Дівчина мого сина

47

Інколи Лаурі здавалося, що в неї їхав дах. Вона точно несповна розуму. Як же вона вклепалася в таке? Лаура не бачила виходу. Страх наступав їй на п’яти скрізь. Вечорами вона сиділа, намагаючись дивитися телевізор, однак не могла повністю зосередитися через суміш тривоги та самотності, котрі наче сиділи на дивані навпроти. Вона ненавиділа можливість бачити темний та мовчазний коридор із того місця, де вона сиділа, тому почала залишати ввімкненими всі світильники над сходами так, щоб було хоч щось, що вітало б її, коли вона вставала, щоб налити собі ще випити чи просто йшла на кухню, думаючи про те, чи варто було щось готувати. Уночі більше, ніж будь-коли раніше, вона усвідомлювала відсутність Говарда й власну самотність у цьому будинку. Лаура почала замикати вхідні двері на всі замки. Спочатку тільки як ішла спати, а потім — щойно повернувшись із роботи. Вона дуже рідко виходила кудись, бо віддавала перевагу безпечній оболонці таксі. Жінка боялася, що за нею стежили. Боялася, не знаючи напевно, стежили за нею чи ні.

Тепер вона піднялася сходами до свого офісу. Ранок понеділка мрякою дряпався в шибки знадвору. Віллоу пішла на кухню, щоб приготувати їй кави. Лаура зайшла до кабінету, увімкнула лептоп, щоб перевірити, чи не надіслали їй план закінчення драми. Її сценаристка пообіцяла його сьогодні, але сценаристи часто обіцяють, та не завжди дотримуються дедлайнів. За кілька тижнів вони розпочнуть зйомки, і Лаура була вдячна за те, що це відволіче її увагу. Її мобільний задзвонив, і вона глянула на ім’я, що висвітилося на екрані, а потім узяла слухавку.

— Елісон.

— Привіт, Лауро.

— Як ти?

— Не дуже.

Стривожена, вона напружено сіла.

— Мені дзвонила виконавиця головної ролі.

У Лаури відразу ж закралися підозри. Чому Джулі зателефонувала на канал, а не їй?

— Боюся, у мене дуже погані новини. Вона отримала пакунок від тебе, так було сказано в записці. Його доставили сьогодні вранці.

Холодні пальці страху пройшлися в Лаури по спині.

— Що в ньому?

Елісон зітхнула.

— Я навіть не знаю, як це сказати. Там було мертве цуценя.

— Що? — прошепотіла Лаура.

— У якійсь коробці. У записці також було сказано про те, щоб вона розкрила цей злочин.

— Господи!

— У неї була істерика. А можливо, якщо подумати, то ще й досі.

— Я подзвоню їй.

— Ні.

— Але мені потрібно…

— Лауро, вона не хоче з тобою говорити. І будь із ким. Вона пішла.

— Що?

— Нам потрібно звільнити всіх.

У дверях з’явилася Віллоу з кавою, але Лаура розлючено вказала їй піти, і дівчина зникла за дверима.

— Зачекай-но… Вона не може просто піти із серіалу!

— Ми можемо позиватися до неї, але думаю, що через отриманий пакунок із погрозою в неї на руках опиняться всі козирі.

— Ми знайдемо заміну.

— Кого? Ти ж знаєш, що проблема в гонорарах акторам. Американці на це не підуть.

— Тож ти скасовуєш серіал?

— Лауро, у нас немає акторки на головну роль. У нас немає серіалу.

Вона почала панікувати.

— Ти повинна дозволити мені поговорити з нею. Я подзвоню їй зараз.

— Вона не відповість, вимкнула телефон. Думає, що в когось може бути її номер… — Елісон затихла, і в повітрі зависла важка тиша.

— Елісон, ти ж знаєш, що я тут ні до чого.

— Звісно, але це не має значення. Хтось відправив їй той пакунок. Ти знаєш, хто то міг бути?

Вона подумала про те, щоб збрехати, але, зважаючи на збитки, зрозуміла, що мусить дати досить вагомі пояснення.

— Це призначалося не Джулі. Гадаю, що це могло бути… мені. Це дівчина, дурне дівчисько, яке оголосило мені вигадану вендету.

— Розумію. Ти дзвонила в поліцію?

Лаура замовкла.

— А ти?

— Джулі хоче зам’яти це. Очевидно, щоб це не просочилося в пресу. Не думаю, що нам потрібна поліція, щоб отримати страховку. — Вона зробила паузу. — Лауро, як та дівчина дістала адресу Джулі?

У Лаури похололо всередині, вона винувато роззиралася кабінетом.

— Навіть не уявляю. — Вона затамувала подих, чекаючи, що Елісон скаже щось іще, і на якусь мить їй здалося, що та продовжить, але потім почула:

— Гаразд. Мені шкода, Лауро, але, здається, це сумний кінець. Юристи будуть на зв’язку. Ми знову повернемося до цієї розмови, коли все затихне.

