БотакЄ

Шевченкова таємниця

Геніальність зовсім не мусить бути щасливою. Так само, як страждання не обов’язково є запереченням щастя. Безпосередньо щастя пов’язане лише з любов’ю. Зі здатністю любити і талантом бути любленим. Феномен Тараса Шевченка не можна сприйняти повноцінно без розуміння таких очевидних речей.

Насправді його любили всі. Так само, як і він любив світ настільки, що навіть вигадав для себе пояснення цього дива, назвавши його «незлобієм». Наше ж щастя полягає в тому, що сотні людей, які хоча би раз перетиналися з Шевченком, не змогли втриматися від того, щоби не записати хоч якихось фраґментів своїх вражень від нього. Власне тому ми можемо знати про Шевченка більше, ніж про найближчих друзів. Вражає, як сильно діє його чар навіть у віддзеркаленні дрібних свідчень. Бо не полюбити Шевченка по-справжньому не вдасться нікому, хто натрапив хоча би на деякі з них. Навіть якщо не вдалося зрозуміти його поезій.

Життя без таємниць, без приватних таємниць теж. Таке визначення якнайкраще підходить до Шевченка. Навіть у протоколах поліційних допитів він залишається самим собою. Врешті і таємна поліція не витримала, віддавши їх до публікації ще перед зазначеним терміном обов’язкової секретності.

Однак принаймні одну таємницю Шевченко залишив. Вона така складна, така велична, що - як у теорії надвеликих і надмалих чисел - зближується до безконечності. Або до нуля.

Шевченко мав альбоми записники. За все життя їх було п’ять. Ескізи олівцем, сепії, акварелі, записи народних пісень, якісь дати, чернетки віршів, інтимні нотатки, записи інших людей… Один з альбомів (оправлений у полотно, 58 сторінок) Шевченко почав у 1846 році під час подорожі на Волинь та Поділля. Його конфіскувала поліція під час арешту в 1847-му, але повернула поетові, коли той їхав на вислання (цікаво, чи траплялося щось подібне у практиці радянських органів?) У 1850 році солдата Шевченка ще раз заарештували, і записник знову потрапив до головної канцелярії таємної поліції. Отже всі записи стосуються періоду між 1846 і 1850 роками. А записів зовсім небагато - три подільські пісні, пісня і прислів’я уральських козаків, рисунок бандуриста, ескізи з Аральського моря і найбільша таємниця Шевченка.

Короткий план роману. Що б з того мало бути, що би з того могло вийти? Якими би ми були, якби роман, який він знав, був би написаний… Хоч досить і того, що Шевченка любиться ще більше. Отже, «Мало не з нічого - пан».

«Вміння користатися обставинами, агрономічні удосконалення. Жінка й чути не хоче про село. Розпач з приводу мережив мадам Рембо. Вілла в Палермо і двір на худобу. Урядовець з паперами, камердинер і камер-юнкер. Радість з приводу мантильки. Мрії про чарівний ефект на балі 7 цього місяця. Радість усіх радостей. Вістка про параліч.

П’ять літ пізніше, слуга, служниця, критичний погляд на свободу панни в припущенні своєї власної. Пан, потім пані, щоденні милі подружні сцени. Молоді. Сільське свято в Швейцарії на честь молодих. Незадоволення в родині. Сцена майже драматична.

П’ять літ пізніше, мережива подорожчали, невблаганна управителька. Пан не в настрої. Добрі результати агрономічних удосконалень. Ґуральня згоріла. Управитель викупається на волю. Дочка з незліченною родиною. Земська поліція».