Дівчина мого сина

8

Кухня була завалена брудним посудом: тарілками, келихами та сковорідками, складеними біля раковини, а ще — залишками вечері. Посудомийна машина вже давно закінчила булькати з першою партією, завантаженою ще кілька годин тому, але Лаура була неспроможна змусити себе взятися за решту — це могло почекати до ранку, поки прийде місіс Мур. Вона сиділа в саду в кріслі-гойдалці, відштовхувалася ногами від землі й розмірковувала над подіями вечора. Схоже, вона була достатньо мила, — дівчина Даніеля, — хоча й тиха. Лаура припустила, що Черрі дуже хвилювалася, тому її було важко втягнути в розмову… Проте коли вони згадали про її день народження з мамою, Черрі й узагалі замовкла. А ще було трохи дивно, як вона поводилася наприкінці вечора. Як поклала руку. Невже Черрі заявляла про свої права на Даніеля, бажаючи наголосити на цьому? Ні… це було дурне припущення, і від таких думок їй стало не по собі. Мабуть, Черрі просто перенервувалася, бідненька. Трохи згодом Даніель запропонував відвезти її додому, і Лаура збагнула, що їм аж кортіло піти, і всміхнулася, розуміючи, що їм потрібен час, щоб побути лише вдвох. Даніель відвіз її назад до Тутінга, а коли йшов, то чітко дав зрозуміти, щоб на нього не чекали. Щойно вони пішли, Говард знову відступив до свого кабінету. Навіть Мойсей пішов на нічну прогулянку, і тепер вона залишилася сам на сам зі своїми думками.

Крони дерев у кінці саду сколихнулися від пориву вітру, і Лаура зіщулилася. Уперше за тиждень температура знизилася. Жінка відчула, що змерзла, і зайшла всередину, зачиняючи за собою розсувні двері.

Вона лягла в ліжко й спробувала заснути, однак щось не давало їй спокою. Фіранки здіймалися під поривами вітру, а потім почувся гуркіт грому. Нарешті починалася гроза, на яку вони всі так чекали. Пішов дощ, і вже за секунду краплі барабанили по склу в якомусь незв’язному ритмі потоку, оскільки вітер міняв напрямок дощу. Лаура встала і, коли підійшла, щоб зачинити вікно, побачила спалах блискавки, який розполовинив небо. Блискавка освітила сад, і велике непрозоре вікно на землі заблискотіло від вологи. Потім почула тихе нявчання. Ще один спалах вихопив із темряви Мойсея, який сидів біля дверей, чекаючи, поки його впустять.

— О, Мойсею, — роздратовано промовила вона, однак швидко спустилася вниз. Коли Лаура відчинила двері, кіт квапливо забіг усередину й з вдячністю потерся їй об ноги. Якусь мить вона стояла й дивилася на грозу, але потім шквал дощу вдарив їй в обличчя, і Лаура зачинила двері. Вона роззирнулася в пошуках Мойсея, але той пішов вечеряти, тож жінка облишила його й повернулася нагору, у ліжко.

Вона лежала, розглядаючи стелю, — нагорі, над її кімнатою, був кабінет Говарда, де той заглибився в роботу, — і думала про те, як сумно, що вони більше не говорили одне з одним. Лаура перевернулася на другий бік і натомість подумала про Черрі. Вона вирішила зробити для неї щось. Те, що дасть їй змогу почуватися комфортно, можливо, запросити кудись. Так, це було б чудово. Вона вимкнула світло, і кімната потонула в темряві. Лаура намагалася відгородитися від шуму грози за вікном, і якоїсь миті їй це вдалося — вона провалилася в сон.