Дівчина мого сина

38

Почався присвячений навчанню ранок. Даніель і досі дякував провидінню за те, що його пам’ять не постраждала внаслідок нещасного випадку й він зберіг п’ять років навчання в медичному університеті. Коли він спустився вниз, на нього чекала записка: «Потрібно поговорити. Буду вдома сьогодні вдень, ти вільний? Мама. х». Поверх тостів він зазирав у свої книги й навіть не помітив, як минув час, аж доки не подзвонили у двері. Він згадав, як же його дратувало, коли його відволікали, і підвівся, вважаючи, що то, мабуть, лише листоноша.

Спочатку, коли він побачив Черрі, яка стояла біля дверей у неймовірній синій сукні, яку він пам’ятав із їхньої поїздки до Франції, щось у його грудях стрепенулося. Однак він швидко нагадав собі, що це вона його кинула. Потім Черрі скрикнула й знепритомніла, що для нього виявилося неприємним і роздратувало, хоча й змусило виявити вихованість.

Те, що він почув, спочатку не мало сенсу. Він не розумів. Намагався знайти раціональне пояснення, однак усе зводилося до того, що його мати просто збрехала. Вона вигадала історію про те, що він помер. Поступово це розуміння просочилося в його мозок і засіло там, відмовляючись зникати. Гірше того: він усвідомив, що вона не лише вигадала цю жахливу історію, а й продовжувала брехати ще довго після його одужання. Вона сиділа біля його лікарняного ліжка, аж доки він поступово не набрався сил, щоб підвестися, тягала його по садах, потім проводила цілі дні, підбадьорюючи його впродовж фізіотерапії. Було чимало часу, щоб заговорити про це. І весь час він боровся, щоб впоратися з усім, що на нього звалилося, не лише з травмами, а й із різким болем від розриву. Звісно ж, він упорався, але не раз повертався до ліжка з відчуттям такої неймовірної втрати, що доводилося докладати значних зусиль, щоб не зламатися.

Як вона могла так учинити? Чому? Він знав, що їй не подобалася Черрі, але це було… гидко. Він намагався здмухнути біль, який сам собою поселився в грудях. Якась частина його жадала пояснень, проте він не так сильно довіряв собі, щоб поговорити з матір’ю зараз. Він не хотів чути того, що вона скаже, її виплутування чи жалюгідних виправдань, які, імовірно, він не сприйме. З тієї ж причини він також не дзвонив татові. Даніель не хотів звинувачувати матір, бо знав, що стосунки між його батьками й без того були не найкращими і батько вважав би її негідницею. Він не впорався б з усім цим.

На те, щоб зібрати речі, знадобилося не так багато часу. Він оглянув кімнату й зрозумів, що це вже йде востаннє. Потім спустився сходами вниз. Коли він прочитав записку від матері того ранку, то не надав їй великого значення й був би вдома, щасливий з’ясувати, чим міг допомогти. Однак тепер він бачив між рядків стриману терміновість: Лаура хотіла поговорити з ним до того, як це зробить Черрі, що й не дивно. Якби Черрі не спала на думку випадкова, співчутлива ідея принести фотографії, то так і було б. Йому стало цікаво, чи відреагував би він по-іншому, якби мати розповіла йому про все. Даніель намагався уявити, як би вона це сказала: «Я зробила вигляд, що ти помер. Вигадала похорон», — і ці слова прозвучали так само безглуздо й водночас так безсердечно, що аж перехоплювало подих. Це нагадало йому те, про що писали в жовтій пресі, — матерів, котрі вдавали, ніби в їхніх дітей рак, щоб отримати вагому грошову допомогу. Даніель перевернув записку, написав кілька слів на звороті, а потім знову поклав її на стіл. Після цього закинув на плечі рюкзак і пішов із будинку, зачинивши за собою двері. Коли він ішов вулицею, то думав, що в цьому викритті було й дещо хороше: він знову побачить Черрі.