Дівчина мого сина

19

Лаура з ввічливим захватом ішла вслід за Даніелем його новою квартирою. Він указував на очевидне («це ванна»), а вона відповідала щось таке ж приземлене («гарна плитка»). Усе задоволення від першого «дорослого» надбання її сина зникло. Це засмутило її, і Лаура відчувала, що йому теж не подобається ця нова відстань між ними. Уже місяць він мешкав у новій квартирі, однак це вперше вона зайшла його провідати.

— Наступні кілька тижнів будуть важкими, — сказав він, — тепер я в лікарні.

Вона знала, що так воно й буде: робота молодшим лікарем забирала весь час, однак це лише привернуло увагу до ще одного аспекту, про який вона майже нічого не знала. Від тієї доленосної вечірки з барбекю вони говорили по телефону кілька разів — недовгі розмови, які більшою мірою оберталися навколо неважливих тем, однак та вечірка й досі була перешкодою для будь-якої глибокої чи невимушеної розмови. По телефону було неможливо сказати те, що вона хотіла, тож Лаура чекала на можливість поговорити із сином віч-на-віч, і ось тепер була тут. Вона дуже нервувалася, бо жахливо сумувала за ним, і все, чого їй хотілося, — це обійняти його й помиритися, однак вона цього не могла. Того, що сталося, до кінця не розуміла навіть Іззі. Після барбекю вони ненадовго зустрічалися за кавою, і Лаура намагалася пояснити їй те, що виявила. Що Черрі, очевидно, вигадала покійну бабусю, і те, що схитрувала на вартості квитків до Франції. Барбекю та нещирість Черрі зайвий раз переконали Лауру в тому, що щось було не так. Іззі хоча й поспівчувала, однак зауважила, що могло бути й чимало пояснень. І найгірше: вона сказала, що Лаурі не слід так наполегливо лізти в їхні стосунки. Параноя відштовхує людей.

Коли вони ходили квартирою, Лаура потайки шукала ознак того, що Черрі тут часто бувала: одяг, взуття, пляшечки косметики у ванній. Але там були лише кондиціонер та зубна щітка, нічого більше їй помітити так і не вдалося, тому Лаура з певним полегшенням припустила, що це мало б означати часті візити, однак іще не постійний статус співмешканки. Ще вона шукала презервативи чи протизаплідні пігулки, однак цього теж не знайшла.

На обід Даніель приготував для них обох сендвічі з багету. Коли Лаура сіла за стіл, він штовхнув до неї тарілку.

— Тадам.

Вона всміхнулася. Сендвіч здавався велетенським. Але смачним.

— Дякую. Гарна квартира, — промовила Лаура й почала розглядати сина.

Даніель виглядав утомленим: без сумніву, години роботи молодшим лікарем давалися взнаки. Вона потягнулася до сумочки.

— Це тобі. Не впевнена, що стане в пригоді… — Вона замовкла, не бажаючи наголошувати на тому, що аж дотепер не бачила його нової домівки й подумала, — уже не вперше, — що ще декілька місяців тому, напевно, допомагала б йому з переїздом.

Він відкрив пакунок. Під стильною обгорткою був діапазонний будильник, який пробуджував сонячним світлом, що поступово яскравішало, а ще його можна було поєднати із світанковим хором, хвилями чи кукуріканням півня.

— Ти можеш обрати тривалість сходу сонця на свій смак, — сказала Лаура. — Мені здалося, що це може стати в пригоді тепер, коли ти почав навчання: усі ці зміни та робота вночі. Це могло б допомогти відрегулювати твої цикли сну й пробудження.

— Мені подобається, — сказав Даніель, — дякую. «Схід сонця щодня, а не дощ», — прочитав він на коробці. — Схоже, він іще й покращує настрій та рівень продуктивності. Тепер мені не буде виправдання, якщо я не записуватиму гарних ідей.

— Усе добре? — запитала Лаура.

Він засяяв.

— Важко, однак мені подобається. Я вже навіть трохи розслабився, коли виписую рецепти. Бачила б ти мене першого разу: я перевірив, а потім перевірив удруге Британський національний фармакологічний довідник і тричі перечитав записи пацієнта. Витратив двадцять хвилин на те, що можна було б зробити за п’ять. А обхід! Мій керівник вистрілював інструкції, як кулемет. Я навчився записувати дуже швидко.

Вона бачила, як він сяє, розповідаючи про це, і перед очима в неї був п’ятирічний хлопчик, який перев’язував іграшку туалетним папером і стверджував, що збирається стати лікарем, коли виросте, що звучало як «коли мені буде десять». Тепер перед нею стояв він дорослий. Вона дуже пишалася сином, однак було щось іще, що відволікало її, а спогади про його дитинство розчулювали. Лаура швидко відмахнулася від них.

— А як у тебе справи? Як британські глядачі сприйняли «Бій подушками»?

— Непогано. Усе стане ясно цього вечора, під час показу другої серії. Якщо ми отримаємо гарні рейтинги, то й з другим серіалом усе буде добре.

Насправді першу серію почали дивитися чимало глядачів, однак перемкнули канал на середині. Елісон сказала їй, що хвилюватися ще зарано: відгуки в пресі непогані. Інша частина новин полягала в тому, що Елісон також зателефонувала, щоб повідомити, як сильно їм із Шоном сподобався короткий виклад ідеї для нової кримінальної драми («це суперово, модно й що за сенсаційний персонаж»), і хотіла замовити сценарій, який мали закінчити якомога раніше. За плітками, один із їхніх основних серіалів мав скоро закінчитися й потрібна була заміна. Лаура без вагань викликала сценариста й надіслала їй майже шістдесят сторінок «неперевершеності». Якщо пощастить, «Кавендіш Пікчерз» будуть дуже зайняті впродовж наступних кількох місяців.

