Впродовж кількох останніх днів липня ми мали приємного і бажаного гостя. З Петером ми познайомилися на нейтральній території - у Кракові. Для знайомства це і добре, і погано одночасно. Позбавлені рідної опори люди стають самовартісними, але трохи неповноцінними. В кожному разі ми знайшлися, перейнялися симпатією і заприятелювали.
Петер живе у Берліні. Він - справжній письменник. Тобто виконує лише єдину суспільну функцію - придумує, пише і публікує романи. Від більшості наших письменників він відрізняється тим, що у вищій школі вчився на письменника. Він досить талановитий і мудрий, щоб така фахова освіта не зашкодила, а допомагала в писанні. Іншою його беззастережною перевагою є те, що перед тим, як стати письменником, він був каменярем. Теж фаховим. І так само любив працювати з каменем, як тепер із реченнями (деякі його речення такі прекрасні, що іноді мені шкода, що неможлива така матеріалізація, щоби провести з ними хоча б одну ніч - так сказав один відомий критик). Петер уміє бачити деталі і намотувати на них історії інших деталей, творячи в такий спосіб барвисте плетиво вигаданої літератури про невигадане життя. Показово, що ми з ним ніколи не говорили про літературу - досить було інших зацікавлень.
До того ж із Петером було дуже легко і радісно розумітися. Його мовна толерантність нетипова для німців. Із ним можна говорити неправильно, ледве-ледве, називними реченнями, окремими словами, жестами, мімікою, допоміжними звуками, вказуванням на предмети. Він усе розумів і так само давав зрозуміти себе, спрощуючи, уточнюючи, скорочуючи, повторюючи, сповільнюючи, показуючи руками й усміхаючись. У кожному разі навіть мої діти, приїхавши до Кракова, відразу вирізнили його серед інших іноземців, не відчуваючи чужості. А з усіх німців і поляків лише Петер вслухався в нашу мову, запам’ятовуючи слова і цікавлячись їх уживанням. І лише про нього було відомо, що Україна його не обмине.
Згодом ми були в нього в Берліні. Він знав, що показати в цьому мегаполісі саме мені, щоб я зумів полюбити його місто.
Його приїзд до нас почався ще перед приїздом - чомусь відмінили рейс автобуса, на який Петер придбав квиток, і довелося чекати наступного дня. Потім ми побули в нашому місті, потім поїхали в гори, потім пожили в гірському селі, потім - ще два дні у місті. Петер просто жив із нами. Найприємнішим було те, що він жив так, як ми. Цілком не виглядав гостем у нашій незнайомій прекрасній і дивацькій країні.
Він добре почувався в нашій старій хаті з безліччю побутових труднощів. Петер разом із нами мок під страшними зливами і в бурому стрімкому потоці, на який перетворилася дорога. Танцював на площі під український рок на святі міста в Яремчому. Його зовсім не лякав щільний натовп старих, молодих, дітей, міліціянтів, п’яних, веселих і буйних горян. Петер спокійно їв сируваті шашлики і пив квасне місцеве пиво в переповненому, закуреному, засміченому вертепі, де підбір облич просився у якесь кіно. Ми їздили розваленими підміськими поїздами, де всі вікна заґвинчені, а туалети засипані кілограмами хлорки. Снідали домашніми сирами, обідали кулешею із бринзою, вечеряли печеною картоплею і грибами - як щодня. Петер пив сиру криничну воду, їв немиті лісові ягоди і помідори, купався в непрозорій після дощів ріці. Він навчився брати воду з криниці, користуватися слоїком і кип’ятильником, мити начиння в мидниці. Мугикав пісні, які в’їлися в голову після концерту. Йому смакували наші ковбаси і солодощі, пиво та шампанське.
На цвинтарі він пробував на дотик надгробки різних десятиліть, придивляючись до каменярських технік. Він запитував про все, чого не міг зрозуміти, а отримавши пояснення, не дивувався - чому так. Петер безперервно вивчав українську мову і вислуховував оповіді з нашої історії.
Ніхто з довколишніх не запідозрив у ньому іноземця. Нам же ніколи не було соромно за свою країну. Наша країна і Петер, здається, полюбилися.
Я не можу знати всього, про що він не говорив, що нотував у записнику, які фраґменти цієї подорожі з’являться у його прозі. Не знаю - на які запитання Петер не отримав відповіді. Проте після всього, що ми прожили разом, не зрозумів лише одного. Чому перед самим від’їздом у крамниці українських сувенірів Петер купив матрьошку (і взагалі - чому вона там була).