Дівчина мого сина

13

Наступного ранку Лаура очікувала, що Даніель та Черрі знову прокинуться пізно, однак, на її подив, вони встали й приготували сніданок іще до того, як вона прийшла на кухню, відчувши запах свіжої кави. Вона чула, як вони сміються й розмовляють надворі. Їй приємні були їхня юна бадьорість, захват і безмежна енергія для втілення мети свого життя, без відчуття, що сили можуть закінчитися, а переконання — змінитися. Суміш рішучості та ідеалізму захоплювала. Особливо їй подобалося не знати, чим усе могло обернутися, оте радісне очікування, яке відчуваєш на кожному етапі дитинства. Це буде хлопчик чи дівчинка? Як вони виглядатимуть? Який характер матимуть? Як учитимуться? Якими будуть їхні друзі? Що вони оберуть вивчати? Ким захочуть стати? Мати дитину — це найприємніша з усіх лотерей. Вона й досі розмірковувала над тим, якою була б Роуз; щоразу, коли Даніель досягав межі, замислювалася лише на якусь мить; ця дивна болісна цікавість, на яку ніколи не буде відповіді.

Вона налила собі кави, витягла з паперового пакета свіжий круасан й, узявши тарілку та чашку з блюдцем, пройшла на терасу. І майже відразу зупинилася, побачивши, що Черрі ніжно гладить Даніеля по животу: вони лежали поруч на шезлонгах із заплющеними від сонця очима. Її рука опустилася нижче, і пальці пірнули під край шортів Даніеля і, о Господи, їй здалося, що вона побачила ривок. Лаура розривалася між ввічливим, але рішучим кашлем і тим, щоб безшумно розвернутися й ковзнути назад до будинку, однак таке вагання коштувало їй непомітності. Черрі розплющила очі, і на якусь мить її рука залишалася там, де й була. Вона глянула на Лауру, а потім повільно прибрала руку. Черрі виглядала зніяковілою. Лаура вирішила, що найкраще буде просто проігнорувати.

— Доброго ранку, — сказала вона, пройшла далі й вмостилася біля басейну.

— О, привіт, мамо, — відповів Даніель, по-змовницькому підморгнувши Черрі. — Як там Вінсент?

— Дуже добре. Хотів дізнатися про тебе геть усе. Я намагалася дати йому все можливе, усе, що ти мені розповідав, — невимушено промовила вона. — Він хотів познайомитися і з тобою теж, Черрі, і сказав, що для тебе там сьогодні буде столик, якщо захочеш сходити перед поверненням додому. Я не тисну, однак, якщо виникне бажання, він знайде для тебе час.

— Як мило, — сказала Черрі.

Лаура глянула на неї, однак Черрі заплющила очі.

Даніель потягнув Черрі за руку.

— Ходімо, час поплавати. Мамо, ти йдеш?

Їй не дуже хотілося. Вона б краще зачекала, поки вони вийдуть, і зробила кілька спокійних кіл.

— Дозволь моєму сніданку влягтися.

Вони залізли в басейн.

— Холодно? — запитала Лаура, уже знаючи відповідь із вигуків Черрі. Запитання було радше риторичним, зрозуміла вона, з нього розмову не зав’яжеш. Ніхто й не відповів. Вони не почули, бо були надто поглинуті одне одним, і Лаура трохи поспостерігала за ними з-під сонцезахисних окулярів. Плавання як такого не було, натомість вони пірнали, бризкалися й хапали одне одного руками. Вона відвернулася, почуваючись покинутою і — їй було соромно це визнавати — ревнивою й самотньою.

Вони вилізли хвилин через десять, лягли, спустивши руки додолу, і потайки торкалися одне одного пальцями.

Лаура вирішила зайти в басейн. Трохи поплавала, а потім просто трималася на воді й дивилася на небо. Вона почувалася невагомою, її вуха опинилися під водою, і думки стали відфільтрованими й чистими. Як ніколи під час цієї поїздки, вона почувалася відстороненою й непотрібною. Коли вона була в басейні, її син та його дівчина засмагали, заплющивши очі. Коли вона хотіла піти повечеряти, вони вже це зробили і йшли спати. Коли вона запропонувала провести день за містом, вони вже вирішили поїхати на пляж. Не так Лаура уявляла собі приїзд Черрі. Жінка невесело всміхнулася: вона була третьою зайвою.

Лаура сподівалася трохи краще пізнати Черрі, і її здивувало те, що дівчина не надто хотіла говорити. Їй варто докласти більше зусиль та розпитати, як Черрі живеться в будинку. Вона розтягнулася у воді. «Не зважай, дозволь їм провести час разом. Черрі їде вже післязавтра».

