БотакЄ

ПОРТ ФРАНКІВСЬК
Хочу написати листа

Страшенно захотілося зробити те, чого не робив уже дуже давно. Захотілося написати листа. Оскільки знаю лише цю адресу, то й пишу.

Серед моїх найулюбленіших музеїв найулюбленішим є музей меблів і начиння у Львові. Деталі побуту різних епох завжди цікавили мене більше, ніж історичні події. Крім того, є ще й дуже особистий мотив - колись я жив на піддашші камениці, з вікон якої можна було оглядати фраґменти залів цього музею.

Через багато років настав час, коли слід було повести до того музею своїх дітей - вони вже навчилися розглядати у стародавніх креденсах моделі замків і палаців. Коли водиш дітей показувати те, що бачив у дитинстві, маєш нагоду побачити значно більше. Цього разу мене вразила колекція дорожніх секретерів.

Маленькі, дуже зручні і вишукані скриньки можуть функціонувати як повноцінний кабінет у будь-якій ситуації.

Я уявив собі величезну Європу вісімнадцятого століття. Багатоденні переїзди у каретах і диліжансах. Порядний кавалок життя, проведений у дорозі. Звісно, треба якось раціонально використати цей час. Можна писати листи. Треба писати листи.

Можна писати довгі листи. Секретер завжди біля тебе… То був добрий час, коли так багато міст і місць ще не було описано, коли так багато думок і визначень ще чекало свого озвучення, коли найпростіші речі потребували такого складного обрамлення.

Уявив собі пізніші часи. Століття, коли пошта слугувала синонімом вічності і непорушності. Коли листи, надіслані зі знищених міст, доходили до адресатів з покинутих окопів. І навпаки.

Ще і ще. Листи як повісті. Повісті як листи. Листи, писані під копірку для якогось там тому повного зібрання творів. Листи звіти і листи заповіти. Заповіти як листи сповіді… Щорічні листи звернення про навернення. Шифровані послання і стандартний текст листа з вільним рядком для щораз іншого імені. Листи на цигарковому папері. Щоб сховати, аби менше заважило під час пересилки авіапоштою.

Також військові спогади. Польова пошта, безкоштовний конверт без марок, прихід поштаря, читання прізвищ уголос, чекання прочитаних уголос прізвищ, тримання кілька годин у кишені нерозпакованого листа, прочитання його, сидячи на параші, курячи сиґарету без фільтра, це після обіду, неквапливість, вільний час, повний кайф… Іноді після таких листів вішалися, стрілялися або розстрілювали, дезертирували.

Або порожні конверти заради екзотичних марок незнаних країн.

Або намагання переслати купюру всередині вітальної листівки. Або самвидавівські картки на Різдво і Великдень… Або забагато фотографій, лист заважкий.

Або, що найгірше, коли з кількома печатками і штампами різних пошт і поштамтів - адресат не знайдений.

Може бути з рук у руки, може бути «через чемність» (тоді не можна конверт заклеювати).

У моїй квартирі є довгий коридор. У довгому коридорі стоїть висока шафа. У високій шафі - глибока шухляда. Вона наповнена різними листами різних часів. Я хочу написати листа. Я маю шухляду зі зразками. Я можу свої бажання поєднати з певним взірцем. Я не знаю ніякої іншої адреси. Я хочу написати листа. Я вибираю взірець… Поштівка з фотографією якогось краєвиду. Передбачається, що я десь там.

Отож: пейзаж, а на звороті - вітання із… Люблю. Твій.