Коли це буде? Місяці, роки, а можливо, і ніколи. І перед її обличчям зачиняться двері не тільки в ITV. Звістка про несподіване закінчення такого помітного проекту за кілька днів розлетиться по всьому місту. З вікна свого кабінету вона побачила, як Віллоу встала з-за столу, а потім знову сіла на місце.

Коли Лаура почала усвідомлювати справжній обсяг збитків, навколо була мертва тиша. Гонорари команді, дублерам, друга, третя, четверта серії. Міжнародні продажі, DVD. Надії на схвалення. Її репутація. Її компанія. Її кар’єра. Усе зникло. Несподівано вона відчула хвилю гніву. Та як вона посміла! Лаура схопила сумочку й, міцно стиснувши губи, вилетіла з офісу.

Її злість не затихла в таксі, радше згустилася в пекучі червоні жарини, які могли розгорітися за мить після приїзду. Коли вона наблизилася до помешкання Даніеля, Лаура напружилася… а потім побачила її. Черрі йшла вулицею, щаслива, вбрана в тісні штани, на підборах, великодушно всміхалася всім навколо, провернувши найбільшу аферу у своєму житті. Лаура тицьнула водієві кілька банкнот, а потім вийшла й пішла за нею. Опинившись на відстані витягнутої руки, Лаура схопила Черрі за плече, і та розвернулася. Підняла сонцезахисні окуляри.

— Лауро! Ти налякала мене.

— У які бісові ігри ти граєш?

— Перепрошую?

— О, припини прикидатися. Ти добре знаєш, про що я говорю.

Черрі скосила очі на цікаві погляди від перехожих покупців.

— Щось сталося?

— Ти отримуєш задоволення, відправляючи мертвих тварин незнайомцям? Ти хоч знаєш, чого це мені коштувало?

— Я справді не розумію, що ти маєш на увазі, Лауро, але мені не подобається твій тон.

— Серіал скасували, а ти… — Вона тремтіла від злості й тицьнула пальцем в обличчя Черрі.

Несподівано Лаура завмерла. Їй хотілося кричати ще дужче, погрожувати, але Черрі аж ніяк не виглядала наляканою чи хоча б знервованою. Її очі були холодні. Крізь Лауру пройшла хвиля тривоги. Вона глибоко вдихнула.

— Що б ти там не робила, яку б вендету не оголосила, я хочу це припинити. Це зайшло занадто далеко. Те, що ти зробила… це абсолютно неприйнятно. Ти злишся на мене, і я розумію чому, але це… Що ж, це геть не те саме.

Черрі мовчки спостерігала за нею. «Можливо, — подумала Лаура, — можливо, вона обмірковує мої слова». Мовчання ставало все довшим. І довшим.

— Бу! — Черрі опинилася прямісінько перед її обличчям.

Лаура хрипло скрикнула й відступила.

— Знаєш, недавно мені дуже не пощастило. Хтось зламав мою сторінку, відправив твіт, і мій бос подумав, що це зробила я. Звільнив мене.

В очах Лаури спалахнула провина, і вона квапливо відвернулася.

— Як воно — втратити роботу, Лауро?

— Ти божевільна, — прошепотіла вона.

— Здається, у тебе теж чорна смуга. Розлучення, серіал… Знаєш, кажуть, біда не ходить одна. Я справді сподіваюся, що це не так.

Лаура витріщилася на неї, обурена, але водночас її накрив первісний страх.

— Ти мені погрожуєш?

— А в тебе й справді звичка бачити в моїх словах найнеймовірніші речі.

— Я знаю, що то була ти.

— Ти нічого не знаєш. І тобі слід бути дуже обережною перед тим, як повторити це знову. Пам’ятай, Лауро. Біда не ходить одна або… Що ж, не будемо забігати наперед.

Черрі розвернулася й пішла геть, і Лаура не могла більше нічого, окрім як спостерігати, тому її відразу ж охопило жахливе відчуття безпорадності.

Лаура сиділа у вітальні навпроти двох офіцерів із столичної поліції. Вона зволікала із дзвінком. Це б показало всю серйозність ситуації, чого вона уникала. А ще те, як відреагувала Черрі… Це означало, що вона знала. Але ж Лаура нікому не розповідала про це.

Уперше, коли вони прийшли до будинку, жінка розповіла їм усе, і це наче знесло якусь греблю, і полегшення від розділення цієї ноші було дуже приємним. Потім вони пішли й провели розслідування. Лаура була налякана, як ніколи до цього, чекала, молилася, щоб вони скоро повернулися до неї й вона могла припинити весь час озиратися.

Тепер вони повернулися, і Лаура знала, що все стане на свої місця. Скоро все закінчиться. Вони підсумували факти з втішливою ясністю, випили чаю, з’їли тістечка. На тарілці залишився тільки один флорентин[24], і офіцер надто часто поглядав на нього. Його напарниця дивилася в записник.