Вона вийшла з води й повернулася на свій шезлонг. Черрі говорила тихо, інтимно, так, як говорять тільки коханці. Лаура дістала книжку, почала читати й непомітно для себе заснула.

Коли вона прокинулася, то зрозуміла, що вони обоє вже пішли. Жінка невпевнено підвелася й потяглася за годинником, щоб глянути, котра година. Дванадцята. Раптом вона побачила у дверях Черрі, яка дивилася на неї. Щойно прийшла чи спостерігала за нею? Лаура зав’язала навколо себе шаль і сіла.

— Ми приготували обід, — сказала Черрі й зайшла всередину.

Вони поїли разом, а потім Лаура, знаючи, що не зможе витримати ще один день у ролі третьої зайвої, вирішила кудись поїхати. Уже виходячи з дому, Лаура зрозуміла, що їй незатишно у власному будинку.

В останній день перед від’їздом Черрі Лаура відчула докори сумління за не дуже гарні думки й вирішила зробити останню спробу перед тим, як та поїде додому.

— О котрій у тебе літак, Черрі? Я цікавлюся тому, що, можливо, ти б хотіла оглянути маленькі селища вище за узбережжям, поки ще є можливість.

— Але… — сказала Черрі, шукаючи підтримки Даніеля, — насправді в мене залишилося кілька відгулів. Мій бос сказав, що краще, щоб я використала їх зараз, аніж у середині літа, коли всі захочуть поїхати. Я знаю, це трохи несподівано… трохи нахабно і, будь ласка, скажи «ні», якщо це неможливо…

Лаура намагалася втримати на обличчі привітну усмішку.

— Маєш на увазі, що хочеш залишитися трохи довше?

— Це було б дуже мило з твого боку, — сказала Черрі, і її обличчя осяяла перша щира усмішка, яка — Лаура це відчула — призначалася саме їй.

— Це ж нічого, правда, мамо?

— Звісно, — відповіла Лаура, вчасно опанувавши себе. — Як довго… У тебе багато невикористаних вихідних?

— Достатньо.

— Мамо, ми розмірковуємо над тим, щоб поїхати на екскурсію до виноградників, як ти й пропонувала. Як тобі?

Лаура все ще була спантеличена відкриттям, що її гостя не збирається їхати цього ранку, і не схоже було, що вона взагалі збиралася повертатися найближчим часом.

— Ні, усе добре. Їдьте. Я сьогодні зустрічаюся з Ізабеллою.

Незадовго після цього вони поїхали, а Лаура зробила собі чашку кави й узяла її із собою на терасу. Вона відчула, що наступні кілька днів помітно її непокоїли.

Ізабелла була спокійнішою з цього приводу.

— Люба, це ж добре, що вона хоче залишитися ще на якийсь час. Це значить, що їй подобається спілкуватися з тобою.

— Хіба?

— Звісно ж. Інакше вона б повернулася першим же літаком. — Вони спостерігали за тим, як чистильник басейну методично вибирає листя, повільно рухаючи сачком по воді.

— У ньому таки є щось заспокійливе, тобі не здається? — промовила Ізабелла. — Його рухи. Схожі на тайцзи.

— Новенький?

— Син мадам Боден, — грайливо всміхнулася Ізабелла. — Уже повнолітній.

Лаура опустила окуляри, одночасно і спантеличена, і зацікавлена.

— Ізабелло, ти ж не…

— О, люба, розслабся. Мені просто подобається дивитися. — Вона знову розвернулася до Лаури.

— Мені Черрі все ж сподобалася. Попри всі мої попередні перестороги. Вона здається досить-таки чарівною. Щаслива побувати тут. Хай там як, а мені здавалося, що саме цього ти й хотіла. Одна велика щаслива родина.

— Що ж, так… От тільки в мене таке відчуття, що вона не хоче впускати мене… Узагалі, — Лаура зніяковіло засміялася, — я б навіть сказала, що їй би хотілося, щоб мене там зовсім не було.

— Справді? Чому?

— Не знаю. Просто відчуття. Вона не дуже багато зі мною розмовляє. Не відкриває душу.

— Дорогенька, дай їй шанс. Ви ж щойно познайомилися. Можливо, вона побоюється тебе.

Лаура виглядала здивованою.

— Чого б це?

— Ти мати її нового хлопця. А ти завжди дуже оберігала його.

Вона засміялася.

— Про що, заради Бога, ти зараз говориш?

— Припини, ти завжди поводилася на дитячому майданчику дуже войовничо. Справжня мати-тигриця. Пам’ятаєш той випадок, коли ти вщипнула маленького хлопчика? Йому ж було десь лише два рочки.

— Він укусив Даніеля за ногу. До крові. Сліди від зубів не сходили декілька днів.

