Дівчина мого сина

39

Секретарка на рецепції в баштах ITV зателефонувала Елісон, поки Лаура заповнювала картку відвідувача.

— Місіс Кавендіш?

Лаура підвела погляд.

— У мене на лінії її особистий помічник. Вона говорить, що в записнику нічого немає.

— Що?

— Елісон зараз не в офісі.

— Коли вона повернеться?

— Не раніше, ніж удень.

Була десята ранку.

— Але в мене зустріч…

Секретарка підняла палець і прислухалася до чогось у навушниках.

— Її особистий помічник зараз спуститься.

Лаура відійшла вбік і перевірила записник. Вона прийшла вчасно, тож Елісон, мабуть, забула про зустріч. Але ж це наче було терміново. Вона дивилася, як на екранах транслювали суміш новин та ранкової програми про нерухомість, і роздратовано подумала про те, коли ж нарешті зможе задовольнити Елісон. Цей день і так був важким, а вона ще хотіла повернутися додому раніше, щоб поговорити з Даніелем.

Рейчел, особистий помічник Елісон, вийшла через обертові двері.

— Лауро, це, мабуть, якась помилка. Ми не призначали тобі сьогодні зустрічі.

— Але ж ти телефонувала Віллоу. Учора вдень.

Рейчел здивувалася.

— Ні, не телефонувала.

— Вона говорила з тобою. Щось про акторський склад?

— Присягаюся, я не телефонувала.

У мозку Лаури щось клацнуло, а з цим почало наростати погане передчуття. Вона зрозуміла, хто стояв за всім цим.

— Мої вибачення, я поговорю з Віллоу. Напевно, вона щось наплутала, — швидко сказала Лаура й вийшла з будівлі.

Щойно опинившись на вулиці, вона спробувала заспокоїти шалений ритм серця. Хтось установив камеру на тринозі якраз перед головним входом, саме там, де вона стояла зараз. Це знервувало Лауру, наче Черрі якимось чином могла спостерігати за нею, сидячи десь перед екраном, схожим на всевидяче око. Як вона дізналася? Лаура квапливо відійшла з поля зору об’єктива камери. Вона все прокручувала в голові останній вечір, але все одно не могла зрозуміти. В одному Лаура була впевнена: за цією виставою стояла Черрі. Але навіщо їй робити щось таке безглузде, таке хуліганське й відправляти її гнатися за власним хвостом, на зустріч, якої не існувало? Це саме собою було невинним, якщо тільки вона зумисно не прибрала її з дороги. Господи. Даніель.

Лаура пройшла в зловісно тихий будинок і майже відразу зрозуміла, що Черрі вже побувала тут раніше. Коли вона пройшлася порожніми кімнатами, у цьому було щось тягуче. На столі лежала записка, і сказано було просто: «Бачив Черрі. Усе-таки вирішив переїхати назад до квартири. Думаю, це зробить усе простішим. Час мені ставати на свої двофутові ноги й нарешті здобути незалежність. Ден».

Лаура була впевнена, що останнє речення він дописав, щоб пом’якшити удар. Вона опустила записку й важко сіла. Що Черрі сказала йому? Як окреслила все? Який би вона не обрала спосіб, Лаура знала відповідь.

Вона витягла телефон і вже збиралася зателефонувати Даніелю, а потім уявила Черрі, яка слухала біля його вуха. Ні, ця розмова мала відбутися лише між ними двома. Замість цього вона надіслала йому повідомлення: «Даніелю, я знаю, що ти, імовірно, справедливо засмучений та розлючений на мене, але, будь ласка, дозволь усе пояснити. Ми можемо пізніше зустрітися?»

Відповідь була швидкою: «Завтра. О п’ятій у квартирі. Але в мене буде лише година».

Це було не зовсім те, що вона очікувала почути, і її серце завмерло. Добре, хоч Говард був у відрядженні, тож їй не доведеться пояснювати, чому їхній син так несподівано пішов із дому.

Із саду прийшов Мойсей, радий побачити її в такий незвичайно ранній час. Він заскочив на стіл і потерся мордочкою об її пальці, руки, якими вона у відчаї обхопила голову. Лаура почухала його за вухами.

— О, Мойсею, я зробила дещо справді… жахливе.

Так і було. Вона почала з тієї величезної брехні.