— Тож лише для абсолютної ясності. Ви не отримували жодних надокучливих чи злісних дзвінків?

— Ні.

— Жодних електронних повідомлень?

— Ні.

— І за вами не стежили?

— Ні. Ну, не думаю. — Лаура вловила подих збудження, звільнення від обов’язків, який струменів від цієї жінки тієї миті, коли вона закрила записника, і тривожні дзвоники в її голові знову задзвеніли.

— Я казала вам, що вона не тривожила мене, у будь-якому разі не прямо.

— Лауро, ми зв’язалися і з Маріанною Паркер, і з Джулі Савʼєр, і жодна з них не захотіла заявити про переслідування. Насправді місіс Паркер сказала, що вона вірить, що лист надійшов від вас, а міс Савʼєр заперечує, що отримувала поштою цуценя чи будь-яку іншу тварину.

— Вона відома актриса. Не хоче розголосу, от і все. Але так і було!

— У вас є докази?

— Що ж, звісно ж, ні… А як щодо Черрі? Ви говорили з нею?

— Не було про що говорити, бо ніхто не скаржився.

Лаура нахилилася вперед.

— Ні, ви не можете так учинити… Ви не можете ігнорувати все, що я вам розповіла. Вона погрожувала мені.

— Боюся, що ми нічим не можемо допомогти.

— Господи, що мені зробити, щоб ви поставилися до мене серйозно?! — вибухнула вона.

Жоден із них спочатку не відповідав. Лаура проковтнула важкий клубок, що застряг їй у горлі.

Заговорила жінка:

— Лауро, ми сприймаємо вас серйозно. Проте мусимо дотримуватися певних інструкцій.

Вона не повинна впадати в істерику, але ж… ці люди, вона так розраховувала на них.

— Будь ласка, я не знаю, що ще зробити.

Жінка-офіцер простягнула їй листівку допомоги.

— Якщо ви почнете отримувати будь-які неприємні повідомлення, тоді це може знадобитися.

Вона поклала листівку гарячої лінії Національного телефону довіри для тих, хто потерпає від переслідування, на кавовий столик. Уже за дві хвилини вони пішли. Утомлена, Лаура прибрала всі чашки й побачила, що флорентин зник. Напевно, полісмен захопив його, коли виходив. Вона важко опустилася на диван. Покинута. Самотня. Щоразу, коли вона залишалася наодинці зі своїми думками, липкий страх знову просочувався до неї. Вона знала, що Черрі навмисно обрала кокер-спанієля, тому що такого собаку вона мала в дитинстві. Цуценя було для неї так само важливим, як і акторка. Що вона ще могла сказати, багато місяців тому відкрившись перед цією дівчиною? Лаура ніколи не згадає, ніколи не знатиме, якщо тільки Черрі не вирішить нагадати їй.

Життя Лаури несподівано стало дуже неспокійним, воно могло розвалитися на частини, перерватися. Того дня вона прийшла до офісу раніше й роззиралася навколо в пошуках загублених папірців, контактних даних акторів, замикаючи одні документи й знищуючи інші. Потім вона видалила кілька емейлів, не призначених для чужих очей. Вона замислилася над тим, чи могла Черрі зламати її електронну скриньку, сервер її компанії — для цього достатньо мати здібності малого комп’ютерного генія, глянути лишень на того хлопця, котрий зламав комп’ютерну систему Пентагону. Вона квапливо зателефонувала своїй компанії ІТ, і вони спробували заспокоїти її, однак вона все одно наполягала на вищому рівні захисту. Відчуття, що за нею стежать, посилилося. Коли вона вийшла з офісу, щоб спіймати таксі, то зупинилася біля вітрини, удаючи, що розглядає її, а потім різко повернула голову, щоб перевірити, чи за нею ніхто не спостерігав.

Лаура раптово прокидалася, двічі перевіряла, чи замкнула вхідні двері, ідучи до кухні. Її думки все ще крутилися навколо цуценяти. Хто при здоровому глузді може відправити комусь мертву тварину? Саме тоді вона зрозуміла, що Черрі, напевно, убила її сама або запакувала живою, і від жаху Лаура заціпеніла, шкірою пройшов морозець. Черрі не боялася нічого. Ні того, що її впіймають, ні того, що готувалася зробити. Вона була жорстокою, а її помста — очевидною. Ніщо не вгамує її, ніщо не може її зупинити. Здавалося, у неї немає моральних заборон, її мозок був швидким, як блискавка, хитрим та винахідливим. Черрі була впевнена, що її не зможуть відстежити.

Раптом Лаура злякалася: що ще залишилося, про що їй варто було непокоїтися? Що ще ця дівчина збиралася зробити з нею? Її розум кидався в усіх напрямках, спазмуючи від жаху того, що мало бути далі. Лаура потяглася до телефону. Вона не могла зателефонувати Даніелю чи Говарду. Це мала бути Ізабелла.