— А як щодо випадку з його однокласником? Пригадую, наче там була битка для крикету… А ще він не припиняв плакати чи щось таке, а потім… Хлопчик перейшов до іншої школи?

Погляд Лаури знову повернувся до чистильника басейну.

— Пам’ятаєш, як воно — бути молодою? Вісімнадцять… двадцять два?

— Здається, пригадую безліч вечірок, принаймні як ми приходили туди, але що кумедно, майже не пам’ятаю деталей.

— Хотіла б я знати, якою зараз була б Роуз.

— Напевно талановитою й прекрасною. Як і її мати.

Лаура всміхнулася.

— З Черрі весело. Я сподівалася…

— О ні, дорогенька, — швидко сказала Ізабелла. — Не сподівайся на це.

— Знаю. Це нерозумно, — сказала Лаура. — Насправді нереально.

Вони сиділи, удвох насолоджуючись повільними рухами чистильника басейну, постійними сплесками води та звуком крапель, коли він підіймав сачок.

Коли Лаура повернулася до будинку, Черрі та Даніеля й досі не було. Вона приготувала собі невеликий, але вишуканий обід. А потім на неї несподівано накотилася хвиля роздратування: вона знала, що це можливість, якою треба скористатися на повну. Урешті-решт вілла була в її розпорядженні й вона могла насолоджуватися спокоєм. Поплавати в басейні, не почуваючись третьою зайвою.

Лаура пішла в кімнату й переодягнулася в бікіні. Коли вона поверталася й проходила повз кімнату Даніеля та Черрі, то помітила, що двері були трохи прочинені. Вона зупинилася й уже було збиралася їх зачинити, але потім відчула палке бажання стати ближчою до своєї гості, підглянувши в шпаринку. Вона стояла на нейтральній території, у коридорі, і пильно роздивлялася кімнату. Дві валізи акуратно стояли біля стіни, одяг був розвішений у шафі. Неслухняний рукав проліз у щілину між дверима. Деякі речі лежали на стільці, як-от шорти Даніеля та футболка Черрі, які вона бачила на них учора ввечері. Ліжко було неохайно застелене, літню ковдру скинули, щоб дістатися до подушок. На столику лежали квитанції, квитки, паспорти й кілька книжок. Лаура впізнала одну зі своїх улюблених і, не усвідомлюючи, що робить, зайшла до кімнати, щоб узяти її. Злегка зачепивши зігнутий кутик, усміхнулася, згадуючи уривок з історії. Це належало Черрі? Лаура відразу відчула до неї тепло: було так приємно нарешті дізнатися про неї хоч щось, навіть таку незначну подробицю, як те, які книжки їй подобалося читати. Бач, у них так багато спільного! Тому Черрі не варто було так хвилюватися. Ця радісна новина підштовхнула Лауру, і жінка роззирнулася довкола. Узяла один із паспортів і розгорнула його. Цей належав Даніелю, і вона всміхнулася з його дуже серйозного шістнадцятирічного обличчя. Тоді Лаура повела його фотографуватися для шкільної поїздки в Бірму.

Чи варто їй? О, що в цьому може бути поганого, це ж майже традиція — порівнювати фото в паспорті. Вона взяла паспорт Черрі. Її фото було таке ж серйозне. Вона перегорнула сторінки, побачила лише одну австралійську візу і, зрозумівши, що перейшла межу гри у фото в паспорті, швидко поклала його на місце. Ще якусь мить жінка стояла там, не бажаючи йти, бо розуміла, що, відколи Черрі приїхала, лише зараз їй вдалося хоч трохи наблизитися до неї, і Лаурі хотілося ще більше скоротити прірву між ними. Водночас вона знала, що порушує її права, адже такого дозволу їй не давали. Вона оглянула кімнату, розчарована тим, що й досі так мало знала про дівчину, яка захопила серце Даніеля, і що Черрі не підпускала її.

З книжки щось стирчало. Напевно, висунулося, коли вона переглядала її. Вона побачила, що то був квиток Черрі, і, вкладаючи його назад, раптом спохмурніла.

Відкрита дата повернення. Лаура витягла квиток із книги. Виліт до Ніцци — минулої п’ятниці. П’ять сотень фунтів. Зворотного квитка заброньовано не було.

Чому в Черрі був лише один квиток? Вона ж знала, що мала сьогодні повернутися додому. Лаура проглянула роздруківку, шукаючи пояснення… Що?

Повз вікно дуже близько пролетіла пташка, і цей раптовий рух налякав Лауру. Вона несподівано відчула, що в цій кімнаті їй незатишно, і швидко повернула квиток на місце. Квапливо, але обережно причинила двері так, як і було до цього.

