різні ягоди, і тепер усередині панцерника стояло кілька десятилітрових бутлів, у яких ферментували різнокольорові ягоди, нагріті металічними стінами воза.

Вони спочатку куштували потрошки кожного вина, а потім випили все аґрусове. Інструктор страшенно розбалакався і почав перевіряти, як Себастян уміє розв’язувати легенькі задачки з теорії виживання. Виявилося, що той майже нічого не знає і зможе дуже легко померти в найневиннішій ситуації. Хоч Себастян уявляв собі, що таке саме виживання. Уявляв так добре, що врешті перестав про нього дбати. І все ж виживав.

7. В Африці він мав багато нагод загинути, але вижити було важливіше, бо цікаво, що Африка. Нарешті він, дивлячись на будь-який кусник землі - навіть пісяючи вранці, - бачив, що перебуває на іншому континенті, на незнаній тверді. Так він переконався, що Африка існує. Бо перед тим перелік місцевостей, довгий ряд відмінностей в архітектурі, розміщенні зірок, будові черепів і звичаях стирався принциповою незмінністю квадратиків ґрунту і трави на ньому.

8. А про виживання він уперше довідався тоді, коли ця трава почала горіти довкола нього. Вітер, який переважно приносив лише психічні розлади, розганяв вогонь у чотири боки від того місця, куди впав на висушену землю. А потім, випередивши вогонь (можливо, він забіг власне туди, звідки його розганяв у чотири боки вітер), Себастян утрапив усередину дощу, що назбирувався цілий рік і потім тік затверділим червоним ґрунтом багатьма паралельними потоками, для яких людина важить так мало, як найменша піскова черепашка, і так багато, як мільйони, міріади спраглих течії насінин, скинутих відмерлим бадиллям упродовж багатьох місяців без жодної краплі.

Інструктор був уражений неуцтвом Себастяна. Він не вірив, що хтось дозволяє собі спокійно жити, нічого не знаючи, як уникнути щоденної небезпеки. Тож Себастян вирішив, що більше не скаже про виживання жодного слова.

9. Отже, єдина недатована знимка була зроблена 28 червня 19 14 року. Треба буде надписати цю дату на звороті хоча би твердим олівцем.

Якби напис навіть і стерся, - а написане олівцем обов’язково стирається, переважно вже тоді, коли уточнити хоч щось уже нікому, - то від твердого олівця мусить залишитися рельєфний слід, витиснений у попореному гострим ґрафітом найверхнішому шарі паперу.