— Схрестила пальці, так?

— Ти дивився серіал?

— Ми з Черрі дивилися його разом. І обоє думаємо, що серіал чудовий.

Через згадку про Черрі Лаура знову почала нервуватися. Вона гралася зі своїм сендвічем, розмірковуючи, звідки ж почати.

Даніель перестав жувати й ковтнув.

— Що? — з викликом сказав він.

Вона мусила розповісти йому те, що знала. Причини, чому вважала Черрі не тією, ким здавалася ця дівчина. Лаура повинна була спробувати зробити так, щоб він вислухав її.

— Послухай, ти знаєш, що останнім часом ми з Черрі не бачилися, і я розумію твоє розчарування від моїх слів, однак я зумисно дещо приховала. Один свій учинок, про який тепер шкодую.

— Продовжуй.

— Мені було дуже соромно, і саме тому я не розповіла тобі цього. Спершу, — це привернуло його увагу, і Лаура глибоко вдихнула. — Бачиш, коли ми були у Франції, я зайшла до вашої кімнати, коли вас обох не було вдома.

Даніель обурено підвів брови.

— Я цього не планувала, просто випадково проходила повз кімнату, а двері були відчинені, і… Ну, я зайшла всередину. І знайшла квитки Черрі й помітила дві подробиці. Перш за все вона не забронювала зворотного квитка, що видалося мені дивним, оскільки ми узгодили час її повернення, а по-друге, виявилося, що вона заплатила за квиток лише п’ять сотень. А ти дав їй шість, — швидко випалила вона.

Даніель не сказав ні слова, просто дивився на неї, і Лаура подумала, що краще продовжити.

— І це ще не все. Коли я повернулася в Лондон, то пішла в «Гайсміт та Браун». Дехто там розповів мені, що Черрі поїхала до Франції на похорон своєї бабусі.

— Що?

— Я цілком певна, що вона сказала це, щоб отримати вихідні. Гадаю, їй знадобився важливий привід, щоб їй дозволили поїхати тоді, коли в них і так було дуже мало працівників.

— Вони, певно, сплутали її з кимось іншим. Мамо, я не дурний, і це все, що в тебе насправді було? Те, що переконало тебе, ніби Черрі — мисливиця за грішми? Усе це легко могло бути помилкою: можливо, Черрі забула, скільки заплатила, а та людина, з якою ти говорила в агентстві… хто то був, її бос?

— Ні.

— Тоді хто?

— Гадаю, тимчасовий працівник.

— Так он воно що, — переможно сказав він. — Вони, напевно, навіть не спромоглися найняти компетентну людину. До того ж, якщо Черрі збиралася тягнути з мене гроші, думаю, вона б попросила значно більше, ніж сотню фунтів.

— Ні, ти не розумієш, — у відчаї сказала Лаура.

— Будь ласка, мамо, — перебив він, а потім глибоко вдихнув. — Завтра твій день народження, не сварімося через це зараз. Ми можемо обговорити це після вихідних?

Лаура прикусила губу. Чим більше вона чула про Черрі, тим більше переконувалася в тому, що від цієї дівчини нічого хорошого чекати не варто. Даніель сказав їй, що Черрі намагалася перенести заброньовану поїздку, яка «збіглася» з вечерею на честь її дня народження, однак у компанії не було жодних інших наявних пропозицій на це літо, які б не збігалися з його змінами в лікарні. Лаура не повірила жодному слову. Вона починала думати, що насправді справа не лише в грошах. Ця поїздка, як підозрювала Лаура, була спланована для того, щоб показати їй, хто займає важливіше місце в житті Даніеля. Черрі збиралася забрати в неї сина. І тут їй дещо спало на думку. А раптом одного дня Черрі зможе витягнути з Даніеля пропозицію руки й серця? Зненацька її накрила лавина страждань. Черрі будуватиме інтриги впродовж усього життя, і все, чого вона чекала з таким нетерпінням, опиниться на краю прірви: розвиток його кар’єри, міріади родинних подій, Різдво, дні народження, свята. Їй доведеться чекати на рідкісні дозволи побачитися з власними внуками.

— Послухай, поки ми будемо у від’їзді, я запитаю її про це, а потім, наступного тижня, ми зможемо поговорити. Згода?

Лаура знову зосередилася на розмові. Вона глянула на сина й зрозуміла, що коли не хоче відштовхнути його ще далі, то мусить погодитися, і кивнула.

— Хочеш чогось іще? — сказав він, глянувши на ледь надкушений багет.

— Ні, цей чудовий. — У неї зник апетит, однак вона з удаваним задоволенням відкусила шматок.

— З нетерпінням чекаєш завтрашнього дня? — Якщо вона цього разу продовжить розпитувати його про Черрі, то зможе перевірити, чи не випливе щось іще.

— Не можу дочекатися. Випало так багато дощів, що рівень води піднявся аж до четвірки. Стартуємо о восьмій ранку.

Холодна вода та швидкість для Лаури були наче пекло.

— Ти ж… будеш обережним, правда? — сказала вона.

Він хмикнув, і вона не знала напевне, що це означало.

— Це повністю законна компанія…

— Ні, я не про це.

— Тоді що?

Лаура підвела брови, наче казала: «Я маю повторити це ще раз?»

У нього відвисла щелепа.

— Мамо! Я лікар. Не думаю, що мені потрібна лекція про контрацепцію.

Він почав сміятися й не міг зупинитися, аж доки обличчям не покотилися сльози.

— О, мамо, — тільки й зумів вимовити він, — інколи ти така смішна.

Вона мляво усміхнулася, але шлунок і досі стискало у вузол. І вона знала, що так триватиме доти, доки на запитання, пов’язані з Черрі, не будуть знайдені відповіді.