Біля басейну Лаура лягла на шезлонг, однак не могла знайти собі місця. Це було підло — порпатися в чужих речах, і Лауру засмучувало не лише те, що вона це робила, а й те, як швидко й легко дозволила собі: брала речі, лізла в захоплення Черрі, її особисті документи. Їй було ніяково й соромно. І все-таки щось у тому квитку не давало їй спокою, тривожило.

Можливо, їй вдасться очистити й прояснити свій розум. Лаура зайшла у воду й поставила собі на меті пропливти сотню доріжок. Шість, сім стриманих ударів, і вона досягла кінця. Відволіклася. Чому Черрі не забронювала зворотного квитка?

Коли Даніель та Черрі повернулися вже надвечір, Лаура була в кухні й готувала вечерю. Черрі захотіла переодягнутися, і жінка почекала, аж доки вона підніметься нагору й стане зрозуміло, що увімкнули душ. Вона почала мити листя салату, зібране в саду. Даніель сидів за великим столом, насолоджуючись разом із нею келихом вина. Це був один із тих моментів, які Лаура завжди любила: лише вони двоє, не роблять нічого особливого, і жінка усвідомила, що такого не траплялося, відколи її син повернувся з університету.

— Ти така прискіплива, — зауважив він, оскільки Лаура тримала під краном кожен листочок окремо, оглядаючи їх з усіх боків, поки текла вода.

— Ти був би здивований тим, де вони ховаються. Дивись! Бачиш, я ледве одного не пропустила.

— Невже так погано з’їсти кількох?

— Не будь огидним.

Він засміявся й побачив, як вона струшує з листя воду й кладе його в чашу. Потім почала нарізати декілька томатів-черрі.

— Вони теж із саду?

— Кілька ранніх. — Вона кинула один йому, і Даніель виставив руку, щоб упіймати його, однак промазав. Він підняв його з підлоги й після швидкого огляду запхнув до рота.

— Фу!

Даніель усміхнувся.

— Смачний.

Вона мусила перейти до справи, бо Черрі ось-ось могла повернутися.

— Це так гарно, що Черрі змогла залишитися ще на трохи.

— Ага. У тебе ще є помідори?

Вона кинула йому ще один.

— Щастить же їй. Це бос їй телефонував чи хтось інший? Лише для того, щоб перевірити, чи не захоче вона подовжити відпустку?

— Не знаю. Можливо.

— Хоча це трохи дивно. Хіба тобі телефонував колись бос, коли ти був у відпустці? Лише для того, щоб перевірити, чи не хочеш ти відпочити трохи довше. — Вона всміхнулася.

— Ага… Узагалі-то, зараз я згадав. Здається, це Черрі зателефонувала йому, щоб дізнатися, чи потрібно їй виконати ранкові огляди в перший день після повернення, і саме тоді все й з’ясувалося. Очевидно, зараз у них небагато клієнтів, тож він і запропонував Черрі використати свої відгули.

— Але ж спочатку… Вона збиралася їхати сьогодні? Такий був план?

— Ага… Чому ти питаєш?

— Просто так.

— Припини, має бути причина.

Лаура спробувала перевести це на жарт.

— Мені просто стало цікаво… чи ви це узгоджували.

— Ага.. Звичайно.

Вона невимушено всміхнулася, однак її мовчання свідчило про дещо інше.

Несподівано йому стало все зрозуміло.

— Думаєш, Черрі мала на увазі іншу дату?

— Хіба?

Тепер він почав дратуватися.

— Ні! Послухай, ми обговорили дати з тобою, вона забронювала квиток і пустила на вітер шість сотень.

Вона доклала всіх зусиль, щоб втримати милий вираз обличчя й зберегти спокій. Шість сотень фунтів?

— Платив ти? — недбало запитала вона.

— Так. Агент із нерухомості на навчанні заробляє не так уже й багато.

У його голосі вона почула теплоту й сердечно всміхнулася.

— Можу собі уявити.

Будь-кого, хто в той момент проходив би повз спальню Черрі, стурбувала б її непорушність. Вона завмерла й зосереджено дивилася перед собою. Якби хтось зараз зайшов до кімнати, то побачив би, що її погляд прикутий до туалетного столика чи, якщо точніше, до книжки на ньому, і цей хтось, напевне, здивувався б, як це могло так сильно привернути увагу.

Черрі переклала книгу так, щоб корінець був паралельний краю столика. Вона знала, що її брали до рук, переглядали, а документ, схований ззаду, виймали. І що інформація в документі, напевно, спричинила в мозку Лаури хвилювання, радше схоже на розмноження бактерій. Черрі злилася, однак знала, що краще опанувати себе. Ні, має бути якийсь інший спосіб розібратися з усім. Тепер вона не спускатиме з Лаури очей.